Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
нізації Українскіх Націоналі- стов? — Ні — відповіла Оксана. — Ви билі в театре на собра- нії Українскіх Націоналістів? — Чому ви робите мені до пит? — в свою чергу спитала Оксана німецькою мовою. — Ви арєстовани і должни отвечать — сердито викрикну ла „дольметчерка” _ Ви не маєте права так го ворити й ставити такі запитан ня — втрутилася в розмову Ма рія Недужа. _ -Вас нє спрашівают — обу рено кидає „дольметчерка” Німці в цей час почали робити трус, а „дольметчерка” продов жує своє: _ іВи помаїґалі ґалічанам в “акції протів нємцев. — Я помагала в акції проти більшовиків — відрубує Окса на німецькою мовою. — Почєму она нє ґаваріт по рускі? — звертається „дольме тчерка” до 'Ольги Іларіонівноі, що стоїть біля дверей і плаче, бо розуміє, що коїться щось жахливе й боїться вимовити слово. „Дольметчерка” зверта ється до німців, що забирають речі, які їм подобаються, про щось з ними розмовляє, а тоді повернувшись до Недужих за являє, що Марія й Оксана аре штовані. Ольга Іларіонівна ли ше ойкнула й закрила руками обличчя. Марія і Оксана, зберігаючи зовнішній спокій, прощаються з матірю й виходять з німцями. Тюрма на Чернишевській ву лиці в Харкові — збудована за останнім словом техніки, і при стосована спеціяльно для мор дування людей модерними біль шовицькими засобами, і для масового винищування „класо- во-ворожого елементу” По су ті, ця тюрма спеціяльно була пристосована для винищування національно-свідомих україн ців, тепер за німецької окупа ції, знову виповнена українця ми. Виявилося, що методи і більшовиків і німців—тотожні. Марію і Оксану Недужих по садили до різних камер. Не до помогло прохання, щоб їх по містили разом. Марія тепер ні чого більше не хотіла, лише бути разом з дочкою. Розва жити її хоч словами, підтрима ти її в цей час. Єдина дочка, молода, повна сили і завзяття, свідома свого буття, захопле на жертвенною працею для сво го народу й свого краю, і все це раптово якась сила припи няє. Мрії, що їх Марія виносила в своєму серці, здійснились. Во на виховала дочку, що мала бути гідною послідовницею кращих борців за Україну. її донька не пішла манівцями. Ніякі комуністичні організації, ні жовтенят, ні піонерів, ні ком сомолу, не вплинули на неї, і не З'били з шляху, яким ішли її батьки. Марія горда з того, що має таку дочку. Але чому не вблаганна доля знову повер нула їх життя на колючий ща бель — невже на загибіль? Ні, цього не може бути. Тодось на волі, він мусить вирятувати дочку з цього пекла. Про себе вона не турбується; вона пев на, що її потримають і звіль нять. Такі думки не покидали її увесь час в тюремній камері. Марія при кожній нагоді пере дає дочці записочки. Оксана відповідає, що почуває себе добре, тільки шкодує, що не встигла зробити останнього за вдання, яке доручила їй орга нізація. Ольга Іларіонівна щодня при носить їм передачу й коротень кі записочки. На них Марія що разу очікує з нетерпінням. За кілька днів у записці стояло — „Тодось заарештований” Ця вістка наче громом вдарила Ма рію. Думки розбіглися, вона втратила рівновагу. Чому То- дося заарештовано? Що йому закидають? Чого ще хочуть вороги від нього? Що тепер буде з ними всіма? Чогось зга дує скільки разів сидів Тодось у тюрмі за більшовиків, там у Камянці, і тут у Харкові, і не може згадати, але це непотріб но. Одне її мучить: чому і за що? Невже за любов до свого народу? Хто дасть відповідь? У чергових записках мама пише, що „дольметчерка” при ходить час від часу і забірає речі з хати, які їй до вподоби. Мама сама, безправна і без вільна. Марія ходить по камері і в півголоса промовляє: — Боже, що буде? Бідна моя дитина! Хтось із присутніх пи тається, що трапилось? Вона відповідає: — Нічого, і знову ходить і благає: — Боже, порятуй мою доню! Я не прошу за себе, я прошу лише за неї! Я винна, що не навчила її бути обережною. Виведи її з цієї вязниці! Ти до брий, Ти знаєш, вона не винна! Так щодня Марія молиться за дочку, пише їй коротенькі листи, щоб підтримати в неї дух. У листах до матері Марія пи ше й заспокоює, що скоро їх звільнять. Інколи, випадково, до неї потрапляють записки від Тодося. Він хоч і розуміє, що доброго кінця не можна чека ти, але підбадьорює дружину і дочку. Одного дня, прокинув шись ранком, коли виводили кількох людей з камери, Марія відчула сильний біль голови. У- стати не могла. У камері уже лежало кілька жінок хворих, як виявилося пізніше, на тиф. ‘Кволий організм скоро під дався хворобі. Вона припини ла життя ентузіястки в бороть бі за кращу долю України — Марії Матвіївни Недужої. * * 31. грудня 1942 року Тодось Недужий написав Ользі Іларіо- нівній довгого листа, свою біо графію й історію своєї родини. У кінці було зазначено, що вчо ра ранком у камері від тифу й голоду померла Марія. Цей лист залишився і тепер збері гається в певної особи в Укра їні. Прочитавши листа Ольга Іларіонівна, залишена всіма, за кілька днів, у голоді і холоді, також померла. Місяць пізніше, на вязнично- му подвірї розстріляно Тодося й Оксану Недужих. Оксана три мала себе хоробро до остан нього моменту, коли прошила її куля. З словами „Слава У- країні!” вона упала. Так загинула Марія Недужа і вся її родина, що була повна сил і енергії для боротьби за вільну Україну. Нехай цих кіль ка рядків будуть китицею кві тів на її могилу. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
