Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
З наших визвольних змагань (Доповідь, прочитана на академії в Парижі) Українська жінка, що не за знала у своєму минулому ні московських теремів, ні турець ких гаремів, виростала рівною в різних напрямках із чолові ком. Надихана буйним вітром із безмежних степів України, вона звикла перш за все цінити лицарський чин та волю. 1917 рік приніс їй з курганів рідних степів^Євшан-зілля, яке пробу дило п з тимчасового сну. З усім завзяттям, на яке здібна жертвеїнність жінки', поклала вона на жертвеннику Батьків щини своє здоровя і своє і сво їх дітей життя. Як свідок наших визвольних змагань мені приходилось ча сто зустрічатися із такими по статями. Сьогодні встають во ни -передо мною, хоч їх уже прикрила мла забуття. Вони творили — нарівні з нашим (во яцтвом — міїт великого чину, що світить нам і сьогодні своїм шляхом. У 1918 і 1919 р. я працювала у персональному відділу Укра їнського Червоного Хреста. На Наддніпрянщині панувала тоді страшна епідемія тифу, що ни щила нашу армію. Шпиталі бу ли завалені хворими й ніде бу ло їх дівати. А тут зявлялись до мене по призначення на пра цю до шпиталя оці молоді дів чата. Мені все здавалось, що це метелики, які летять на вогонь. Тоді, при відсутності ліків і біл ля така ^праця не була жартом. Багато їх віпало жертвою і на віть прізвища їхні не береглись, бо хто ж думав про те? ^ Пригадуються й інші поста ті. їх не було так багато, бо хто міг думати, що під веселою й безтурботною з виду Мари ною чи Оксаною крилася наша розвідчиця? Що ота красуня приносила до наших штабів по трібні відомості? У більшості це були курсистки чи студен тки, які переювали свою науку, щоб іти на більш потрібну на той чаїс працю, бо „треба жити для України!" Головною рисою цих жінок була мовчанка. Можна було знати їх довго і тільки випад ково довідатись про їх посвя ту, а нагоди для оповідань не бракувало. Так наприклад, ко ли повернулась одна така, що її звали „козак Клава” і я спи- Остання світлина авторки статті Ганни Совачевої із парку в Абондані талась її, чи піде вона ще коли, то одержала у відповідь корот ке „ні!“ — „Мене вже кожний пес знає на границі,“ — додала. Опинившись поза межами батьківщини, попала вона в та бір інтернованих у Каліші., по тім вийшла заміж, жила згодом у Чехії і закінчила своє бурхли ве життя минулого року в яко мусь німецькому шпиталі, оси ротивши двох хлопців. Була вона теж студенткою Камянець- Подільського університету, але її справжнього дівочого прі звища навіть ніхто не знав. Наше знайомство з нею три вало коротко. Але „козак Кла- ва“ була в моєму понятті все кращим типом жінки-розвідчи- ці, що для ідеї пішла на най більш небезпечну військову ро боту. Таких постатей було на певне багато в ті часи і їх, як і героїчних молодих медсестер покрила вже мла забуття. Але пригадується мені ще один тип учасниці наших виз вольних змагань. Колись пере глядаючи журнал „Червону Ка лину" я натрапила на світлину вояка в високій смушковій шапці та кривою шаблюкою в в руках. Короткий напис „ко зак Тетяна" говорив усе, але разом із тим дуже мало. Я зна ла цю знимку, бо мала її в себе. Передивилась я всю „Червону Калину “, але не знайшла ані словечка про неї. А я знала її історію й її саму. Ця жінка всі наші визвольні змагання про вела на коні простим козаком нашої армії. Була вона при здо бутті Вознеісенська, отже була учасницею Зимового Походу, який вкрив нашу армію, як і її командарма ген. Омеляновича- Павленка невмірущою славою. Була вона теж курсисткою, ма ла матір і родину, та кинула все, бо по її думці „треба бу ло!" На моє питання про неї командарм відповів: — „О, ко зака Тетяну всі знали! Вона варта багатьох чоловіків!” „Козак Тетяна“ пішов тим же шляхом, що й козак Клава. У Чехії, помимо недуги леге нів, вона закінчила вищу осві ту. З вибухом німецько-совєт- ської війни вона спішить із чо ловіком на рідні землі-, де пере ходить пекло ґештапівської тюрми. Чудом їм удалось вря туватись від розстрілу. Згодом повертається до Чехії, де слід за нею загинув. Як і всі жінки цього типу во на ніколи не оповідала про свої •переживання воєнного часу. Я навіть не пробувала її питати • про те, бо знала вже цю її рису. Та раз зовсім несподівано вона розказала одну пригоду, що дуже добре характеризувала її поставу у військовому окру- женні. — У червні 1919 ми стояли недалеко від стації Богданівка, між Тернополем і Чорним О
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
