Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Як Юрко набрався розуму? Татко і мама повертаючись щоденно з роботи, автом за бирали по дорозі свого синка, Юрка від тети додому. Там він все був під опікою тети. За- ледви родичі розглянулись у своїй хаті, зїли, та й сіли спо чивати, а вже малому Юркові стало скучно. Він, то коло ра дій щось помайстрував, то те левізію хотів направляти, тут щось перевернув, там зачепив ся за килим на підлозі. Аж тат ко упімнув його: — Що з тобою, хлопче? Не можеш спокійно гратися? — Ні, я не хочу гратися — буркнув хлопчик нечемно і да лі вертівся. Аж і мамуся обі звалася: — Юрку! В цю хвилину до своєї кімнати! Там є повна кім ната іграшок. — А я не буду гратися ними! Вони вже такі старі. Я хочу нових! — Що ти говориш, хлопче? Та ж твій ровер і рушниця ціл ком нові, а авто яке прекрасне! — Я не хочу вже ні авта ні ровера, вони не для мене, я вже великий! Прошу мені ку пити ровер з мотором! Такий, щоб я лиш потиснув і він сам їхав би, а не щоб я крутив но гами... — Ти ще замалий до таких речей. — Я вже не малий! Моя бо рода ось скільки над столом! О! скільки! І він станув біля стола та й почав ставати навшпиньки і по казувати, який то він великий. А далі вліз під стіл та й почав хлипати: — Ровера хочу, ровера, прав дивого, з мотором! — Та й на- добре розревівся: Бууу-гууу! Татко з досадою кинув газе ту і крикнув: — А це що таке? Цей хлоп чисько не дасть мені відітхну- ти, почитати по праці. Щораз якісь забаганки! Скільки я вже грошей викинув на ці іграшки і йому все недогода. Ровер з мотором! Ще чого? А може зірку з неба, хрестика з церкви А може шибку з вікна? Га? А Юрко далі своє: — Бууу- бууу! Хлип-хлип! А татко: — Тихо мені, а то як візьму прута! Та мама сказала: — Ах, про шу не брати прута, може він ще набереться розуму... Аж раз якось мама зібра лась гарно (в неї був день, віль ний від праці) і причепурила Юрка. — Куди ми підемо, мамусю? — Побачиш, будь терпели вий і поводися чемно! йдуть вони, йдуть аж при йшли до якогось великого сі рого дому, що стояв у садку за високою огорожею. Юрко трохи здивувався, бо думав, що вони йдуть купувати ровер з мотором. А тут ВИХОДИТЬ, ІЦО це якась візита. Мама подзвонила. Отворила їм якась пані, одягнена чорно, з білим чіпчиком на голові. Вона зараз зачала гарненько розмовляти з мамою і всі ра зом пішли до великої кімнати, де було повно дітей, хлопчи ків і дівчаток, маленьких і біль ших. Ці діти грались, розмовляли, сміялись, плакали. Юрко дуже зацікавився, пустив мамину ру ку і замішався між дітей. Вони потрохи втихли і приглядались йому, потім повернули до сво їх справ. В однім кутику хлоп чики грались літаком. Там зно ву дівчатка прибирали лялю і паяцика, бо в них якраз мало бути весілля. Інші будували до- мики з деревяних кльоцків. А деякі стояли збоку, плакали або силоміць видирали іграш ки у знайомих дітей. Юрко вмі шався в цю справу і упоминав: — Та що ви робите? Не ба чите, що літак не має вже од ного крила? А паяцові ви ві дірвали ніжку? А ляльку як ви розхрістали, замурзали! Голо ва в неї мов стріха! Та дайте спокій не деріться! Коби ви побачили, які мої іграшки чи стенькі, а ваші які пірвані. Не стидно вам? — А скільки у вас є дітей? — Скільки? Я один, я сам. — Ага, ти один, а нас ось як багато. Ми всі хочемо гратися! — То скажіть таткові і мамці, щоб вам купили більше ігра шок. Діти втихли на хвилину, по дивились на Юрка здивовано: — Та що ти говориш? Таж ми не маємо ні татка, ні мамці. — А хто ж вам дає їсти? Хто вас кладе спати? — Сестра! Не бачиш? Ось вона розмовляє з твоєю ма мою. — То ця пані в чорному? А чому вона в чорному, чи в неї немає іншої сукні? — Ні! Так має бути, бо вона ,,сестра” А хто б її пізнав, якби вона одягнулася інакше? Зреш тою їй так Бозя дала, що вона сестра. І кінець! — Ну тобре, — так Юрко — а хто вам проведе ,,Отче наш”, хто вас поцілує надобраніч? — Ой, який же ти смішний! Та ж сестра, вона все те ро бить для нас. — А мене сестра перехрести ла і сказала: ,,Спи солодко, мій маленький” — сказав один хлопчик. А дівчинка: — ІКоли я в лі жечку засипляю то бачу як се стра нахиляється надімною і ці лує мене в чоло. — І мене! І мене! — заклика ли другі діти. — А мене, то вчера погла дила і шепнула тихенько: — Добраніч дитинко! Юрко дуже дивувався і був би ще довго розмовляв із діть ми, але мама відкликала його й вони пішли додому. По доро зі Юрко взяв маму за руку і притулився до неї. — Мамусю! — сказав несмі ло. — Що це за такий дім і щ > то за діти? — То, синку, такий сироти нець, а ці діти сироти. — А чому вони сироти? — Бо не мають ні тата, ні мами. — А де їхні тато-мама? — Повмирали. Одні погину ли на війні, другі забиті в ав- (Докінчення на обгортці) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
