Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
відчинилися двері й до хати у- війшло ще двоє вояків. Вони не сказали, як інші: — Давай хлє- ба, попадья!, а підійшли, приві тались і поцілували мамі руку. Один ііз них, цілуючи руку, прошепотів: — Я Федя, брат Вашого зя тя Михайла. ■— Мама не знала всієї родини Олі'ного чоловіка, тим-то не знала і цього Федю. Тим часом тро'Є більшовиків, що були в кухні, одержавши хліб, вже виходили з хати, але скоса поглянули на новоприбу лих. Федя і його товариш були старшини української армії. Во ни відстали від своєї частини, опинились серед більшовиків і тепер пробирались до Камян- ця-Подільського. Переходячи через наше село, Федя згадав, що тут є родичі1 його брата, і вирішив зайти, не думаючи про те, на що він наражає себе і цих свояків. Мама зразу збагнула їхню помилку, дала їм по куснику хліба і сказала: — Виходьте з хати. А щоб вони не потрапили зразу до рук більшовикам, що вешталися на подвірї, вона ви вела їх через церковну фіртку за церкву, показала їм напря мок і дорогу на Камянець-По- ді'льський, а сама повернулась додому. Але не встигла дійти до хати, коли побачила тих трьох більшовиків, що були в кухіні, як зайшов був Федя з товаришем. Вони бігли і кри чали: — Гдє дєвіала петлюровцев? Мама зупинилася і сказала, що вони у неї питали1 дорогу до Камгянця, і вона їм показала, а де вони тепер, вона не знає. — Под стєнку стерва! Контра проклятая, ти прячеш петлю- ровцев, б .! ставай под стєн ку, растреляєм тебя, как . . . Мама, спустивши голову, підій шла під стіну хати і покірно стала1. — Оце мабуть кінець — про майнуло в думці, — а за що? Прости мені1, Господи! Чекаючи на кулю вона на слухалася жахливої нецензур ної лайки, такої лайки, що нею вміють лаятися тільки москалі. З хати на цей крик вибігла ро бітниця і закамяніла, побачив ши що діється. Бандити злісно гримнули на неї, щоб забрала ся до хати, а самі, приставив ши багнети до маминих плечей, кричали всі' разом: — Пока'жі с . . гдє оні, еті бандіти пєтлюровци? Ми преж- дє с німі расиравимся, а тебя всегда успєєм застрелить. — Лайка без кінця. Мама не мог ла відповідати. їй здавалося, що вона провалюється крізь землю, а на неї ллється смер дюче багно1. Один із бандитів, штовхнувши її в спину закри чав — Поворачіївайся б . !, Что стоіш, показивай, ґдє пєт люровци, гдє ета дорога, что ти їм показала? Мама повернулася і не кажу чи ні слова, пішла, але не туди, куди вивела хлопців, а вийшла з подвіря на вулицю й піїпла тією дорогою, що ми завжди їздили до Камянця-Подільсько- го. Було зимно, моросив осін ній дощ, мама була лише в сук- ніі, навіть без хустки на голові. Все таки вона не відчувала хо лоду, бо- її палив сором від пуб- личного зневаження москов ськими зайдами. Бандити йшли ззаду, підштовхували її руш ницями і лаяли на всі1 заставки, то всі разом, то по одинці. їй здавалося, що ці соромницькі слова прошивають її на скрізь, вона здригалася від кожного слова. Зустрічні селяни і селян ки з жалем провожали її очима і думали, що повели матушку за село розстрілювати. Мамі було соромно, що люди, які її поважали слухають оту жахли ву лайку. А бандити, підганяю чи маму, вигукували до зустрі чних людей: — Смотрітє, ета ґідоа снря- тала петлюровцев. Ми кров проліваєм, а ета контра прячет нашіх враґов. — Люди не розу міли, про що йде мова, та й не наважувалися питати. А ті все, з кожним кроком, домагалися показати їм петлюрівців. Не чу ючи вже нічого, спотикаючись, мама тільки шептала: — Боже, порятуй тих молодих нерозум них хлопців. — Ти что колду- єш? — кричали. Не помо'жет тебе, ні Бог ні чорт — тебе од на дорога, под пулю. — Мама мовчала. Коли вийшли за село, мама вгледіла далеко на шляху дві постаті. Подумала, може це са ме й ті українські старшини? їй зробилось моторошно від одної думки, що їх будуть у- бивати при ній. Страх, утома і знущання відбирали у неї сили. Просячи Бога, щоб перше її вбили, вона зупинилася. Черво- ногвардієць штовхнув її руш ницею в спину, вилаяв і при крикнув, щоб швидче йшла. На цей шлях, з бічної дороги над ’їхала підвода. її зупинили і примусили повернути' туди, де в далечині маячіли дві постаті подорожніх. Дядько був таки в нашого- села. Глянувши на не щасну маму, ві(н упізнав її, по вернув коні, допоміг їй всісти на воза, ззаду сіли більшовики і рушили наздогін за петлюрів цями. Догнавши ті' дві постаті, більшовики побачили, що це їхні товариші, й спинивши кон-і почали розмову з ними. Мамі трохи відлягло від серця, і во на подякувала Богові, що це не є ті, за ким вони гналися. Розпитавши своїх салдатів, чи не бачили вони петлюрів ців, і діставши негативну від повідь, більшовики наказали підвідчикові повернути коні на зад до села. — Ти такая, раз такая . . в сєлє будеш їскать їх, еті бан* дітов петлюровцев, — сказав один із них. Уже сутеніло, брав ся нічний холод, мама сильно змерзла і вся дрижала. Цілу до рогу до села, лайка у більшо виків ще збільшилася. Вони навпереміну, вправлялися, до бираючи рафінованих сором- вицьких слів, і наче змагалися, щоб перевершити один одно го і дати лайку з найдобірніши- ми закрутасами. Коли вїжджали в село, було вже зовсім темно. Витративши багато сили на всю цю випра ву, а найбільше на лайку, біль шовики добре зголодніли. Тим то найперше повернувшись до хати, наказали мамі нарізати курей і зварити вечерю, ще до ки з нею розправляться. По грожували, що після того вони все одно її застрілять. Наймич ка принесла три курки, заріза- (Продовження на стор. 8) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top