Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
шкідливого елементу. Карпови- чі на 'першому місці. З того, 'брате, ніщо не ви йде, бо в нас лікарі на вагу зо лота. Райвиконком не допу стить до того. — У мене -в р у к а х т а к і козир ки, що все піде, Яікслід. Очевид но, я числю на твою допомогу, Батрак. — А яі на твою. •В чому оправа? зашита® той не без цікавости. — Залиш Софію у місті, а йо го бери куди хочеш. — Он воно яік! А я й не дога- ду ва В'С я н і'ч сго. Р о зуміі ється, коли ти цього бажаєш, я радо зроблю тобі цю послугу. За ходь до мене, договоримось. Минуло- чотири місяіЦІ. На дворі -була знову зима. Після; обіду Софію визвав .медпункт у Саджа-ві, і .вона поїхала на другий день. Падав сніг і доро ги для -коней -були важкі. До Саджіаіви їхала вона ваінтажноюі машиною з керівником МТС, а звідти ’повинна буша вернутисяі підводою сільради'. Дома ска зала, що буде ночувати на ху торі в Судаків. Тиждень тому помер старий Судак, <і Софі-я; х-отіла розрадити його дружи ну, що залишилась тепер із си ном1 ’БогданОіМ. Це була дуже мила, селянська родина з. якою '.приязнь тривала від неіпамят- них часів, ще від Софіїного діда. Прибувши на медпункт піз нім .вечором, Софія здивува лась, 'чоіму власне її тут потре бували, коли не трапилося1 ні чого ОіСОблИїВОГО. Згодом вия вилось, що це була помилка, але було вже запізно вертатися додому. Не гаючи часу, пішла на нічліг до' Судаків. Вночі -нагло Богдан збудив Софію. — До вас якийсь хлопець прийшов і хоче з вами говори ти. — Софія сіла, в ліжку, а •Богдан покликав післаніця. Хлопець ім-айже вбііг засніже ний до кімнати і шепнув Со фії на вухо: — У місті вивіз. Вашого чо ловіка з дітьіми вивозять. Софія оніїміла'. По хвилині вона сказала: — Зажди на мене в другій кімнаті. — Я не можу, п’ані до-ктор, мені спішно. Ви радьте собі, як можете, а основне: мовчіть, і він щез, лише було чути ту піт його важких ніг попід вік нами. а потім тупіт кінських копит. Софія безрадно- подиви лась на Богдана. Він стояв бо сий, відвернений від неї спи ною, і' думав. — (Богдане, ради Бога, за прягайте коні. Я мушу вже їхати. Вона вимовила те все шепо том, але в її голосі мусіло зву чати щось дуже особливе, бо Богдан миттю повернувся на зад, убраний в кожух і велику хутряну шапку. Софія стояла бліда посеред кімнати і вся тру силася. — Богдане, ви знаєте в чому ■оправа? — Ні, я нічого не знаю, пані доктор, і не хочу гнати. ІВи ме не розумієте. А ось заїхали по вас коні, — сказав він, вигля нувши у вікно. — Я лягаю спа ти і ви мене не бачили. Самі пі діть, розбудіть .мою матір і ска жіть їй, що вас визива.ють до хворого. Це все. І, іцасти вам Боже! От, дожили ми часів! Господи, спусти на них небе сний вогонь! Софія побігла до Ганни, по прощалася і вискочила про жогом надвір. На порозі схопи ли її чиїсь сильні руки. — Обережно! Обійдіть кучу гуру снігу! Погода, як на те ж, страшенно погана. Сідайте, .а я* вас закутаю в кожухи. Гаразд! Тепло вам? Гей, вйо! Виїхали на дорогу. Коні йшли помалу, бо було багато- снігу. Софія дзвонила зубами й не могла говорити. — Ви не хвилюйтесь, паніі доктор, бо перед ваіми важке завдання, відізвався пого нич, — Вам треб-а подумати, що і як робити. Я вас можу від везти лише до перших хат мі ста. Перед ваше мешкання- .мені не вільно заїздити. Людей на вантажують у вагони вісім кі- лоіметрів від міста, близько Черн е в а. Т е п ер годин а -п ята тридцять. Ми приїдемо най швидше о девятій. До того ча су транспорт може відійти, але ви зможете дігнати його осо бовим поїздо.м ще на терені За хідної України, бо через Збруч вас без паперів не пустять, У вас є гроші? Є, але небагато! — Це нічого. Кожний хто вас зустріне в 'місті, дасть вам бодай половину з того, що має. Я також дам вам двісті карбо ванців. Проте ви подумайте, чи не краще вам залишитися. Ми були б раді, якби ви залишили ся з нами, але ви робіть, як ва>м наказує ваша совість. — Я мушу до дітей, відпо віла Софія і враз запрацювала в-неї думка. Вона зрозуміла, що хтось допоміг їй, хтось зорга нізував підводу, хтось висла п хлопіця з сумною вісткою, і хтось доручив цій людині до ставити її до міста. Вона зро зуміла- нагло, хто це робив. Внаслідок того вона відзи- скала енергію і рівновагу, а од ночасно усвідомила, 'іцо вона спізниться і що її діти від'їдуть без неї у невідоме і, мабуть, вона їх ніколи більше не по бачить. — Хіба, хіба, що станеться чудо! Вони їхали мовчки добру годину, аж добились до' битого шляху, де була втерта й рівна дорога. Стало ясно, втиіх вітер, а погонич зітхнув з полекшею і піїгнав коней. До їздили до Вербиловець, коли це назустріч їм загуділа маши на, коні з.л-якалися, скрутили в рів і перекинули саіни. Софія о- пинилася у снігу разом з усіма кожухами. Хтось поміг їй уста ти та вийти на дорогу і той хтось був дуже суворий з вели кими кошлатими бровами. — іКарпович! Ради Бога! Hv. це просто, жах! Допомогти вам у чому? Ви мене знаєте? (Кінець буде) УКРАЇНСЬКІ ЛЯЛЬКИ В РИМІ Вкінці грудня Римський Комітет I- талійського Червоного Хреста вла штував виставку ляльок. Українська малярка Зоя Лісовська виставила кіль ка ляльок в українському народньо- му вбранні. В своїх лялькових поста тях вона підкреслює рух і кольорит. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
