Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
„Цікаво, хто -де такий? Ясно, що хтось із наших”, — мірку вав Батрак, бо „здєшні” ніколи в цю пору не наважуються хо дити. Мабуть, хтось забарився В К'ОрШ'МІ”. Сніг іскрився і скрипів 'ПІД ногами. Морозі більшав. Неймовірно, «це ж. жінка! Ну, ніхто б не повірив, але це таки насправді жінка. Тома Іванович перейшов на головну алею і закашляв. Жін ка не оглядалася і не пришпі- шувала ходи, йшла рівно, як і раніше. Батряк закашляв удру ге й почав її здоганяти. Коли ж віддаль між ними зменшила ся ДО' кількох кроків, вона не сподівано повернулася і, ма буть, пізнавши по одежі, що то людина з СССР, негайно пішла дальше. Під білою шапочкою побачив Тома Іванович молоде, серйозне;, вже десь раніше ба чене обличчя і -подумав, що це, можливо, хтось із “здєшніх на- ціоналістов” несе контррево люційну літературу. — Гей, ти, дєвушка! Тобі не лячно йти самій у таку пізню пору? Вона пристанула. — Ні, не лячно. Я не боюся. — Це ж уже по дванадцятій. — Пора не грає в мене ніякої ролі. Коли треба, я мушу йти. — Тут же грабежі трапля ються. — Та ні, мене не ограблять. — Ти така відважна? — Не в тому справа, але ме не в місті всі знають. Аівтім, на випадок напасти я вмію боро нитись, — закінчила вона та по правила шапочку. — Зимова краля, — прига дав собі Батрак назву дитячої песи, на яку він ходив із своїми синами і так же зразу назвав у думці дівчину. Ідучи поруч неї він схопив запах її одежі, пе ресиченої йодоформом. — Ага, розумію. Ти працюєш в аптеці, або в лікарні. Ти мед сестра? Ні, я лікар. Тома Іванович дуже зніяко вів. Лікарі були єдиними людь ми в совєтському союзі, яким не можна було заступити батра ками, а що їх було мало, то у ряд був змушений з ними чис литися. — Вибачте, товаришу док тор, мені, нап-равду, дуже не зручно, що я вас турбував, але у вас вигляд сімнадцятирічної дівчини, от я заговорив, бо знаю, що жінки часто потребу ють ДОіПОМОГИ. — Не журіться, я й сама дам собі раду. До того ж знайте, що ніхто не втішається більшою пошаною серед міського шу мовиння, як лікарі, бо вони є приятелями всіх людей, хто б вони не були. Правда, було де кілька випадків крадежі в мого батька, чи діда, які теж були лі карями у цьому місті, але зав жди речі були повернені як тільки злодій довідався, що во ни вкрадені в лікаря. Я працюю тут, як третє покоління того са мого роду, тому мені нічого бо ятися. — Так, я тепер розумію. А скажіть, будь ласка, який у вас стаж? — Три роки. Я закінчила ме дицину в двадцять три роки, два роки «працювала практи канткою по лікарнях, я оце вже третій рік працюю самостійно.. Мені двадцять вісім років. — А ваш чоловік? — Він також лікар. Ми пра цюємо разом. — У вас є діти ? — Так, двоє хлопців. Стар шому чотири роки, молодшому три. Ми живемо на Гірці. Не не далеко відсіля. Моє прізвище Карпович Софія Денисівна, ко ли чули. — Мабуть, таки чув. Хтось із; партійних говорив раз, що за ходив ДО' Каоповича. Так це ваш чоловік. А я вас бачив ко лись раніше. Ви їхали жовтою бричкою. — Дуже можливо, бо я часто мушу їхати до хвопих. — Я п-оацюю в Ряйттапкомі, товаришу доктор . Називаюся Тома Іванович Батрак. Він сказав своє ппізвише, і згадав секретарку з Напосвіти. “Імя ві^пвіяає змістові”. ПТо за глум ! Він пало скт/тив -Яи тій дівпі голову , як гопобиряі Вітт ІЦЄ КОЛИСЬ ВІТТТТЛЯТИТЬГЯ ЇЙ ЯЯ ті слО'ва. я тепео #
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
