Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
нева до Вильна. А мандрівкою “житейською”, що зводила й роз'єднувала театральних дру зів. Уже іпо закінченні першого року Карпенко Карий разом із братом Петром і сестрою Ма рією відділились від трупи Ми коли Садовськото і створили окремий театр. Праця над акто рами, театральна дисципліна, змагання до кращого рівня принесли усіпіх. Та все воно бу ло промережано невдачами, а то й ударами долі. Смерть у- любленої сестри То'білевичів, Марії Садоів'ської, пожежа, що знищила всю театральну гарде робу, важкі втрати під час зли- віної весни у Вильні — це все захитувало існування театру. Та -воно не зломило його. Як стоїчно згадує Софія Віталівна всі ці труднощі у своїх споми нах! Чого1 тільки не довелось переживати нашим акторам! “Шляхом циган” їхали вони човнами на полозах з Акерма ну до Овідіоіполя, на хургонах з Херсону в Миколаїв, диліжан сом із Житомира до Києва, кладкою бе'з поручнів перехо дили Волгу, несучи на руках ді тей і багаж. Нераз приходилось спати на холодному й мокрому піску, дожидаючи пароплава, нер'аз і простудитись, як Івано ві Тобілевичу, що їхав усю до рогу на даху диліжансу разом із багажем. Важкий це був шлях! Та, як каже Софія Віта лівна, є в театрі якась невідома сила, що вабить деяких людей більше, ніж усі вигоди замож ного й забезпеченого обивате ля. Люди, які бувають на теат ральних -підмостках не кидають їх із власної волі, хіба під впли вом важкої потреби. Знов Софія Віталівна — не відлучним товаришем у цій життєвій і театральній мандрів ці. Знов вона віддано піддер жує кожен почин — чито заду ману театральну спілку, яку спробував завести в 1897 році Карпенко Карий чи поєднання з братом Микол'ою Садовським чи постання нових сценічних творів “Богдан Хмельницький”, “Сава Чалий”, “Сто- тисяч”, “Хазяїн”, “Суєта”, “Понад Дні пром” Вона — немов добрий дух стоїть у тіні цих починів. її не видно, але вона є і завдяки їй це здійснюється. Революція 1905 р. стала важ ким переломом у їх житті. Вона відбилась на те'атрі, що не міг свобідно грати, лякаючись ву личних бешкетів та погромів. А найбільш усе це заважило на здорові Карпенка Карого. На хуторі “Надія” зайнялась по жежа з підпалу і це важко вда рило старого артиста. Він усе сво'Є життя жив дружньо з дов колишніми селянами, він вияв ляв їм багато серця і матеріаль ної піддержки і цей їх жест схвилював його дуже. Тоді то вперше виявились у нього оз наки недуги, що пізніше покла ла кінець його життю. Починається четвертий етап у житті Софії Віталівни, що- йо го прозвала у своїх споминах “До берега” Так, хворий ар тист шукав уже життєвого бе рега, мріяв дожити життя на своєму хуторі. Та лікування ви магало виїїзду. Спершу весна у Криму, а потім санаторія в Бер ліні. І в цій останній мандрівці Софія Віталівна дістає нове призначення. Вона стає сес трою-жалібницею тому, що йо му посвятила все своє життя. Вона піддержує в нього віру у вилікування, береже його ду шевний спокій, пробивається крізь нетрі чужини, замикає йому очі і врешті привозить його домовину на рідний хутір. І там, при їздвизі селян, на возі, запряженім у пару сивих волів, його поховано на цвинтарі по руч могили батька. Про- горе, що його пережила Софія Віталівна вона не пише нічого. Не знаємо, як пробігли дальші роки її життя. У споми нах про неї, які недавно тому помістив др. М. Гірняк у книж ці “Рідні гості” він розказує, я- ким знайшли Українські Січові Стрільці хутір “Надію” у 1918 р. Це був немов заповідник-му- зей, в якому все залишилось так, як за життя Каріпенка Ка рого. Софія Віталівна жила тут із своєю матірю і зберігала все немов святощі. І в старших своїх роках Со фія Віталівна не поривала з те атром. Вона була артисткою те атру М. Садовськото, по рево люції працювала в молодому театрі ім. Івана Франка, а -під кінець 20-тих років брала у- чаеть у постановках Садов- ського і Саксаганоького. На сцені Софія Віталівна грала здебільш-ого поважних жінок: Теріпелиху ( “Наталка Полтав ка"), Тетяну (,,Суєта“) тощо. Ще за життя дружини Софія Віталівна пробувала своїх сил у літературі. її хист відмітив сам Карпенко Карий і за його спо нукою вона писал'а й перекла дала. Та цей хист послужив лиш справі театру. їй завдячує мо найглибші й найцікавіші спомини про його- діячів: Ли- сенка, Старицького, Кропив- ницького, Заноковецьку, Са- довоького і Кар'пеніка Карого. Оця її праця мемуариста укра їнського- театру просвічує їй в останньому етапі її життя. Ко ротко пеоед її смеотю вийшла у Києві її книжка “Життя Івана Т обілевич'а (Карпенка Каро го )” з передмовою Н. Падалки. Отак пробігло життя спів творця українського1 театру. Вона глибоко розуміла його суть і хоч життя її віддалило від нього, все проходило воно під відблиском його світла. Во на не належала до тих, що тво рили на його дошках високі мистецькі вартості. Вона тво рила його вартість духову, що її треба було зберігати й по руч шукання виразу і звуку. О- ця духова рівновага, яку вона дала чоловікові своєму — пере далась і цілому творові, яким був його театр. Тому й була во на співтворцем українського театру, його золотої доби, що так заважила на нашому Відро дженні. Як дивно, що саме во на, отой добрий дух укоаїнської сцени останньою відходить із життя! Остання з плеяди тих, що його творили. Л. Бурачинська. ІЗ НАУКОВОГО СВІТУ На -науковій сесії HTLLI у Монтреалі взяла участь мґр. Наталя Русо-ва. її доповідь торкалась княжни Єлисавети Дараганової-Тараханової, дочки ца риці Єлисавети та Олекси Розумов- ського. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top