Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Марія Гриньовська Лінія партії л. — їм я вповні відповідає змі стові, — -сказала секретарка до двох учителів. Батра.к, уповноважений на у- ч ит ел ьсь-ку к онф е рен ц і ю в-ід місцевого Р а йп а р тком у з а ч у в ті слова, і був чомусь певний, що вони відносились до нього, бо яікраз перед хвилиною він шітався дівчини: — Чий це портет на журналі? — Оце? Я ще й не веліла роз глянути. — Не розумію. Журнал ле жить перед вами, а ви не знає те, кого зображає портрет. — Уявіть, що це Ґете, — за- с мія л а с я М а р ій к а, перечитую- чи напис на другій сторінці об гортки, — а я його не впізнала, бо це портрет ще з юнацьких років поета. — А хіба ви його „лічно” знаєте? — Де ж там „лічно”, — від повіла дівчина, прикусивши гу би. — Він не хотів мені -пред ставитися. Батрак глянув на обох учите лів, я-кі були червоні від здер жуваного сміху. Тоді він дога дався, що сказав якусь дурни цю, і зайшов у кабінет до заві дуючого. Той був зайнятий з учителями, тому Батрак мусів радити собі сам. 'Він зайшов до бібліотеки подивитися1 в енци клопедію і тоді зачув слова Ма рійки- про своє прізвище. Найшовши дату народження німецького поета, він зрозумів також алюзію до свого прізви ща. О, як він розлютився! Він радо був би найжор-стокіше розправився з тією трійкою, іцо посміла висмівати його не уцтво. Хронічна ненависть до інтелігенції, яка зродилася в нього вже дуже давно, за остан ній ча.с зросла ще більше. По вільний в думанні, впертий, без творчої уяви, він був страшен но амбітний. Усю свою амбіцію виявляв він в роботі в партії й для партії, де почував себе лю диною на своєму місці й де хо тів за всяку ціну вибитися на один із перших щаблів химер ної драбини. Тож коли наступного дн-я на п а ртійни х з бо р а х д о ч екав с яі признання від начальства за віддану працю для соціялістич- ної батьківщини, настрій у ньо го особливо покращав, і він. вертаючись ніччю по зборах додому, весело посвистував. Він брив пухким снігом без людною вулицею просто в парк, навмисне борсаючись у білому килимі снігу білими по встяними, на галицький лад по шитими чоботами. Шелеснув сніг і Батрак схо пив за револьвер. — Ні! Цеклише гілка ялини звільнилася від надмірного сні гового тягару. Тут немає ні кого. Егеж! Батірак хотів би поба чити смільчака, який би відва жився заняти його! Поминувши його фізичну силу і зручність, він був чортівськи відважний. Про це знали всі його товари ші зброї ще з громадянської війни. Усе ж таки часом на Ба трака находили незрозумілі йо му хвилини нічим не вияснено го -переляку. Ось і тепер. Він знаїє, що рефлекс світла з вікон Райпарт-кому закрашує його сліди на снігу червоною бар вою. Він дуже добре знає, що це тільки звичайний -рефлекс світла, але йому неприємно -о- гляїлатися назад. Він не хоче бачити своїх слідів, він боїтеся їх і боїться до того признатися, тому швидко' пробирається до парку, де спить блакитно-сріб листа ніч. Хмари, шо через день заси пали СНІГОМ усе ДОВКІЛЛ'Яч ПЛО- шав кудись вітер, і небо стояло холодне й синє. Світив місяць і коли б не моро'3, то й не мож на б бажати собі кращої пори для п р о г у л я н к и . К р у г о м -було тихо й безлюдно. Дерева вги налися під вагою снігу і ство рювали враження зачарованого царства. — Просто казка, срібна казка зимової ночі, — подумав* про себе Тома Іванович Батряк, при станув і знову оглянувся. Го динник на -вежі продзвонив два надцяту. Сліди його довгих кроків були тепер фіолетні, во ни губилися на закруті, а пе ред ним стелився рівний сипкий СНІГ без НІЯКОГІСІНЬКОЇ 3MOip.HI- ки.Тома повільно «пішов під го ру і знову зупинився, коли ви йшов на вершок горба. Звідси було добре видно- ціле розлоге, оп'яче, доволі велике місто За хідної України, куди він недав но1 приїхав. Сніг шелеснув удруге й Тома Іванович удруге сягнув по ре вольвер. У цьому парку було декілька грабіжницьких напа дів зіа останній час. Ніколи не шкодить бути обережним. Але ні! Це знову сніг ізсунувся з гілки смерічки, що горіла до місяця тисячами самоцвітів. Батрак поправив комір. Усе ж таки холодно надворі. Він при- спішив ходу, щоб швидше за йти додому, бо сподівався ли ста від дружини, чи пак від старшого сиіна, — дружина бу ла неграмотна. Вона повинна приїхати з дітьми десь під кі нець тижня. Приїдуть і ахнуть з дива, яка в нього розкішна квартира з усім модерним у- •статкуванням. У старих Ціси- ків, власників будинку, дочка на тому боці, то їх легко буде переселити в Сибір, а тоді він заживе з родиною! Ех, і ще як заживе! Він зійшов на бічну затінену доріжку і думав, яку б то ще одежу придбати для дружини й дітей. В нього було вже всьо го досить, але йому хотілося: ще мати дорогий оксамит і шовк, у який убираються: ту тешні дівчата. Ну. що не ка зати, а Західна Україна таки наче мала Америка. Далеко за. деревами щось мигнуло. Тома Іванович спря мував туди погляд і побачив, що хтось ішов у тому самому напрямі в віддалі декілька алей. Той хтось наче не йшов, а плив по снігу в широкому плащі. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
