Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Євгенія Розгін Марія Недужа 2 ) Тоді один із членів зая вив, що цей приклад треба ви кинути, бо хто знає, які можуть бути думи. Коли так перевіряли стабільного підручника, то годі сподіватися ліпшої кваліфіка ції її праці. Він встав і підійшов до дру жини. — Марусю, ти не переробляй своєї роботи, бо тільки попсу єш її. «Керівник сказав, що пра ця добра і хай так залишається. — Тодосе, не говори нічого, я мушу захищати працю, — каже з серцем Марія. — Як хочеш, але я не ра див би. Що тобі це дасть? 'При пустімо, що в праці не знайдуть до чого причепитись, то ТТГУ дасть відомості, що я неблаго- надійний, що я українізував твою родину, як уже мені нераз нагадували в ІКамянці. — Ну, це було в Камянці, а тут бачиш, не зачіпають, дока зів не мають, і мабуть думають, що за тобою немає контррево люції. Тодось був іншої думки, але він не хотів на цю тему більше говорити. Марії дуже хотілося мати науковий степень, тим більше, що їй обіцяли посаду при катедрі української літе ратури в університеті. ^ — Ти напиши, як Шевченко відповів російському критикові Бєлінському, коли той йому радив писати російською мо вою: „Добрий кожух та не на мене шитий, а ваші слова брех нею підбиті” — каже Тодось. — Це буде відповідь на „бла- готворноє вліяніє” російських письменників”, сміючись відпо відає Марія. — Бідний Шев ченко, мабуть у гробі перевер тається від того, як тепер мо скалі намагаються зробити йо го пролетарським поетом! Яке знущання! Знаєш, що я тобі пораджу, каже Тодось — зложи в течку свою роботу й заховай її на дно до валізи, і замкни валізу, не буде ж вічно таке знущан ня... — і замовчав, бо дружина показала очима на дочку. Ок- санка робила вигляд, що ста ранно вчить вірша, але уважно прислухувалась розмові бать ків. їй стали зрозумілі деякі події з минулого і що не все таке добре, як їй здавалось досі. Марія призадумалась над словами чоловіка, бо й не збаг нула, чи він жартував, чи... Рап том почувся гуркіт автомашини на вулиці й хляпотіння по гря зюці. Машина зупинилась біля хати. Усі в кімнаті принишкли, притамувавши віддих, щоб і це не заважало слухати, чекали. У напруженій тиші, в передпо кою, почувся різкий дзвінок. Господиня когось впустила. За хвилину стук у двері. Марія, сполотнівши глянула на чоло віка, але не встигла нічого ска зати, як двері відчинилися й на порозі зявилася господиня, а за нею два „ґепеушники” Госпо диня мовчала, а один з „ґепе- ушників” звернувся до Тодося з трафаретним запитом: — Ви будете Недужій? — Так, це я, — спокійно від повідає. — Пайдьотє с намі, одєвай- тєсь — каже „ґепеушник”, а заразом підходить до стола й розглядає папери. — Что ето? — Моя наукова праця — від повідає Марія. Він обернувся, підійшов до полички з книжками. Другий „ґепеушник” заглядав по кут ках. Вони поверховно оглянули кімнату й вийшли з Тодосем. У кімнаті деякий час панувала тиша. Коли увійшли були „ґепеуш ники”, Оксанка зірвалася з міс ця й перелякано дивилась на них. Вона бачила їх уперше так близько й подумала, що це ті „гепеушники”, що вбивають людей. Страх охопив її, вона хоче кинутись до батька, але неможе. Коли батько підійшов до неї, щоб поцілувати на про щання, вона обнявши його ти хо заплакала. -Коли господиня вийшла з кімнати, Марія лед ве стримуючи сльози, підійшла до дочки, яка затуливши об личчя руками плакала. Пригор нувши доню до грудей, вона погладила її по голові, але не могла нічого вимовити; у гор лі душило, а в скронях стука ло наче молотами. Оксана під вела голову й крізь сльози про мовила: — Мамо, ти в Камянці мене обдурювала, коли тато зникав, а ти казала, що він у відря дженні. Це такі відрядження були як зараз? У ІКамянці Тодося заарешто вували то в ночі, то на вулиці. Оксанка того не бачила й не знала. Тепер вона зрозуміла, в які відрядження їздив її тато. Тепер мама, удаючи зовнішній спокій, розповіла їй правду. Оксанка перестала плакати й у- важно слухала. Але на запит, чому батька заарештовують» Марія нічого не могла сказати. -- Твоя шкільна товаришка Лариса знає чого її батько за арештований? — своєю чергою запитала її мати. — Ні, не знає. -- А Мая Блакітна знає чому памятника її батькові скинули? Він був комуніст, давно помер, уряд поставив йому памятника, а тепер скинули і він лежить у болоті. А тепер іди спати, і не завдавай ніяких запитань, і в школі нікому не кажи, що бать ко арештований. Другого дня, коли Оксанка повернулась із школи, то за стала матір за упаковуванням речей. Марії пощастило знайти другу кімнату. Один приятель виїздив до Москви й свою кім нату передав їй. У їхній ситу ації це було неабияке надбання. Воно давало змогу на деякий час заховатися від ТЛУ, а крім того, маючи дві кімнаті, легше було їх виміняти на кватиру. Багато було випадків, що по дружжя розлучаючись, потре бувало окремих кімнат. Покидаючи кімнату на Арте- мівському завулку, вона зали шила чоловікові речі й сказа ла господині, що кімнату за лишає за собою й надалі. Мину ли т. зв. Жовтневі Свята, роко
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
