Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Євгенія Розгін Марія Нелужа Марія із запізненням повер талася додому з гімназії, бо до помагала своїй товаришці зро бити завдання з алгебри. Вона перша учениця в клясі. З усіх дисциплін найбільше любить літературу. Читає книжки не тільки російські, а й українські, що їх отримує від знайомих се мінаристів. Але ці книжки вона старанно ховає від батька, бо він ніколи не дозволив би їй читати українську літературу. Батько москаль, присланий, як чимало й інших учителів, на по чатку XX. віку, з Московщини для русифікаторської роботи, „для обрусєнія края“, як тоді говорилося. Мати камянчанка- українка, але національно сві домою стала тільки тоді, коли діти повиростали й брали у- часть у процесі українського національного відродження. Йдучи повз Пушкінський парк, Марія насолоджується розкішним весіннім повітрям. З парку долітають молоді ве селі голоси. їй хочеться сміяти ся, побігти в парк, на край кру чі й полюбуватися краєвидами над річкою Смотрич. Але вже пізно й на неї чекають. Вона швидко подалася догори Семі нарською вулицею. її маленька постать у брунатній гімназійній уніформі, з русявою косою на плечах, наближалася до Пуш- кінської вулиці, на розі якої під каштаном стоїть семінарист Прокопенко. Марія вранці дістала від ньо го записку, в якій він просив про побачення на четверту го дину, а зараз по шостій. Усмі хаючись вона підійшла до ньо го і не встигла ще нічого ска зати, як Прокопенко почав за кидати її словами як горохом. Розповів, що чекав на неї коло хати, заходив до неї, і тут хо дить уже з годину, але дуже ра дий, що нарешті зустрів її, бо в нього, тобто не в нього, а в Бориса, така важлива справа, що як вона не поможе, то йому хоч із мосту та в Смотрич. Марія усміхається; вона здо гадується, у чохму справа, але мовчить. — Ви знаєте, Марусю, вчора Матвій Петрович поста вив Борисові „кола" — Ну й що ж?, питає Марія, лукаво у- сміхаючись. — Марусю, ви зна єте, у ваших руках його життя, — каже він з такою міною, наче його зуби болять. Марія, поду мавши, кидає: — Попробую, — і запитує про обіцяну книжку Винниченка „Краса й сила". — О, так, він приніс і тримає її в руках, та зовсім забув про неї. Він обіцяє їй дістати Грінченка „Соняшний промінь", поезії Грабовського, і все, що тільки вона скаже. Розмовляючи, вони йдуть у напрямку до Марусиної хати, а за ними, як тінь Гамле- та, йде Борис. Він був знайомий із Марією, але сором не дозво ляє йому підійти до неї. Не до ходячи до будинку, вона роз прощалася, бо побачили в саду Матвія Петровича. ** * Семінарійний учитель М. П. Соколов, Маріїн батько, викла дав грецьку мову в Камянець- Подільській духовній семінарії. Мав власний будинок недалеко від неї. Цього погожого вечора, походжаючи в саду, він вигля дав свою улюблену доню, і її запізнення турбувало його. Ма ючи намір розпитати свою дру жину Ольгу Іларіоновну, чому немає так довго дочки, він по простував до хати і зіткнувся з Марією біля дверей. Соколов поцілував Мурочку, як він її на зивав, а вона, привітавшись, по бігла до своєї кімнати, бо під фартушком у неї заборонена книжка. У своїй кімнаті на стол1 вона побачила великий букет польових квітів. Марія часто отримувала квіти від семінари стів і гімназистів. Побачивши їх, вона забула про книжку й підійшла помилуватися цим даром природи. Вона любила польові квіти більше за горо дові. Ця китиця чомусь нагада ла їй того хлопця, що минулої весни кинувся з кручі. Порину ла в спогади, повиті ніжним смутком. Дзвіночки фіялкові — покора й смуток, задиркува тість у сокирках, маки ■— ра дість, волошки — задума... Во на розгорнула квіти, а там за писка, і в ній одне слово — „Сашко“ Після вечері батько Марії йде спати, а Марія сідає читати но ву книжку. По якомусь часі во на відкладає книжку і, переко навшись, що мама в кухні, про бирається нишком до батькової спальні. Упевнившись, що він спить, бере уніформовий сур дут, дістає з кишені його за писник, знаходить прізвище Бориса, проти якого пишається „кіл“ (найнижча оцінка), допи сує гачок, з кола робить чоти ри, і кладе записник на місце. Повернувшись до своєї кімна ти, вона читає до півночі. Марія це робила вже нераз. Вона знає, що батько не помітить, а хло пець, для якого вона це зро бить, мусить підтягнутися, бо вдруге вона вже не виправить. * * ❖ Закінчивши гімназію з золо тою медаллю, Марія їде до Ки єва. Саме припав початок укра їнської національної революції, і вона починає працювати в од ній з українських установ, що постали з утворенням Цен тральної Ради й Генерального Секретаріяту. Таким чином, во на потрапляє в центр україн ської інтелігенції й тут завер шується її національна свідо мість. Вона заглиблюється в українську літературу. Леся Українка стає її улюбленою письменницею. її незламний дух ,сила слова, що кличе до боротьби — захоплюють Ма рію. Працюючи вона з ентузіяз- мом бере участь в мітінґах і де монстраціях, з піснею на устах: “Не пора, не пора москалеві й ляхові служить “ відважно стає на шлях революційної бо ротьби. В установі вона знайомиться з Тодосем Недужим, вояком
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
