Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Марія Гриньовська Лінія партії А Батрак сидів ;за -керівни цею, як чорний демон. Багато .років то.му у підвал - лях ЧЕКА разом із сотня'ми 'ін ших приречених на смерть була дуже молода дівчина, Надія* Лукомська. Вона працювала в лікарні, де її всі незвичайно лю били, але її запідозріли, іщо во на -раніше була монахинею. Був наказ- узяти її з лікарні та пере везти в Чека. Батрак, сам ще тоді дуже молодий, буїв при її арештуванні. Це було ©ночі-. її б з яли зі залі з-поміж хворих та повели довгим коридором. Ста рий лікар почав заступатися за неї, а тоді його також узяли ра зом з Лук омською. Лікар по дорозі вме,р, отруївшись, за- 2 /д а л ег ід ь, мабуть, п р иг от о в а - ною морфіїною. Дівчина моли лася .над ним, не виявляючи найменшого страху. З-ПОМІЖ ТИСЯЧЄЙ ВЯЗ'НІВ, якії в той час перейшли перед очи ма Батрака, Надія Лукомська держала себе найсильніше. Во на не плакала, не хвилювалась, а потішала інших, молилася, або слідкувала за червоною ко машкою, що лазила по її оде жі, заблукавши хто зна як у криваві підземелля. І тоді Ба трак вирішив зломати ту ЇЇ си лу. Він дав дівчину на „одиноч ку”, звязав- і знасилував разом ізі другими двома чекістами. Ранком, коли прийшов по неї, ■щоб вивести на розстріл, вона була мертва, а на її грудях си діла червона комашка . Минув тиждень і Батрак не бачився з Софією. Вона працю вала в лікарні-, а в область їздив хтось інший. Довідавшись у Райздороввідділі, що вона має чергування: вночі, він постукав до Софіїноіго кабінету. — Ви сердитесь на мене? — Зіапитав. — Ні:, Хомо Івановичу, ви ж бачите, що ні, відповіла, на звавши йото' вперше по імені.. ^ в Я хочу з вами говорити, Софіє. Після роботи я приїду по вас машиною. — Томо Івановичу, це виклю чене. Не обиджайтесь, але воно краще і для вас не бачити мене зовсім. А це чому? —■ У вас є дружина й діти, а в мене також є чоловік і діти. Я дуже прошу, щоб ... — Це тому, що я більшовик. Так? Якби я був хто інший, то й ви були б інші, правда? — Сядьте, будь ласка. До звольте мені закінчити. Уявіть, що; ми будемо дальше зустрі чатися. Що тоді? Люди, все по мітять, почнуться: СПЛЄТНІ. За це вам у партії не скажуть спа сибі, а мій чоловік, людина ду же принципова, забере дітей, і покине мене ще тієї самої го дини, коли узнає, що люди го ворять правду. Буде скандал. Я ж мати, Я 'не зможу жити без дітей. Я також не зможу оду рювати свого чоловіка. Тому, не повертаймося більше до тієї теми, бо вона наче заворожене коло — без розвязки. — Розвязка дуже проста. Зробимо все так, щоб ваш чо ловік про- .ніщо не довідався'. — Уявім, що він не буде зна ти. Але ж у партії напевно бу дуть знати. Я навіть перекона на, що голова Райвиконкому вже знає, що ми разом верта лися з облаїсти та й не дуже з того радіє, бо вам наказано не зустрічатися із „здєшними” Це все справи окладні, дуже склад ні, а в відношенні до вас просто- небезпечні. До кабінету постукала мед сестра й Софія мусіла вийти з нею. Батрак чекав ще з пів години, а коли вона не прихо дила, вернувся до Райпарткому. Він сердився, кляв, по дорозі додому впився, але від себе не. втік і ранком аж зойкнув, коли Софія проїздила мимо спокій на та гордовита. Не було сумніву, він ко-хав її. По своєму, дико, грубо -й нік чемно, але кохав. Після остан ньої балачки з нею, він зрозу мів, що як раніше бажав її мати, лише для- розваги, то тепер він не міг без неї -обійтися, не міг просто без неї існувати. Раніше він дивився на неї, як на чарів ну жінку, але тепер починав її цінити за її добрі прикмети. Він енав, як радо вона помагала людям, як часто вона лікувала міську бідноту безплатно, а не рідко залишала й гроші на ліки. Але цікаво, що вона ніколи не дала йому відчути свою ви щість. Батрак думав засліпити її своїм знанням діялектичноіго матеріалізму, але згодом зро зумів, яка велика різниіця в- о- світі стоїть мііж ними. Усе ж таки він приємно почувався в її товаристві, бо в ній було все те, чого йому бракувало1. Вона вирівнювала його духову пуст ку й лише з нею він міг бути справжньою людиною. Він умів багато сказати про її характер, він знав її краще, ніж себе і від чував свою нікчемність, але ко ли вона приходила щира, ніжна й ласкава, йому здавалось, що ця різниця між ними затира ється. Тоді, він і не згадував1 про своє минуле. А воно його таки муляло. Особливо відтоді, коли він її пізнав трохи ближ че. І він починав щораз частіше думати. Думки обсідали його, як чорні круки, а він не .вмів їх прогнати. Як вийти з положен ня? Післати: Софію на якийбудь курс, або конференцію в Мо скву, поїхати за нею і більше не вертатись? Чи може. мо же розлучити її з Карповичем, а тоді справа піде легше . На допомогу прийшов йому начальник НКВД. Вони зустрі лися на вулиці в хвилині, коли Софія їхала до лікарні. Вона сиділа рівно' на візку, а коні бігли що сили. Це до Миценка, ■що впав був перед кількома хвилинами перед будинком по шти, хворий на се-рце. Тарадай лише моргнув. - От „бариня”! А до нас ста виться з укритим призирством і все жартом збуває. Та ми доб ре знаємо оту петлюрівську сволоч! Карповичеві брати всі на тому боці. — Ти певен тогої? Перевірив? Егеж! Сьогодні на зборах на порядку дня переселення
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
