Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Галченя Проминувши город, хлопці вибігли на луки до лісу. Біля самого тину росли кущі бузи ни, терну, шипшини. Здіймала ся вгору на тонких стеблах гу ста кропива. Тому між кущами лазити було небезпечно: кро пива жалила ноги, руки, навіть обличчя. Хоч як обережно йдеш, однаково не врятуєшся. Кропива мала страшних во рогів в особі Василя, Миколки та ще кількох хлопців, що ви йшли бавитися на луки. В кож ного з них у руках шаблюка, вирізана з деревини, з дротя ною ручкою. Тільки у Василька «. споавжня, залізна. Хлопці прийшли воювати з своїм ворогом — з кропивою. Вишикувавшись рівненько, піднявши шаблі, вони з бойо вими вигуками кинулися впе ред. Поимчали до кущів і поча ли нещадно рубати зелені сте бла кропиви. Вигукували: — Тепер будеш жалити? Бу деш сверблячкою колоти, го- воои? Але кропива мовчала, тільки головки хилилися, зрубані хо робрими вояками. Знищивши в одному місці, Василь кинувся в друге й почав тут винищувати ворога. Кілька разів рубнув — так і повалили ся голови кропивяні. Розмах нувся ще раз і не рубнув. Рука спинилася, і Василь глянув зди вовано. У кропиві просто перед ним сиділо чорне галченя і спокійно дивилося на хлопця. ...Навіть не тікало. Потім, розглянувши добое Василя, галченя оозкрило дзьоб з жов тими заїдами і писнуло. Ва силько зоозумів — галченя прохало їсти. — Хлопці, сюди! Впіймав пташеня! — коикнув Василько. — U vd на всіх! — відповів Миколка і поимчав пеоший. З ним поибігли інші хлопчи ки і спинилися здивовані. Пе- пед ними сиділо гаоненьке гал ченя і ппохало їсти, оозкпивши шиоокий дзьоб. Миколка швид ко знайшов велику ciov гусе ницю і поклав пташеняті в рот. Галченя з великим задоволен ням проковтнуло. Але ця їжа тільки, мабуть, роздратувала пташеня, бо воно ще ширше роззявило свій дзьоб і забило крильцями, жадібно вимагаючи їсти. — Голодне! — крикнув Ва силь. — Лови, хлопці, жуків! Кинулися хлопці на всі боки і почали носити пташці їжу. Галченя пожадливо хапало ко мах, червяків і похапцем ков тало. Це ще більше заохочува ло дітей до роботи. — Дивись, дивись, цілого ко ника проковтнуло! — кричав Василь. — Живого? — Живого. І побігли хлопці знову по здобич. Нарешті пташеня пере- сгало з такою охотою їсти, а потім і зовсім не розкривало рота. Коли хтось з дітей підно сив до дзьоба найсмачнішого жука, галченя не хотіло їсти, відвертало голову. — Наїлося, — вирішили хлопці. Диви, дрімає. Очі заплю щило, — звернув увагу Микол ка. Дійсно, пташеня присіло на травичці і дрімало після такого багатого і смачного обіду. — Нехай відпочине, — про мовив Василь. — Спи, Галю, спи. Коли хлотіець сказав ці сло ва, галченя подивилося на ньо го здивовано, і Василько з ра дістю крикнув: — Розуміє своє імя, розуміє! Назву галку — Галя! Галю! Га лю! Житиме в мене разом з си ничкою. Весело їм буде. Хлопці не сперечались. За брали пташеня і понесли його додому. Тільки зявився в хату Василь з галкою, мати побачи ла і сказала: Ти, мабуть, звіринець ду маєш відкрити. Всіх птахів з лісу перетягнеш додому. — А ви погляньте, мамо, яке галченя! Ручне, і звуть його Га ля... — радісно відповів Василь. Посадив Василько пташеня на гілку, де постійно жила си ничка. Тепер синички не було в хаті, вона десь гуляла надворі, Бо пташка цілком приручилася, і траплялося так — ввесь день немає її в хаті, гуляє в садку, лазить по деревах за вікном, а надвечір обовязково прихо дить ночувати додому. Літати добре синичка ще не могла, а лише перепурхувала на невели ку відстань. Але тепер синичка, мабуть, почула веселий шум у хаті і вже сиділа на вікні, хитро озираючи людей. Раптом побачила не проханого гостя — галку. Роз лютована синичка засичала за грозливо і стрибнула на свою гілку. Галченя дивилося на неї спокійним поглядом своїх сіру ватих маленьких очей. Синичка рішуче підстрибну ла до -свого гостя і, роздрато вано, люто запищавши, хороб ро кинулась на галку. Маленька пташка вчепилась в голову гал ченяті кігтями і почала клюва ти йому потилицю. Тепер і галченя перелякало ся. Не встиг Василько розборо нити птахів, як раптом почу лося: — Кра, кра, кра!... Закрякало безпомічне пташе ня, яке не навчилося ще битися й боротися з ворогами, і синич ка перелякано відступила. Над то грізний голос мала молода галка. — Галя перемогла! Перемо гла! — закричав Василько. Та через кілька днів пташки помирилися і мирно собі жили в кутку на одній гілці. Дуже втішна пара птахів! Галя ро-сла швидко. Вже за тиждень галка так звикла до Василька, що бігала за ним на дворі, смішно махаючи крила ми. Коли Галі не було ніде вид но, Василько кричав: — Галю, Галю, Галю! І пташеня зявлялося негайно. Тільки їсти Галя приходила своєчасно й бігала за своїм ма лим хазяїном, доки той не на годує її. Всі в дворі дуже любили Галю. JI. Копиленко Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
