Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Зайчиків дарунок Спочатку то було так: — Ве сна. Двоє дітей йдуть собі гай ком, стежечкою. Тепленько. Там трохи дерев, декілька ку щиків, травичка свіжа, зеле ненька, квітки цвітуть, бджілки грають. Пахне. Діти розгляда- Аж ось, чують, а їм під сами ми ногами щось запищало. Глянули, а це щось маленьке, сіреньке на стежці. Пригляда ються ближче: вушка довгі, хвостик куций. — Та ж то зайчик! — скрик нув Івась, — малий, маціцький зайчик! А Маруся: — О, як він пи щить, мабуть, маму кличе. Він певно боїться нас. — А де ж його мама? Ого! — Напевне він не ходив би собі отак, самопас по стежечках, як що б він мав маму. Я думаю, що він не має мами, —■ міркує Івась. — А може його маму хто за стрілив і він бідний опинився сам. Може він не знає, де його хатка. Що ж його робити? — зажурилася Маруся. — А що ж? От візьмім його зі собою. То напевно зайчик- сирітка. Так вони й зробили. Прине сли його додому і показали ба бусі. Бо у цих дітей також не було ні тата, ні мами. Вони жи ли у бабусі. Бабуся сказала: — Він сирітка, такий, як ви. Напоїли зайчика молочком і загорнули в теплу хустку. От і живе зайчик у тих дітей. Мо лочко пє, капусточку, коню- шинку їсть. Та й виріс собі на великого зайця. Минуло літо й осінь, настала зима, а він все ще живе у дітей. Буває вдень бігає кудись по сніжку, а на ніч все прибіжить до їхньої хатинки, пограється з дітьми і лягає спати в кухні. Тепленько йому. І от, настав один такий вечір. Дивувався зайчик якійсь зміні. Ніхто не лягав спати, як зви чайно. Бабуся стіл застеляла, стравами заставляла, свічку сві тила. Потім всі голосно Богу молилися і за той стіл поваж но засідали. Вечеряли. А по вечері діти чогось по- суїмніли, а далі зачали чогось плакати: — О! Бабусю, чому ми такі бідні? Чому в нас немає ялин ки, як у других дітей? — А як же ж я старенька мо жу вам ялинку з лісу принести А чим же мені її прикрасити? Жаль мені вас діточки-сирітки Але нічого не вдію... Слухає зайчик, слухає і нг диво все розуміє, що вони го ворять. А то він, бач, не знав, що то така нічка свята, Різдвя на. Не знав, що в таку нічку звірятка можуть розуміти люд ську мову. Слухав він, слухав тих жалощів і так сумно йому стало. Так забажав розвесели ти діточок. А далі сів, та й щось придумав. Як тільки всі полягали спати, він одягнувся в Івасів кожу шок, Маоусину капузу взяв на голову ( t v . знаєте, з двома оіж- ками, щоб було де вушка схо вати^. бо мопоз на д в о р і був лютий. А далі підпепезався ре мінцем, та й застоомив собі со кирку за пояс, рукавииі на лап ки і — тихенько, навшпиньках гайда з хатки. Йде наш зайчи** йде. Місяць світить, мопоз піл ногами скоипить: опип-скпип рпип-скоип. І п р о с т о зайшов на полянку сепрц гяйку. А там ялинка. О. ві‘ч TtofW пя^ятає w тттр з того часу, коли він леньким жив з мамою під нею Це ж і була його хатка. Але не жаль йому зрубати її для до брих дітей. — Вони ж мене і біді пригорнули, а я мав би жа лувати їм ялинки? Ні! Я мушу віддячитися їм за їхнє добре серце! — Трах-таррарах! — Ру бає зайчик, аж упрів, а гомін йде по деревах. — А яка вона гарна, як виро сла за літо! Ов, а яка важка! — Нічого. Завдав собі на плече, та й несе... А тут з неба дивляться анге- лики. Один і каже: — Дивіться, дивіться! — Ось зайчик ялинку несе тим дітям, що он у хатці живуть! — А що ти про того зайчика знаєш? — питає другий. — О, це дуже щирий зай чик. Він власної хатки-ялинки не пожалів для цих дітей. — І ми мали б спокійно ди витися, як цей щирий зайчик таку порожню ялинку несе тим сиріткам? Ні! Треба йому до помогти! Зараз один ангелик добув з мішечка жменю золочених го рішків і обсипав ними ялинку. А другий яблучками, цукерка ми, скляними цяцьками. А ще один ясними свічечками. А зай чик йде, ялинку несе і не знає, що там за його спиною ро биться. Тільки двигає і м-іркує: — Ой. щось моя ялинка важча стала! Ледве чи до.несу додому. Ой! Щось наче місяченько сів на мою ялинку! А то бач, сві чечки горіли. — Ррип, тихенько OTBOPHF. зайчик двері, та й поставив ялинку серед хатки. А вона так запахла, так заясніла, що всі пробудилися. Схопилися з лі жечок і діти й бабуся. — Ч удо! — кликнули, — чу- до-ялинка! Вони побралися за руки, ста ли к р у г о м ялинки і з падости заколядували. — А зайчик за шився в теплий куточок, так начеб то не він п р и н іс цей 4V довий Різдвяний дарунок. — J тільки лапкою обтер з очей с л ь о зи н к у . Але то була сльо зинка радости. Олена Цегельська Ось зайчик ялинку несе тим дітям, що в хатці живуть... Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
