Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
цілком не дивує! Але люди... Ах, Боже, люди бувають такі дивні!... Всі святі, ця людська цікавість! Ціле місто мусить чо мусь про те говорити! Ну, вреш ті кого це торкається? Вас, тіль ки вас, правда? — Що мене торкається? — пи таю здивовано. — Ви нічого не знаєте? Ах, пані Віро! Ну, звичайно, жінка буває цією останньою, що дізна ється про правду, що тільки її повинна б цікавити! Я хотіла мовчати, я постановила сама пе ред собою, що не скажу вам ні чого. Але я не можу! Я не можу довше мовчати! Мені просто шкода вас! Так! Яка тоді я бу- в ла б вам приятелька? Правда? Моя ви бідна! Ви миєте квіти, турбуєтеся домом, ваш світ — це Олександер і Божедар і цілком не догадуєтеся, що за тими му рами теж є життя. Власне воно за ними зачинається! Повне приман і неспокою життя! Я знаю, я бачу, що вам це немило слухати, але вам нарешті треба про те знати! Почалося майже від тієї хвилини, як вона відчи нила тут адвокатську канцеля рію. Говорю про Ксеницьку. Бо- жедарку! Ходи до мене! Не хо чеш? Та ходи! Я дам тобі цу керка! Ооо-о, який добрий! На гадайте собі: спершу вона ціл ком не мала клієнтів. Тепер, на впаки, вона завжди в суді і завж ди в канцелярії вашого чоловіка. Чи більше суддів нема? Обовяз- ково у них виїзди. Я бачу в ва ших очах запит — відкіля я те все знаю. Ваші брови вже стяг нулися в оборонну лінію! Я не розумію, чого вам заступатися. Хіба ви щось знаєте? А ціле мі сто вже пі в року про те гово рить! Чи ви, наприклад, знаєте, що коли минулої суботи вони поверталися з комісії, то зупи нилися над озером і купалися вдвох? Знаєте? — Так! — кажу я спокійно і тремчу, щоб вона не помітила, як щось застукотіло, забилося тта моїй шиї. — Я тіе знаю! — додаю швидко, хоч чую це впер ше. — Олександер говорить ме ні про все! Завжди! — Та-ак? Справді? Казав, що вони плавали і пляжувалися ра зом? І ви нічого не сказали? І ви почуваєтеся щасливою? Всі свя ті! Яка ви ідеальна жінка! Я не могла би так! О, я ні! Я б очі вибрала! Спершу їй, а потім я б поговорила з чоловіком! Енер гійно поговорила! Раптом мені цього досить. Не можу слухати її слів, чути голо су, бачити цих розбіганих очей. Але вона говорить і говорить, немов би не мала ніколи замовк нути. Тепер якось раптом змі нює напрям і починає оправду вати Олександра. Відповідальна праця, тяжкі відносини в суді, непевність про завтрішній день, що просто висить у повітрі, кож на людина потребує якогось від- пруження, хіба не так? Не пома гає, що я скеровую розмову на інший шлях. Навіть не слухас мене. Повертається до Олексан дра, Ксеницької і нашого по дружнього життя. Говорить ніби платівка на грамофоні, що коли її накрутити, відіграє все до о- станку. Коли вона, врешті, зникає, я не маю сили повернутися до кві тів, порядків, навіть до Боже- дарка. Величава будівля щастя, що її збудував у моїй душі Оле ксандер, від сильного струсу ді стала щілини і може розлетітись. Іду до кабінету Олександра і сі даю за письмовий стіл. Не знаю чому це роблю. Довкола мене портрети гетьманів і князів, ди виться на мене своїм пронизли вим поглядом гетьман Хмель ницький і князь Ярослав Муд рий, мерехтить за склом княжий замок у Галичі і Києво-Печер ська Лавра. Все це думки, по чуття і бажання Олександра. Все, що давнє, що чуже нашій добі, що неясне і невиразне у своїй структурі, коли можна ще щось досліджувати і відкривати — манить і тягне Олександра. Це він сам тут коло мене, хоч у тій хвилині він десь в іншому місці і хтось інший коло нього. Але тут довкола мене відчува ється його присутність, його, цього мого Олександра, що ніколи не приносить до дому своїх суддівських турбот і справ, що завжди каже мені про все добре і зле, радість і розчару вання, що колись присягав мені, заки ще звінчав нас священик. Олександер, прекрасний чоловік і незрівняний батько. Цей Олександер має тепер... Я не докінчую навіть сама пе ред собою. Я не хочу, не можу в те вірити. Це слова нещирої приятельки. Це слова людини, що любить інтриґи, непорозу міння, навіть скандали. Проте услужна память підсу ває мені щораз інші образочки і в кожному я бачу одне і те са ме : Олександер і Ксеницька, Ксеницька і Олександер. Я рап том нагадую собі, що коли вона тільки відчинила адвокатську канцелярію, Олександер сміяв ся з неї. Вона соромилася вуль гарних слів на розправах, не бу ла впевнена в своїй обороні, а одного разу, коли почав перема гати адвокат другої сторони — тупнула ногою і крикнула: ,,Я так не хочу!' Але не минуло і пів року, як це змінилося, так. тепер я нагадую собі про те. Олександер вже не сміється неї, ні, що більше — він в загал1’ не згадує її. Ні, ніколи, навіть не натякне. Це теж має своє зна чення. Має, безумовно. Мовчи мо тоді, коли ітедозволетто кохаємо .. Тонька питає чи вже вносити до кімнати постіль, чи нехай ттте трохи провітриться. Боже цап зложив із клецків образочок і я обовязково мушу це бачити. Мушу, інакше тте не дасть йолту рядости. Мені це теж давало пп- дість, неописану, з нічим ттезпів- няну радість з мудрости мого сина. — Дуже-дуже гарно, Дароч- ку. Бачиш! Склади ще один. Цей, добре? — Добре — погоджується Викидає клецки на блискл-^v підлогу тут же, поруч моїх ттіг і соплючи з напруження почи нає складати на ново. — Мамусю, дивися, мамусю.. Та ма-му-сю! — Бачиш, як гарно?.. — Цей мусить бачити татусь добре? (Продовження буде) ПРИЄДНУЙТЕ НОВІ ПЕРЕДПЛАТНИЦІ! Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
