Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Марія Гриньовська Лінія партії л. — їм я вповні відповідає змі стові, — -сказала секретарка до двох учителів. Батра.к, уповноважений на у- ч ит ел ьсь-ку к онф е рен ц і ю в-ід місцевого Р а йп а р тком у з а ч у в ті слова, і був чомусь певний, що вони відносились до нього, бо яікраз перед хвилиною він шітався дівчини: — Чий це портет на журналі? — Оце? Я ще й не веліла роз глянути. — Не розумію. Журнал ле жить перед вами, а ви не знає те, кого зображає портрет. — Уявіть, що це Ґете, — за- с мія л а с я М а р ій к а, перечитую- чи напис на другій сторінці об гортки, — а я його не впізнала, бо це портрет ще з юнацьких років поета. — А хіба ви його „лічно” знаєте? — Де ж там „лічно”, — від повіла дівчина, прикусивши гу би. — Він не хотів мені -пред ставитися. Батрак глянув на обох учите лів, я-кі були червоні від здер жуваного сміху. Тоді він дога дався, що сказав якусь дурни цю, і зайшов у кабінет до заві дуючого. Той був зайнятий з учителями, тому Батрак мусів радити собі сам. 'Він зайшов до бібліотеки подивитися1 в енци клопедію і тоді зачув слова Ма рійки- про своє прізвище. Найшовши дату народження німецького поета, він зрозумів також алюзію до свого прізви ща. О, як він розлютився! Він радо був би найжор-стокіше розправився з тією трійкою, іцо посміла висмівати його не уцтво. Хронічна ненависть до інтелігенції, яка зродилася в нього вже дуже давно, за остан ній ча.с зросла ще більше. По вільний в думанні, впертий, без творчої уяви, він був страшен но амбітний. Усю свою амбіцію виявляв він в роботі в партії й для партії, де почував себе лю диною на своєму місці й де хо тів за всяку ціну вибитися на один із перших щаблів химер ної драбини. Тож коли наступного дн-я на п а ртійни х з бо р а х д о ч екав с яі признання від начальства за віддану працю для соціялістич- ної батьківщини, настрій у ньо го особливо покращав, і він. вертаючись ніччю по зборах додому, весело посвистував. Він брив пухким снігом без людною вулицею просто в парк, навмисне борсаючись у білому килимі снігу білими по встяними, на галицький лад по шитими чоботами. Шелеснув сніг і Батрак схо пив за револьвер. — Ні! Цеклише гілка ялини звільнилася від надмірного сні гового тягару. Тут немає ні кого. Егеж! Батірак хотів би поба чити смільчака, який би відва жився заняти його! Поминувши його фізичну силу і зручність, він був чортівськи відважний. Про це знали всі його товари ші зброї ще з громадянської війни. Усе ж таки часом на Ба трака находили незрозумілі йо му хвилини нічим не вияснено го -переляку. Ось і тепер. Він знаїє, що рефлекс світла з вікон Райпарт-кому закрашує його сліди на снігу червоною бар вою. Він дуже добре знає, що це тільки звичайний -рефлекс світла, але йому неприємно -о- гляїлатися назад. Він не хоче бачити своїх слідів, він боїтеся їх і боїться до того признатися, тому швидко' пробирається до парку, де спить блакитно-сріб листа ніч. Хмари, шо через день заси пали СНІГОМ усе ДОВКІЛЛ'Яч ПЛО- шав кудись вітер, і небо стояло холодне й синє. Світив місяць і коли б не моро'3, то й не мож на б бажати собі кращої пори для п р о г у л я н к и . К р у г о м -було тихо й безлюдно. Дерева вги налися під вагою снігу і ство рювали враження зачарованого царства. — Просто казка, срібна казка зимової ночі, — подумав* про себе Тома Іванович Батряк, при станув і знову оглянувся. Го динник на -вежі продзвонив два надцяту. Сліди його довгих кроків були тепер фіолетні, во ни губилися на закруті, а пе ред ним стелився рівний сипкий СНІГ без НІЯКОГІСІНЬКОЇ 3MOip.HI- ки.Тома повільно «пішов під го ру і знову зупинився, коли ви йшов на вершок горба. Звідси було добре видно- ціле розлоге, оп'яче, доволі велике місто За хідної України, куди він недав но1 приїхав. Сніг шелеснув удруге й Тома Іванович удруге сягнув по ре вольвер. У цьому парку було декілька грабіжницьких напа дів зіа останній час. Ніколи не шкодить бути обережним. Але ні! Це знову сніг ізсунувся з гілки смерічки, що горіла до місяця тисячами самоцвітів. Батрак поправив комір. Усе ж таки холодно надворі. Він при- спішив ходу, щоб швидше за йти додому, бо сподівався ли ста від дружини, чи пак від старшого сиіна, — дружина бу ла неграмотна. Вона повинна приїхати з дітьми десь під кі нець тижня. Приїдуть і ахнуть з дива, яка в нього розкішна квартира з усім модерним у- •статкуванням. У старих Ціси- ків, власників будинку, дочка на тому боці, то їх легко буде переселити в Сибір, а тоді він заживе з родиною! Ех, і ще як заживе! Він зійшов на бічну затінену доріжку і думав, яку б то ще одежу придбати для дружини й дітей. В нього було вже всьо го досить, але йому хотілося: ще мати дорогий оксамит і шовк, у який убираються: ту тешні дівчата. Ну. що не ка зати, а Західна Україна таки наче мала Америка. Далеко за. деревами щось мигнуло. Тома Іванович спря мував туди погляд і побачив, що хтось ішов у тому самому напрямі в віддалі декілька алей. Той хтось наче не йшов, а плив по снігу в широкому плащі. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
