Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Макіяж і безсонниця вийшла зворушливо-ніжною у своєму божевіллі. Недовго тривав цей розквіт нашого театру. Перервала його знов мандрівка, що завела його на чужину. І тут знов пригаду ється велика хвилина. Це було тоді, коли Блавадький почав пі'дготову до „Народнього Ма- лахія“ Уперше тут зустрілись актори по війні і з запалом у- зялись знов до праці. Хоч на скитанні, хоч у злиденних та- борсівих умовинах, а проте те атр відчув свободу творення та перспективу дальшого розвою. От тоді, то постали — „Оля“ в „Народньому Малахію“ і „Антиґона“ в драмі Ануї. Нові постаті, в яких Ліза могла ви добути з глибини душі розвяз- ку їх трагічного обличчя. І в цих .великих постатях те атру виявилось призначення Лизавети Шашаров'ської-Че- піль. Складні сплети психічних рис, велика душевна напруга, в із і й ний погляд вперед і лірич на мякість — ось складові ча стини її відтворчих засобів. І з цих 'своїх даних вона творить їх по своєму, подаючи таку чи іншу розвозку їх трагічної долі. А потім уже — переїзд до А- мерики. На самому початку до велось їй втілити „дівчину на руїнах“, що кличе до сумління народу в „Батурині“ Пішли дальші виступи в песа-х, як їх ставив театр Блава.цького, а оце останній у „Наталці Пол тавці “ під режисурою Паздрія. Л. Шашаровська-Чепіль лю бить нестямно театр. Та коли вона підлітком побожно гляді ла на йо-го стіни, а дозрілою ак торкою творила вартості в ньо му, то тепер вона з тугою ду має про театральну працю. Ко ли обовязки буденщини дозво ляють віідорватись, тоді вона поринав у нові свої завдання. І мріє тільки, щоб не втратити раз уже створеного образу, не затьмити його обниженням лету. Та воно й неможливе. Бо в її появі завжди житиме буйна Міріям і лагідна Офелія, при речена Оля і нещасна Антиґо- на. Вона подала їх розвязку у- країнському глядачеві і за те Вранці при сніданку небагато часу на балачку. Та Тарасові не дає спокою думка, що з мамою знов клопіт. — Марійко, ти чула, мама цієї ночі знов не спала... — Чула і знаю причину. Не журись, Тарасе, ввечорі пого воримо. Розійшлися до праці, а Со- лоха свою думку пряде. — При красилася, убралася як лялька! Хіба до фабрики так треба? Що Тарас нічого не скаже, чи не бачить? Волосся підчесане, губи малинові, личко рожеве, брови вгору підвела — як дів чина! Та добра ця невістка, дбає про Тараса й дітей і сер дечна до мене. Але стільки кру гом спокуси — може до боса краситься? Боже, Боже — від верни злі думки — журилась, стомлена безсонницею. Так було, коли пральку ку пили. Довго не могла погоди тись, що більше не треба ви варювати білля, що машина не подре на шматочки ще домаш ній лен. Погодилась, привикла. Таке було й із „міксером” і штанами Оленки в літі. Аж ма когін сховали й тоді „міксер” прийшов до ласки. Гірше зі штанами. Ще й досі не може спокійно думати про це. Бо то мала носила такі гра натові, полотенні — ні то довгі, ні короткі, підкасані. Казали — так усі дівчата літом ходять. Такий тут звичай — жінки но сять штани вдома, при поряд ках, на закупи в них ходять. Жінка тепер босом у хаті, чо ловік їй „пейду” дає, посуду змиває, то й малі дівчата до то го привчаються, штани їм від ваги додають. А що Тарас і Марійка згідні були, то вже й Солоха рукою махнула — хай буде. Але як влітку внучка, такі у клітку, короткі, вище колін у- брала і гордо свої точені вже ноги у дзеркалі стала огляда- заслужила собі їв його памяті тривке місце. Навіть, коли б тверді умовини не дозволили б їй створити нових постатей. JI. Бура ти — прийшла на бабуню без сонниця і то така критична, що недугою грозила. А коли схо вали той шматок шкотської тканини у глибокий сховок, до бродійний сон вернувся до ба буні. А тепер мабуть уже не вернеться. Щастя сина, рівно вага цілої родини в небезпеці. Хто порадить? Увечорі по їжі Тарас маму обняв за плечі, а Марійка взяла за руку і пішла розмова: вбран ня і старанний вигляд це для працюючої жінки її зброя, її мундур. Скріплює самопочуття, додає відваги. Середовище, в якому працює, звикло до цьо го. Недбалість вражає і стає дивачною. Старанний одяг і в будень, дбайливо плекане во лосся і добрий макіяж — це не кокетерія, а це конечність, якої вимагає від нас сьогоднішній час — так самозрозуміло, як чистоти тіла і зубів. — Ви, мамо, теж повинні під тяти волосся, воно у вас пухке і густе, а трохи „липстику” від свіжило б ваше лице. У нас на фабриці старші від вас працю ють, а дбають за свій вигляд, пробувала Марійка звести роз мову на особисту нуту. — Іди, іди, досить уже дві красуні в хаті! Мені щоб сон вернувся, то без вашого „ма кіяжу” стану молодшою, — за кінчила Солоха вечірню роз мову. Орися ІЗ ТАНКОВОЇ ЕСТРАДИ Оленка Ґердан-Заклинська розпо чала турне по більших центрах ЗДА. Перший її виступ відбувся дня 5. ве ресня у Нюарку, другий дня 25. верес ня у Филаделфії, а третій дня 3. жовт ня у Ню Йорку. Преса відмітила їх дуже прихильно. ІЗ ДІЛЯНКИ ПРИКЛАДНОГО МИСТЕЦТВА Люся Прокопович, що закінчила Державну Керамічну Школу в Тепли цях, Чехія, працює у фабриці порце ляни в Аргентині. Вона плянує від крити свою фабрику, де могла б впро ваджувати у свої вироби українські керамічні мотиви. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top