Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Із моїх спогадів З родиною Чикаленків ми по знайомились приблизно в 1901 році, коли вони переїхали з Херсонщини до Києва. Ганна Чикаленко була трохи старша від мене і ми дивились на неї, як на дорослу. І я, і брат мій більше зблизилися з молод- ставницю організації, яка бага то тепла і серця вклала в тур боти про долю залишенців... У залі починається потік при вітань, слів щирих і розчуле них... Говорить і пані Лотоцька. Цілі і завдання, поставлені М. Ж. Р. перед світовим жіноц твом. З особливою гіркотою серця підкреслює тяжку долю бездержавної нації. А далі про український жіночий рух, про те з яким трудом доводилося будувати СУА, як у процесі творення жіночої організації гартувався її актив, виростав духово і культурно... Слухаємо із затаєним дихан ням... Слухаємо, як пані Олена, скромно обминаючи свою по стать, говорить нам про все, але не про себе... Однак зі скупих і змістовних слів виростає пе ред нами і вона сама в своїй ді- ловості, в серйозності підходу до речей, в умінні аналізувати явища... Тепер ми бачимо, хто така є Олена Лотоцька, і знаємо, що успіх СУА в Америці — це в значній мірі і її особистий у- спіх, це у великій частині і на слідок її невпинної праці. Дуже влучно настрій присут ніх висловив Ректор УТГІ про фесор др. Петро Савицький. В особі, п. Олени Лотоцької — сказав професор — ми бачимо українку, що пробувши в США десятки років, все таки живе ін тересами України так само пал ко, як і ми, і це опромінює нас оптимізмом і вірою, що ми не переможні, бо народ, який має таких жінок, не може згинути. Пізнім вечором розходилися учасники зустрічі по домівках, несучи в серцях вогник радости від щирої світлої зустрічі. Іванна Чорнобривець. шими дітьми Чикаленків — Вік торією і Левком. По закінченні гімназії Дучинської у Києві Га ля Чикаленко поїхала заграни- цю, а саме до Швайцарії, де вчилася частинно в Женевсько му, а частинно в Льозанському університеті (це було там прий нято, що деяких курсів слуха ли в одному університеті, а де яких у другому). Коли в 1906 р. я скінчила гімназію, то ми всією родиною поїхали на літо до Швайцарії. І тут якраз ми най більше зблизились із Галею Чикаленко. Видно, Галя тужила за рід ним краєм і їй приємно було зустрітися на чужині з україн ською родиною, до того близь кою її родині. Ми оселились у Женеві, де найняли на ті два мі сяці маленький поверховий ді- мок. Там жили і звідтіля роби ли прогульки залізницею і піш ки по Швайцарії. Не було дня, щоб Галя не прийшла до -нас. А для нас це було велике щастя. Вона знайомила нас із швай- царським життям і з усім, що варто було побачити й пізнати. У Женеві жив тоді Кузьма Ляхоцький, старий емігрант із України, бувший друкар, що колись набирав праці Драгома- нова, а й тоді мав невеличку друкарню 3 ним ми теж дуже заприязнились. Часто разом із ним і з Галею врочисто варили український борщ. Оцей “дядь ко Кузьма”, як ми його звали, дуже добре знав дороги в горах і ми часто робили разом про гульки. Іноді ми всі їхали поїз дом до якогось невеликого мі ста. Там моя мати залишалась разом із молодшими братами й батьком, а ми з старшим бра том, Галею і дядьком Кузьмою йшли в гори. Іноді разом із на ми йшов і мій батько і середній брат Володихмир, хлопчик 10-11 років. Але в найдальші подоро жі пішки найчастіше вибира лись ми вчотирьох: дадько Ку зьма, Галя, старший брат і я. Брали наплечники, довгі пали ці з гострими кінцями і йшли. Природа така гарна, краєвиди такі чудові, що хоч скільки йшли, не чули втоми. Часто ро били 40-45 км. в день і не вто млялись. Ночували в малих гір ських готеликах, де діставали козяче молоко, вино, сир, хліб. Зі собою в наплечниках мали чоколяду. Іноді подорожували так цілий тиждень. І ці роскішні враження від чарівних швайцарських гір у мене звязані з спогадами про Галю. Скільки тоді переговори лось! Галя розповідала нам і про гори, і про мистецтво і про літературу, згадувалось і своє рідне, ділились ми спогадами з дитинства і з, ранньої молодо- сти. Галя вміла все так плястич- но представити усе, про що о- повідала, що ми завжди з вели кою цікавістю слухали й пере живали. Пізніше приїздила Ганна Чи каленко на вакації до Києва. Здається останній раз була в 1918 р. Памятаю, як гірко пла кала Галя за моїм братом Во лодимиром, що поліг під Кру- тами. І ми згадували тоді наші спільні прогульки в Альпах, де вона йому, тоді малому хлопце ві, показувала швайцарські краєвиди. Не знаю, чи нам ще доведеть ся побачитись із Ганною Чика- ленко-Келлер. Ми розділені оке аном, а її ще хвороба прику вала до крісла. Але в мене на завжди залишаться найтепліші спогади про неї, що лучаться з тим чудовим швайцарським лі том. Надія Іщук З НАУКОВОГО СВІТУ На засіданні Історичної Секції УВ- АН проф. д-р Наталя Василенко По- лонська виголосила доповідь про во лодаря княжої України Ярослава Му дрого, з нагоди 900-річчя з дня його смерти. НА КОНГРЕСІ ПАКС РОМАНА У складі української делегації на конгрес Пакс Романа у Лісбоні взяла участь проф. Марія Томашівська з Мюнхену. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
