Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Відкрите вікно — Моя тітка зараз же зійде, пане Нател — сказала самоопа- нована молода дама пятнадця- ти років — у міжчасі ви змуше ні терпіти моє товариство. Фремтон Нател намагався сказати щось відповідне, що в цю хвилину належно підлести ло б небозі, без того, щоб за- чі'пити непотрібно' тітку, я'ка мала надійти. Про- -себе, він більше ніж колинебудь сумні вався чи всі ці формальні візи ти зовсім1 незнайомим людям сприятимуть лікуванню нерівів, що йото він повинен прохо дити. — Я знаю, як воно буде — сказала (була його сестра, коли він приготовлявся до виїзду в це -сільське запілля, — ти за копаєшся там, не промовиш ДО; живої душі і твоя нервозність з нудьги тільки погіршає. Я ось дам тобі рекомендаційні листи до людей, яких я там знаю. На скільки пригадую собі, деякі з них — справді хороші люди. Фремтон роздумував, чи пані Сепелтон, що він їй вручив о- дин із поручаючих листів, на лежала до числа тих хороших. — Чи Ви знаєте тут -багато людей? — питалась панночка, ствердивши, що вони мали вже доволі мовчанки. — Майже нікого — сказав Фремтон. Моя сестра жила тут, знаєте, на парохії, близько чо тири роки тому. Це вона дала мені поручення до деяких лю дей. Останнє твердження було в тоні виразного каяття. — Тоді ви, очевидно, нічого майже не знаєте -про мою тіт ку? — продовжувала самовлад на молода дама-. —■ Тільки імя та адресу — признав гість. (Він застановляв ся, чи пані Сепелтон була вдо ва чи -одружена? ОВ кімнаті щось невизначене здавалося натяка ти на чоловічу присутність. — її велика трагедія трапи лась саме перед трьома рока ми — сказала дівчинка. — Це не -було, звісно, за часів вашої сестри — пізніше. — її трагедія? — перепитав Фремтон. У цьому тихому про вінційному закутку трагедії здавались чомусь не на місці. — (Ви дивуєтесь певно, чому в нас у жовтневе пополуднє це вікно широко відкрите? — ска зала панночка, вказуючи на ве лике французьке вікно, що бу ло до городу відчинене. — Ще зовсім тепло, як на цю .пору року — замітив Фрем тон, — але чи це вікно має що- небудь спільного з її траге дією? — -'Крізь це вікно, точнісінько три роки тому, її чоловік і два молодші брати вийшли на своє щоденне полювання. Вони ні коли вже не повернулись. їх усіх поглинули зрадливі боло та, коли вони проходили трясо виною до свого улюбленого поля, звідкіль стріляли бекасів. Це, знаєте, сталось того стра хітливого мокрого літа, коли несподівано западалися навіть ті місця, що їв інші роки були зовсім безпечними. Найприкрі ше те, що їхніх тіл ніколи не віднайдено... — Тут дитячий го лос втратив свій самопевний тон і став нерішучо- людяним. — Бідна тітка завжди думає, що вони одного дня повернуться — вони і маленький брунатний спанієль, що пропав 3і ними ■— і ввійдуть, як бувало, 'через вік но. Це й -є причиною, чому ми держимо це вікно вікритим аж до -повного сумерку. Люба, бід на тітка! Вона часто* розказує мені, як вони пішли: її муж із білим непромакальним плащем через -плече, а Роні — наймо лодший її брат — співаючи: ,,іБерті, чом в тебе серце трем тить?” — так, як він це робив завжди, щоб її дратувати, бо вона казала, що ;ця пісня йде їй на нерви. Знаєте, нераз у тихий, спокійний вечір — як от сьо годні — я часом дізнаю жахли вого* почуття, що вони і справ ді ввійдуть усі крізь це вікно... Вона урвала, здригнувшись. Фремтонові стало легше, коли в кімнату квапливо ввійшла тіт ка з вихром оправдань за свою СПІЗ'Нену ПОЯВ}/1. — Думаю, що Віра гарно вас розважала? — сказала вона. — Вона говорила дуже інте ресно — сказав Фремтон. — Надіюсь, що ви не маєте нічого проти того, що в нас -від крите -вікно? — спитала жваво пані Сепелтон. Мій чоловік і браття будуть швидко з полю вання, а вони завжди входять цією дорогою. Вони -пішли за бекасами на болота. — То ж то нанесуть бруду й неладу на мої бідні килими! — Такі то- ви — чоловіки! Чи ж не правда? Вона гомоніла весело- про по лювання, про- рідкість птахів, про- вигляди на диких качок у- зимку. Для Фремтона все іце бу ло жахливе. Він робив розпач ливі, але не зовсім успішні спроби звернути розмову на менше примарливу тему. Проте, він усвідомлював собі, що го сподиня присвячувала йому тільки частину своієї уваги та що її очі постійно мандрували -повз нього до відчиненого вік на, до- городу. Це, безперечно, дуже прикрий збіг обставин, що він прийшов з відвідинами саме в цю трагічну річницю. — Лікарі одноголосно нака зали МЄНІ 'ЦІЛКОВИТИЙ відпочи нок, відсутність душевних по- трясень та уникання всякого більшого фізичного зусилля --- проголосив Фремтон, (ЩО буїв у полоні помилкового' й загаль- нопоширеного уявлення, будь- тоби цілковито чужі люди й ви падкові знайомі були спраігнені найдрібніших детайлів про чи їсь нездужання та немочі, їх причини й лікування. — У спра вах дієти вони не зовсім у зго ді — продовжував він. — Ні? — сказала пані Сепел тон голосом, що в останньому м ом е н ті з асту п ив поз і х а н-н я. Тоді- нагло вона проясніла на стороженою увагою — але не до того, про- що говорив Фрем тон. — Ось вони, нарешті! — за кликала вона. Саме в час на ча йок! — Ну й чи ж не вигляда ють, якби були заболочені аж по вуха? (Продовження на стор. 8) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
