Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Різдвяна казка Усю ніч сніг сипав і вк-рив грубою поволокою гори. Над ранком випоігодилось і сонце виглянуло із-за верхів. Дорогу, що над Черемошем, геть заме ло, і важкі, -вантажні больше- ви-цькі авта, що день-у-день мчались тією дорогою, тепер затихли. Ніяк не могли поко пати •снігової повені. Голова сільради зганяв людей до ро боти та підганяв, щоб швидше робили. Та їх і підганяти не треба' було — самі спішили — згортали сніг до ріки. Скорше зроблять, то й скорше додо-му підуть. Це ж Свят-Вечір сього дні! Чи ж годиться в такий день робити? Це тільки молодиці, дівчата та діти-підростки згор тали СНІ'Г, -бо мужчини у -бути- ні1) робили, дерево рубали. Нарешті сніг згорнено і жін ки спішили до хати, щоб зва рити ще дещо до Свят-вечері. До хати Юри Бутинюка, що під грунем, над потоіком, наближу вались дві жіночі постаті. Були це Юрина жінка, Па раска та дочка Докія. Боили гпо коліна у снігу, бо плаї2) геть чисто замело. Ледве добились до хати. І хоч 'як .втомлені були після важкої праці — :з*араз же взялись приготовляти святочні страви. — Та як же це буде Докі’? Пів року старались, що було що зварити на святу вечеру і ось маєш! Гей, Госпідку! Ото сми діждали! А колись бувало •аж дванадцять страв! Ануко по рахуй -кілько їх -буде: голубці, пшениця з маком, барабулі з чісником, гриби, сливи з фасу- лями та росівниця. Кілько їх? — Та же шість, нене! Якраз половина. До-бое ще, що й так, а то на другий рік незнати чи й стільки буде. — Я ж ніщо, Докійко! Я лиш т-ак -кажу... — А чомуж це дєді нашого досі немає? журилась Докійка. — Нехристи погані! Щоб у такий сєтий день та людей у бу тані тримати! 1) бутин — зруб дерева у горах 2) плай — гірська дорога Вечеря була готова. Прийшов і Юра з бутина, втомлений та змарганий. Скидав швидко зі себе старе лудінє3), мокрі по столи, онучі. Мився та одягався' до святої вечері. Докійка чепурилась перед маленьким дзеркалом. Хоча давно вже не купували нічого нового, -бо не було- ані за що, гні де 'Купувати, але мали ще вбрання, що придбали давніми роками. Та воно було наче нове бо шанували його. Нові тільки червоні заплітки мала Докійка Не' голові. Тільки всього, що- ті зіаплітки купила їй неня на Рі здво. Глянула ще раз у дзеркало. Заплітки маком цвіли, а золо тисті кучері вінком окружали жне чоло. Хоч і як мила вона та> вичісувала те неслухняне во лосся, а воно „охаблене” так і крутилось, так і крутилось. То му „кучерявою Доцею” звали її люди. Юра вніс у хату вівсяний сніп-дідух і вязку сіна. Дідух поставив на покутті, а сіно про стелив на столі. Параска покла ла на чотирьох рогах часник і накрила стіл скатертиною. На столі поклала деревяний різьб лений свічник та святочний ко- лач. Хоч не такий білий, як ко лись, а все ж колач/Поклала чотири ложки. Три для них, а четверту для когось, що може •прийти у цей Свят-Вечір... Можна б уже й святу вечерю починати. Та чомусь не почи нали. — А йди «о, Докійко, за во дою до чуркала, бо, ади, конов ки порожні. На' сам Сєтий Ве чір та води в хаті не буде. Докійка наче 6 нього тільки ждала. Вхопила коновки і по бігла по воду. Підставила одну коновку, потім другу. Заки во да натекла1, вона глянула в на прямі лісу. Таке все знайоме їй — і верхи і ліс, а проте я- кесь дивно-врочисте сьогодні. Ліс не шумить — наче вмисно затих, притаївся і жде... Так як і Доця. І воїна жде, і дєдя з нею 8) лудінє — вбрання в хаті також ждуть — тільки нічого не говорять. Підняла голову й наслухува ла. І враз чуйне її вухо вловило якийсь шорох по снігу. В'ІД лісу наближувались дві тіні. Не йшли, а наче б летіли. Набли зились, зробили круг, вбили кийки у сніг і зупинились. Бу ли на лещатах. Серце у Доці швидко і голос но забилось — заглушило все кругом. - Гнате, це ти? — кинулася вона до брата. — А хто ж? — сміявся ра дісно Гнат. — Та й ще хтось... Ану, чи вгадаєш, Доцю? — Нема чого вгадувати, зра зу пізнала-. Це ж Палійчуків Ва силь. — Коли ж ти бачила мене, Доцю, що пізнала? — здиву вався Василь. — А тоді, як ви востаннє з Гнатом у колядниках були. — Ти ж тоді ще малою дів чинкою була. А знаєш, що тоді наші леґіні4) казали? „То ж то колись із. цеї кучерявої Доці файна дівка виросте” І як -бачу, не помилились. — Ади, який швидкий на я- зик! Та як можеш знати, яка виросла — ф^йна ци нефайна, як темно — відбивалася Доця. — Та так же само, як ти пі знала мене, хоч і темно було. Гнат заходився ховати леща та у сніт біля чуркала. Заб-оали від Доці коновки і пішли. Пер ший увійшов у хату Гнат. — Зі Сєтим Вечором вітаємо вас, нене та й вас дєдику! Та ци здорові, ци дужі? — Гаразд, єк ти синку! — ви мовила насилу Параска тай за голосила. — Не дивуйся, Гна- тику, не дивуйси легінику мій пишний, що плачу. Це з радо сте великої. Віщувало моє сер це, ой віщувало, що прийдеш ти сегодни. А це ж хто з тобою? — Це Палійчуків Василь, як що не забули — 'говорив віта ючись В-асиль. — Забути не забули, а пізна ти то таки нелегко, бо ади — 4) леґінь — парубок Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
