Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Це мої старші сестри... — Ох, 'Галю, сиди ще трохи спокійно та не бовтай ногами, я зараз скінчу, говорила Юля. Але малій Галі нелегко виси діти годину чи довше. Правда, вона тільки тоді годилась „по зувати”, коли старша сестра Юля розказувала казку. Тоді вона слухала й не завважила навіть, як на папері виростав рисунок малої дівчинки з кру глим личком та гривкою над очима. Це мої перші спомини про се стру Юлю, що вже тоді була ученицею середньої школи. Во да страшенно любила рисувати, але й знала багато чудових ка зок. Я не втомлювалась слуха ти їх і кілька разів. Вона вміла чудово оповідати їх і хоч її у- вага була більше звернена на рисування, все ж таки доводила їх до щасливого кінця. Своїх сестер Юлю і Марушку пригадую собі все з книжкою в руках. Читали все, що тільки і де тільки могли. Нераз мама оповідала, що вечером застав ляла їх мити посуду, а сама змучена прилягла, щоб трохи спочити. її вони стануть до ро боти, одна миє, а друга вити рає. Та все зирк у книжку, що лежала розложена. Так мили вони посуду до півночі, поки не пробудилась мама та й не нагнала спати. Обі вони, тоді вже учениці середніх шкіл, самі вчилися ду же добре. Марушка — це був вихор, а Юля все поважна і спо кійна. Властиво Юлі завдячу ємо, що всі ми дістали освіту, якщо не високу, то принай- менше середню. Це не було так легко. У нас було семеро дітей, а заробіток батька не був ве ликий. Ми всі ходили до Рідної Шко ли, хоча це означало далеко хо дити пішки до міста. Але ні хто не міг переконати моїх батьків, щоб посилали до поль ської школи, що була недале ко та й ще безплатна. Про це навіть не говорилось вдома, а коли б моїм батькам хтось був сказав, що вони українські па тріоти, то вони мабуть і не зрозуміли б у чому суть. Це було самозрозуміле. Тоді саме була перша світова війна. Батько пішов на фронт, таки зараз, як я прийшла на світ. Старші брати і сестри хо дили до школи, до гімназії, до вчительського семинара та й до народньої школи. Родина вели ка і я досі не можу зрозуміти, як нас могла мама в тому часі прохарчувати. Аж тут мама дістала вістку, що тато в російському полоні, таки у Львові, на цитаделі. Бе ре нас усіх і йдемо тата шука ти. Мабуть сльози мами та й купка дітей зворушили серце сторожі. їх наставник дав тато ві якусь опаску на рукав, що ні бито тато пильнує полонених і має право виходити на місто. Так тато вернувся до хати. У нас життя покращало від того. Здавалось уже недовго потри ває війна! Настав великий листопад і з ним нові події. Одного дня на ша Марушка не вернулась до хати. Прислала листа, що зву чав: — Дорогі! Я є в УГА. Не жу ріться мною. Цілую, Марушка. Ось і все. Та найбільше диво було те, що цього листа при ніс нам польський старшина. Нас це не здивувало, бо Мару шка була красуня і вміла вби рати людей у різнородні свої доручення. Але щоб передава ти таку вістку поляком та ще й військовим, то вже був вершок її очайдушности. Але той лист приніс нам кло піт, хоча не з того боку, що ми сподівались. Услід за поль ським старшиною, що увійшов до нашої хати, вдерся наш су сід Юліян Пастушевський. Справжнє його прізвище було Пастух. Уже в перших листопа дових днях він пішов до „об- роньцуф” Львова і від тієї хви лини переслідував нашу роди ну. Десь при грабуванні він на трапив на трупа польського ма йора, а тому що однострій по- ляглого йому заімпонував та й ще й ПІДХОДИВ ДО ЙОГО росту. ряди „оброньцуф” збільшились на ще одного польського „стар шину”. Увійшовши до хати „пан ма йор” накинувся на всіх з кри ком і видер мамі з рук листа. Силкувався його прочитати, а- ле це йому не вдалось, бо був слабо письменний. Це зараз збагнув польський старшина і загрозив „майорові” револь вером, так що той скоро втік із хати. Та не міг забути своєї програної і мстився над нами, намовляючи інших „обронь цуф”, що їх роля в обороні Львова починалась і кінчилась грабуванням вагонів та переслі дуванням українських родин. А тут наша Юля наперлася піти вслід за Марушкою. Наша мати сховала її черевики, щоб Юлі не пустити. Але одного ве чора Юля зникла, а з нею бать кові черевики. Вона домови лась із двома товаришами, що разом передруться через поль ські застави до міста, до наших. Та вкінці Юля перейшла сама^. Товариші завагались в останній хвилині і відмовились. А моло да й недосвідчена Юля не зля калась обстрілу і обійшла поль ські стійки. І вже Юля працює в Україн ському Червоному Хресті. Пра ці було багато, а дівчат мало. Скільки тут чекало нашу Юлю розчарувань! Якось воно зо всім інакше вийшло, як вона сподівалась. Всі дівчата рва лись на фронт, хотіли воюва ти, а у шпиталі не було кому найпростішої роботи зробити. Юлі прийшлось не тільки об слуговувати хворих, а робити всю чорну роботу з пранням та миттям долівок включно. Закінчились листопадові дні. Марушка попадає в польський полон, ранена польською ку лею та по упадку Львова при силає записку з Бриґідок. Туди попадає також Юля за те, що відмовилась працювати у поль ському військовому шпиталі. А що діється у нас, у хаті! Впада ють польські жандарми й роб лять ревізії, при чому нищать (Докінчення на ст, 8) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
