Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Що робив Михайлик восени? ПО ГРИБИ Як і завжди Михайлик про кинувся рано. Він висунув свою мордочку з теплого, затишного барлогу, де жив із татом Бур милом і мамою — Настею. Ви вже, діти, напевне зрозуміли, що Михайлик не був хлопчик, а маленький медведик із бру натною, пухнастою шкіркою і маленькими, блискучими, як чорні ґудзики, очками. Хатка медведиків була в великому гарному лісі. Маленькому Ми- хайликові жилося тут гарно й весело. Але сьогодні в лісі було не звично тихо. Сонце ховалось у тумані, а з дерев осипалось листя. Михайлику стало сумно. ІЦо сталося? Тато й мама не йдуть на прогулянку по ягід ки. Давно вже не куштував Ми хайлик смачного меду, що його тато видирав для нього з ву ликів у пасіці під лісом. їх су сідка, — маленька білочка вже не жартує з ним, а заклопотана зносить горішки до своєї хатки в дуплі старого дуба. Михайлик почухав лапкою за вушком і запитав старого Бурмила: — Татку, коли ми підемо шу кати щільнини? — О, не скоро це буде, син ку. Нема вже ні меду, ні ягідок у лісі. Осінь вже прийшла. Ба чиш, як мало пташок, майже всі відлетіли в теплий край. По глянь на білочку! Як вона дбає про те, щоб назбирати на зиму горішків. Треба й нам подума ти про зиму. Всі медведі взим ку зовсім нічого не їдять, тіль ки сплять. Підемо збирати ли стя та сухі трави для ліжок, щоб нам не було холодно в на шій хатинці, коли зима настане. — Ох, добре, радісно запи щав Михайлик. Він скоренько зібрався і по біг із татом і мамою. Було ду же весело збирати листя, траву і хмиз. Гарне кольорове ли стячко шелестіло і пахло. Ми- хайликові це дуже подобалось і він цілими жмутами згортав його до купи і кидав на тата й маму, качався в листі, пи щав, але все таки трошки допо магав готуватись до зимового сну. Так пройшла осінь. Стало вже зовсім холодно. Листя все лежало на землі, дерева стояли голі. Зеленіли тільки ялини і смереки. Одного ранку Михайлик по бачив, що земля вкрилася чимсь білим, а з неба тихо спа дали маленькі білі зірочки. — Мамо, мамо, подивись, що це біле в лісі падає з неба? запитав він. Михайликова мати дрімала. Вона відкрила сонні очі, висунула морду з барлоги. — A-а, протягнула. — Це ж сніг. От і зима прийшла. Лягай швидше коло мене, грійся, та й будемо спати до весни. Михайлик теж почував вто му. Слухняно притулився до те пленького, пухнатого, мамино го хутра й почав дрімати. І за снули вони всі. Спав тато-Бур- мило, спала мама-Настя, спав і Михайлик, а сниться їм: весна, сонечко, зелена травичка і смачні червоні ягідки. Михай лик аж заворкотів уві-сні, ще міцніше притулився до мами та заснув ще міцніше. На до браніч їм! Ніна Наркевич ПЕРШІ КРОКИ Ромчик ще не має й року, Але гордо його ніжки Виміряють: скільки кроків Від дверей і аж... до ліжка? Може хто з вас і не вірить, Та пройти оту дорогу, — Метрів буде в ній з чотири — Дуже тяжко для малого. Д і м а Восени якось пішли ми По гриби у ліс за містом. Ліс — як світ — широкий, несходимий; В лісі пахло перепрілим листом. Під ногами коливались Килими золототкані, А по них грибочки хизувались Гарні з виду, дуже пишно вбрані. + В них беретки не брунатні, А червоні, з крапочками . . . І такі ж усі вони принадні, Що хапав би обома руками! Та казали нам ще з дому: „Стережіться в лісі-світі Тих грибків, що в убранні рясному, А в нутрі — отрутою налиті. . . “ І ми пильно обминали Все, що в одязі барвистім, Грибів добрих кошики набрали — Тих, що скромно крилися під листям. О. Кобець ПРО ЩО ШУМІВ СТАРИЙ КЛЕН Зашумів наш старий клен, Листя опадає, Кольористим пірячком В повітрі кружляє. Мяким килимом пахучим Стеляться листочки. Плачуть: „Як ти житимеш Без твоїх синочків?” Клен на те їм повідає: „Не плачте, кохані! Виростуть нові, зелені У пору весняну! А тепер ви будете Землю укривати, Щоб під снігом в зимі лютій Не замерзла мати. Бо земля в собі ховає Всі живі тваринки Хробачка, жучка, комашку І різні рослинки.” Ніна Наркевич Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
