Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
„Цікаво, хто -де такий? Ясно, що хтось із наших”, — мірку вав Батрак, бо „здєшні” ніколи в цю пору не наважуються хо дити. Мабуть, хтось забарився В К'ОрШ'МІ”. Сніг іскрився і скрипів 'ПІД ногами. Морозі більшав. Неймовірно, «це ж. жінка! Ну, ніхто б не повірив, але це таки насправді жінка. Тома Іванович перейшов на головну алею і закашляв. Жін ка не оглядалася і не пришпі- шувала ходи, йшла рівно, як і раніше. Батряк закашляв удру ге й почав її здоганяти. Коли ж віддаль між ними зменшила ся ДО' кількох кроків, вона не сподівано повернулася і, ма буть, пізнавши по одежі, що то людина з СССР, негайно пішла дальше. Під білою шапочкою побачив Тома Іванович молоде, серйозне;, вже десь раніше ба чене обличчя і -подумав, що це, можливо, хтось із “здєшніх на- ціоналістов” несе контррево люційну літературу. — Гей, ти, дєвушка! Тобі не лячно йти самій у таку пізню пору? Вона пристанула. — Ні, не лячно. Я не боюся. — Це ж уже по дванадцятій. — Пора не грає в мене ніякої ролі. Коли треба, я мушу йти. — Тут же грабежі трапля ються. — Та ні, мене не ограблять. — Ти така відважна? — Не в тому справа, але ме не в місті всі знають. Аівтім, на випадок напасти я вмію боро нитись, — закінчила вона та по правила шапочку. — Зимова краля, — прига дав собі Батрак назву дитячої песи, на яку він ходив із своїми синами і так же зразу назвав у думці дівчину. Ідучи поруч неї він схопив запах її одежі, пе ресиченої йодоформом. — Ага, розумію. Ти працюєш в аптеці, або в лікарні. Ти мед сестра? Ні, я лікар. Тома Іванович дуже зніяко вів. Лікарі були єдиними людь ми в совєтському союзі, яким не можна було заступити батра ками, а що їх було мало, то у ряд був змушений з ними чис литися. — Вибачте, товаришу док тор, мені, нап-равду, дуже не зручно, що я вас турбував, але у вас вигляд сімнадцятирічної дівчини, от я заговорив, бо знаю, що жінки часто потребу ють ДОіПОМОГИ. — Не журіться, я й сама дам собі раду. До того ж знайте, що ніхто не втішається більшою пошаною серед міського шу мовиння, як лікарі, бо вони є приятелями всіх людей, хто б вони не були. Правда, було де кілька випадків крадежі в мого батька, чи діда, які теж були лі карями у цьому місті, але зав жди речі були повернені як тільки злодій довідався, що во ни вкрадені в лікаря. Я працюю тут, як третє покоління того са мого роду, тому мені нічого бо ятися. — Так, я тепер розумію. А скажіть, будь ласка, який у вас стаж? — Три роки. Я закінчила ме дицину в двадцять три роки, два роки «працювала практи канткою по лікарнях, я оце вже третій рік працюю самостійно.. Мені двадцять вісім років. — А ваш чоловік? — Він також лікар. Ми пра цюємо разом. — У вас є діти ? — Так, двоє хлопців. Стар шому чотири роки, молодшому три. Ми живемо на Гірці. Не не далеко відсіля. Моє прізвище Карпович Софія Денисівна, ко ли чули. — Мабуть, таки чув. Хтось із; партійних говорив раз, що за ходив ДО' Каоповича. Так це ваш чоловік. А я вас бачив ко лись раніше. Ви їхали жовтою бричкою. — Дуже можливо, бо я часто мушу їхати до хвопих. — Я п-оацюю в Ряйттапкомі, товаришу доктор . Називаюся Тома Іванович Батрак. Він сказав своє ппізвише, і згадав секретарку з Напосвіти. “Імя ві^пвіяає змістові”. ПТо за глум ! Він пало скт/тив -Яи тій дівпі голову , як гопобиряі Вітт ІЦЄ КОЛИСЬ ВІТТТТЛЯТИТЬГЯ ЇЙ ЯЯ ті слО'ва. я тепео #
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
