Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Тіням Дарії Яременко льонізоване, мало можливість зіткнутися з молодим ідейним елементом, прислухатись до їх ніх розмов, прагнень та ідеалів, і в той спосіб визискувало втрачену національну свідо мість. Вироби „Фортуни Нової” ма ли мистецьку опаковку, чисто українську своїм характером. Проекти на опаковку поодино ких сортів, як теж на касетки помадок виготовляли відомі у- країнські мистці, як Ол. (Куль- чицька, Микола Бутович, Свя тослав Гординський, Мирон Ле- вицький і інші. Масово достав ляв свої деревяні бомбонєри й касети відомий скільський різь бар Михайло Біумба. Емаліова- ні пушки на цукерки теж були виконані за високомистецькими зразками, мали естетичний ви гляд і хоч усі ті речі становили поважну рубрику в бюджеті фабрики — Кл. Авдиковичева не була б погодилася на змен шення цих видатків ціною за трати їх направду мистецького вигляду. Кл. Авдиковичева була велика патріотка. Завжди цікавилась нашими громадськими спра вами, допомагала матеріяль- но як інституціям, так і пооди ноким особам, а скільки товару роздавала рік-річно у формі да рунків перед Миколаєм, Різд вом і Великоднем — того на правду не зчислити. Але про це могли б дати свідоцтво ті лю ди, що ті дарунки діставали й які є тепер на еміграції. Прига дую собі, як перед Світовим Жіночим .Конгресом у Стани- славові в 1934 році Кл. Авдико вичева покинула всю фабричну метушню, безліч справ, що на неї чекали і разом зі своєю се строю -Калиновичевою вибра лася до Станиславова, бо, каза ла, — як не бути їм на такому великому здвизі українського жіноцтва? Недавно була статейка в „Ю- країнієн Віклі”, англомовному додатку „Свободи”, в якій стверджувалось, що жіноцтво зачинає процентово охоплюва ти щораз більше ключевих та відповідальних позицій у всіх галузях господарства. Жартів ливо додано, що, може, неда- Добігає вже два роки, як вільна американська земля по крила цю вірну дочку Полтав щини. А її життя було зразком відданости свому народові. Ви йшовши з його гущі, вона пройшла разом із ним увесь тернистий шлях большевицької окупації і до останку своїх днів активно стояла в осередку його інтересів. Дарія Іванівна Яременко на родилась у козацькій родині в м. Сенча, Лохвицького повіту на Полтавщині в 1889 р. Закін чила духовну дівочу школу при Ладанському жіночому мана- стирі, а пізніше Полтавську е- пархіяльну середню школу зі званням учительки народніх шкіл. Виховання це дало їй гли боку релігійність, яку вона збе регла на все життя, а рідна сти хія — любов до свого народу. І Дарія Іванівна стала працю вати вчителькою. Окрім своєї фахової роботи вона віддалась громадській праці. Була основ- ницею Т-ва „Просвіта” в м. Сен- чі і членом повітової „Просві ти” в Лохвиці. Була душею драматичного гуртка „Просві лекий уже той час, коли перед дверима боса-жінки ждатиме з блок-нотом секретар-мужчина і виконуватиме її доручення. Про це згадується в формі жар ту тепер, а ми без найменшого жарту переживали таку ситуа цію двадцять років тому, коли то виконували доручення (Кл. Авдиковичевої численні уря довці, деякі навіть із доктор ськими титулами, господарни ки з закордонними студіями. Всьому вона давала лад, усім керувала особисто. Бо хоч у міжчасі вийшла заміж за Т. Глинського, вірного її дорадни ка й помічника, все таки не ки дала керми з рук і до самого кінця, до відходу німців із Га личини, була і формальним і фактичним керівником підпри ємства. її енергія, віра у власні сили, відпорність на життєві у- дари і радість творчої праці можуть бути зразком гідним наслідування. м Луців ти”, часто виступала або допо магала в виставах. Маючи гар ний голос, Дарія Іванівна вже з дитячих років співала в цер ковному хорі. А потім учитель кою вона привчала своїх учнів співати в тому ж самому хорі. Багато з її учнів стали потім добрими співаками. У 1919 р. Дарія Іванівна враз із батьками покидає рідну Сен- чу, бо цього вимагали тодішні обставини, звязані з приходом большевиків. Вони поселюють- ся в Єлисаветграді на Херсон щині. Тут Дарія Іванівна вклю чається в церковний рух. Від родження Автокефальної Пра вославної Церкви було в підсо- вєтській дійсності великим ре лігійним зривом. Дарія Іванівна піддержувала його всіми сила ми своєї душі, не зважаючи на всі переслідування. Війна 1941 р. застала її з бать ками в Вінниці. Вона була при сутня при розкопах могил за катованих жертв та брала у- часть у їх похоронах. Глибоко пережила цей наслідок боль- шевицького терору, що слу жить тепер світові ще одним доказом нашого переслідуван ня. На еміграції Дарія Іванівна активно включилась в україн ське життя. Вона брала участь в організуванні православних парохій у таборах та належала до основників Союзу Земель Соборної України. Хоч початки в новій країні були трудні, про те Дарія Іванівна віддано вико нувала свої обовязки. Зпочатку жила й працювала в Ню 'йорку, а потім переїхала до Шикаґо. Та недовго судилось їй тут прожити. По короткій недузі вона померла 20. січня 1953 р. Зійшла в могилу постать, що допомагала будувати наше Від родження, продовжувала його в розбудові своєї церкви і в підсовєтській дійсності збере гла вірність своїм ідеалам. На схилі свого життя виявила ще велику активність та невбла ганна смерть не дала їй розви нути її ширше. Замовкло серце, що так гаряче билось для свого народу. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
