Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
хів! Так і Україна, звільнившись від большевиків, стане вільною республікою. Німці, якщо й за ймуть Україну, то не зможуть так її визискувати, як це ро блять москалі, бо немає страш ніших ворогів нашого народу Марія нераз любила говорити серед приятелів, що коли б зі брати всі кістки загинулих у боротьбі з Москвою українців і покласти їх на кордонах Укра їни, то виросли б другі Карпа ти, а коли б зібрати всю кров, пролиту кращими синами та доньками нашого народу, то можна б нею виповнити нові рі ки і моря, які б відділили наш> батьківщину від Московщини. Отож, або тепер, або ніколи — думає Марія. Хоч большевики і глушать закордонні станції, але Марія, маючи добрий радіоприймач, і слухаючи закордонне радіо, знає про всі події на Заході. Недавно приїздив Тодось із Москви, де він працює уже три роки. Маючи відрядження нр Кавказ, він заїхав до своїх, щоб обміркувати становище і узгід- нити спільні дії на випадок вій ни. Прощаючись із родиною, він сказав, що незабаром закін чаться їх страждання. Мабуть у жадній державі не починалася війна так, як вона почалася між Совєтським Со юзом і Німеччиною. Дня 22-гс червня 1941 p., о годині 12 дня Молотов, не без хвилювання виголосив через радіо вістку про війну з німцями, зазначив ши, що німці вже ранком тогс самого дня збомбили аеродро ми й деякі заводи в Києві та ін ших містах України. Марію обійняв і страх, і ра дість. Вона з захопленням слід кує за переможним маршем німців і радить усім знайомим не виїздити з Харкова, бо після приходу німців буде багато праці для українців. Уже пові домлено, що Дніпропетровське і Київ у руках німців. Фронт на ближається до Харкова. Паде наказ людності виїздити з мі ста. Люди приголомшені швид кими. подіями. Залишають на- сиджені місця і подаються на схід. Німці бомбардують місто удень і вночі. Будинки розсипа ються і привалюють людей Становище тих, що залишили ся в місті, жахливе. Відступа ють добре відомі вороги, а на ступають ще незнані1, але люд ність чекає на них. Хай гірше, аби інше! Вїзд до Харкова забороне ний, але Тодось якось пробира ється до Харкова. Обминаючи різні перешкоди і продираю чись через безладні натовпи втікачів та „героїчної" черво ної армії, він нарешті добира ється додому. У місті ще панує червоний ворог, Тодось сидить у замкненій кімнаті навіть тоді коли вся родина ховається де підвалу під час налетів і бом бардування міста. Стрілянина затихає, німці займають місто' показуються на денне світле українці. Ніхто не думає про близькість фронту й провокаці' комуністів, що залишились приховалися в місті. Організується міське само управління, .суспільство висуваг Тодося Недужого на голову мі ста, але він відмовляється на користь кандидатури п. Семе* ненка. Марія Недужа започат ковує „Союз Українок Слобо жанщини”, скликає збори жі нок, допомагає в організації „Просвіти” й активно працює в ній. З новими силами і надія ми мріє про літературну і нау кову літературо-знавчу працю. Скрізь вона поспіває, а роботи багато. Треба розбуджувати від сну і молодь, і старше поколін ня, росказати всім, хто й що мають робити. Оксанка працює за „дольметчерку” в банку, ку ди батько призначений на віце- директора. іВона входить у під пільний звязок із українцями, що прибувають із Галичини. Кватира Недужих стає ма леньким осередком українсько го життя. Тут знаходять приту лок і підпільні робітники ОУН, і молодь, що з запалом береть ся до громадської і політичної роботи, і старші громадяни, що збираються для розважання над новим становищем. Родина Недужих допомагає українцям усім, чим може; влаштовує на роботу, іншим допомагає хар чами, бо німці не дбають про людність, і люди голодують. Надії, що їх покладала Марія на німців — розвіялись, як дим із пожарища. Приховані біль шовики пролазять у німецькі у- станови, і разом із німцями г ро м л я т ь українців. Так минув рік напруженої, від даної й небезпечної праці. На фронті у німців невдачі, вони лютують і мстяться на місце вому населенні. Найбільше тер плять українці і від голоду, і від жорстокостей нового оку панта. Одного осіннього вечора Ма нія Недужа прийшла з роботи й сіла переглядати українські газети з Рівного, Києва й Пол тави. Вона відчувала сильну втому, бо вчора повернулася з села, куди ходила міняти речі на харчі. Оксанка сид'іла над своїми паперами, що їй прине сли з організації ОУІН.^Вона повязана з цією організацією відтоді, як тільки її представни ки прийшли до Харкова. Тодо ся ще не було з установи. Ма рія, читаючи газети, відчувала якийсь неспокій. Глянувши на Оксану, вона подумала, що тре ба їй порадити бути обереж ною. Та враз почула різкий дзвоник. Марія сказала Оксані заховати свої папери. Та вста ла й зібгавши їх, побігла до другої кімнати. Дзвоник за дзвонив удруге. Ольга Іларіо- нівна пішла відчиняти двері. До хати увійшли три німці й одна жінка. Німці попрямували до їдаль ні, а жінка, запитавши Ольгу Іларіонівну, чи дома Марія й Оксана Недужі, пішла теж за німцями. Оксана повернулась до їдальні тоді, як їх „дольме- тчерка” говорила щось німцям. Помітивши Оксану, вона по вернулася до неї і запитала її російською мовою, хто вона така. Оксана відповіла україн ською мовою. — Что она нє умєєт гаваріть по рускі? — звернулася „доль- метчерка” до Ольги Іларіонів- ни. Та мовчала, а відповіла са ма Оксана. — Умію, але не хочу! Доль- метчерка перекривилася від злости і підвищеним голосом сказала: — Ви прінадлєжітє к Орга
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
