Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
відчинилися двері й до хати у- війшло ще двоє вояків. Вони не сказали, як інші: — Давай хлє- ба, попадья!, а підійшли, приві тались і поцілували мамі руку. Один ііз них, цілуючи руку, прошепотів: — Я Федя, брат Вашого зя тя Михайла. ■— Мама не знала всієї родини Олі'ного чоловіка, тим-то не знала і цього Федю. Тим часом тро'Є більшовиків, що були в кухні, одержавши хліб, вже виходили з хати, але скоса поглянули на новоприбу лих. Федя і його товариш були старшини української армії. Во ни відстали від своєї частини, опинились серед більшовиків і тепер пробирались до Камян- ця-Подільського. Переходячи через наше село, Федя згадав, що тут є родичі1 його брата, і вирішив зайти, не думаючи про те, на що він наражає себе і цих свояків. Мама зразу збагнула їхню помилку, дала їм по куснику хліба і сказала: — Виходьте з хати. А щоб вони не потрапили зразу до рук більшовикам, що вешталися на подвірї, вона ви вела їх через церковну фіртку за церкву, показала їм напря мок і дорогу на Камянець-По- ді'льський, а сама повернулась додому. Але не встигла дійти до хати, коли побачила тих трьох більшовиків, що були в кухіні, як зайшов був Федя з товаришем. Вони бігли і кри чали: — Гдє дєвіала петлюровцев? Мама зупинилася і сказала, що вони у неї питали1 дорогу до Камгянця, і вона їм показала, а де вони тепер, вона не знає. — Под стєнку стерва! Контра проклятая, ти прячеш петлю- ровцев, б .! ставай под стєн ку, растреляєм тебя, как . . . Мама, спустивши голову, підій шла під стіну хати і покірно стала1. — Оце мабуть кінець — про майнуло в думці, — а за що? Прости мені1, Господи! Чекаючи на кулю вона на слухалася жахливої нецензур ної лайки, такої лайки, що нею вміють лаятися тільки москалі. З хати на цей крик вибігла ро бітниця і закамяніла, побачив ши що діється. Бандити злісно гримнули на неї, щоб забрала ся до хати, а самі, приставив ши багнети до маминих плечей, кричали всі' разом: — Пока'жі с . . гдє оні, еті бандіти пєтлюровци? Ми преж- дє с німі расиравимся, а тебя всегда успєєм застрелить. — Лайка без кінця. Мама не мог ла відповідати. їй здавалося, що вона провалюється крізь землю, а на неї ллється смер дюче багно1. Один із бандитів, штовхнувши її в спину закри чав — Поворачіївайся б . !, Что стоіш, показивай, ґдє пєт люровци, гдє ета дорога, что ти їм показала? Мама повернулася і не кажу чи ні слова, пішла, але не туди, куди вивела хлопців, а вийшла з подвіря на вулицю й піїпла тією дорогою, що ми завжди їздили до Камянця-Подільсько- го. Було зимно, моросив осін ній дощ, мама була лише в сук- ніі, навіть без хустки на голові. Все таки вона не відчувала хо лоду, бо- її палив сором від пуб- личного зневаження москов ськими зайдами. Бандити йшли ззаду, підштовхували її руш ницями і лаяли на всі1 заставки, то всі разом, то по одинці. їй здавалося, що ці соромницькі слова прошивають її на скрізь, вона здригалася від кожного слова. Зустрічні селяни і селян ки з жалем провожали її очима і думали, що повели матушку за село розстрілювати. Мамі було соромно, що люди, які її поважали слухають оту жахли ву лайку. А бандити, підганяю чи маму, вигукували до зустрі чних людей: — Смотрітє, ета ґідоа снря- тала петлюровцев. Ми кров проліваєм, а ета контра прячет нашіх враґов. — Люди не розу міли, про що йде мова, та й не наважувалися питати. А ті все, з кожним кроком, домагалися показати їм петлюрівців. Не чу ючи вже нічого, спотикаючись, мама тільки шептала: — Боже, порятуй тих молодих нерозум них хлопців. — Ти что колду- єш? — кричали. Не помо'жет тебе, ні Бог ні чорт — тебе од на дорога, под пулю. — Мама мовчала. Коли вийшли за село, мама вгледіла далеко на шляху дві постаті. Подумала, може це са ме й ті українські старшини? їй зробилось моторошно від одної думки, що їх будуть у- бивати при ній. Страх, утома і знущання відбирали у неї сили. Просячи Бога, щоб перше її вбили, вона зупинилася. Черво- ногвардієць штовхнув її руш ницею в спину, вилаяв і при крикнув, щоб швидче йшла. На цей шлях, з бічної дороги над ’їхала підвода. її зупинили і примусили повернути' туди, де в далечині маячіли дві постаті подорожніх. Дядько був таки в нашого- села. Глянувши на не щасну маму, ві(н упізнав її, по вернув коні, допоміг їй всісти на воза, ззаду сіли більшовики і рушили наздогін за петлюрів цями. Догнавши ті' дві постаті, більшовики побачили, що це їхні товариші, й спинивши кон-і почали розмову з ними. Мамі трохи відлягло від серця, і во на подякувала Богові, що це не є ті, за ким вони гналися. Розпитавши своїх салдатів, чи не бачили вони петлюрів ців, і діставши негативну від повідь, більшовики наказали підвідчикові повернути коні на зад до села. — Ти такая, раз такая . . в сєлє будеш їскать їх, еті бан* дітов петлюровцев, — сказав один із них. Уже сутеніло, брав ся нічний холод, мама сильно змерзла і вся дрижала. Цілу до рогу до села, лайка у більшо виків ще збільшилася. Вони навпереміну, вправлялися, до бираючи рафінованих сором- вицьких слів, і наче змагалися, щоб перевершити один одно го і дати лайку з найдобірніши- ми закрутасами. Коли вїжджали в село, було вже зовсім темно. Витративши багато сили на всю цю випра ву, а найбільше на лайку, біль шовики добре зголодніли. Тим то найперше повернувшись до хати, наказали мамі нарізати курей і зварити вечерю, ще до ки з нею розправляться. По грожували, що після того вони все одно її застрілять. Наймич ка принесла три курки, заріза- (Продовження на стор. 8) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
