Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Зайчиків дарунок Спочатку то було так: — Ве сна. Двоє дітей йдуть собі гай ком, стежечкою. Тепленько. Там трохи дерев, декілька ку щиків, травичка свіжа, зеле ненька, квітки цвітуть, бджілки грають. Пахне. Діти розгляда- Аж ось, чують, а їм під сами ми ногами щось запищало. Глянули, а це щось маленьке, сіреньке на стежці. Пригляда ються ближче: вушка довгі, хвостик куций. — Та ж то зайчик! — скрик нув Івась, — малий, маціцький зайчик! А Маруся: — О, як він пи щить, мабуть, маму кличе. Він певно боїться нас. — А де ж його мама? Ого! — Напевне він не ходив би собі отак, самопас по стежечках, як що б він мав маму. Я думаю, що він не має мами, —■ міркує Івась. — А може його маму хто за стрілив і він бідний опинився сам. Може він не знає, де його хатка. Що ж його робити? — зажурилася Маруся. — А що ж? От візьмім його зі собою. То напевно зайчик- сирітка. Так вони й зробили. Прине сли його додому і показали ба бусі. Бо у цих дітей також не було ні тата, ні мами. Вони жи ли у бабусі. Бабуся сказала: — Він сирітка, такий, як ви. Напоїли зайчика молочком і загорнули в теплу хустку. От і живе зайчик у тих дітей. Мо лочко пє, капусточку, коню- шинку їсть. Та й виріс собі на великого зайця. Минуло літо й осінь, настала зима, а він все ще живе у дітей. Буває вдень бігає кудись по сніжку, а на ніч все прибіжить до їхньої хатинки, пограється з дітьми і лягає спати в кухні. Тепленько йому. І от, настав один такий вечір. Дивувався зайчик якійсь зміні. Ніхто не лягав спати, як зви чайно. Бабуся стіл застеляла, стравами заставляла, свічку сві тила. Потім всі голосно Богу молилися і за той стіл поваж но засідали. Вечеряли. А по вечері діти чогось по- суїмніли, а далі зачали чогось плакати: — О! Бабусю, чому ми такі бідні? Чому в нас немає ялин ки, як у других дітей? — А як же ж я старенька мо жу вам ялинку з лісу принести А чим же мені її прикрасити? Жаль мені вас діточки-сирітки Але нічого не вдію... Слухає зайчик, слухає і нг диво все розуміє, що вони го ворять. А то він, бач, не знав, що то така нічка свята, Різдвя на. Не знав, що в таку нічку звірятка можуть розуміти люд ську мову. Слухав він, слухав тих жалощів і так сумно йому стало. Так забажав розвесели ти діточок. А далі сів, та й щось придумав. Як тільки всі полягали спати, він одягнувся в Івасів кожу шок, Маоусину капузу взяв на голову ( t v . знаєте, з двома оіж- ками, щоб було де вушка схо вати^. бо мопоз на д в о р і був лютий. А далі підпепезався ре мінцем, та й застоомив собі со кирку за пояс, рукавииі на лап ки і — тихенько, навшпиньках гайда з хатки. Йде наш зайчи** йде. Місяць світить, мопоз піл ногами скоипить: опип-скпип рпип-скоип. І п р о с т о зайшов на полянку сепрц гяйку. А там ялинка. О. ві‘ч TtofW пя^ятає w тттр з того часу, коли він леньким жив з мамою під нею Це ж і була його хатка. Але не жаль йому зрубати її для до брих дітей. — Вони ж мене і біді пригорнули, а я мав би жа лувати їм ялинки? Ні! Я мушу віддячитися їм за їхнє добре серце! — Трах-таррарах! — Ру бає зайчик, аж упрів, а гомін йде по деревах. — А яка вона гарна, як виро сла за літо! Ов, а яка важка! — Нічого. Завдав собі на плече, та й несе... А тут з неба дивляться анге- лики. Один і каже: — Дивіться, дивіться! — Ось зайчик ялинку несе тим дітям, що он у хатці живуть! — А що ти про того зайчика знаєш? — питає другий. — О, це дуже щирий зай чик. Він власної хатки-ялинки не пожалів для цих дітей. — І ми мали б спокійно ди витися, як цей щирий зайчик таку порожню ялинку несе тим сиріткам? Ні! Треба йому до помогти! Зараз один ангелик добув з мішечка жменю золочених го рішків і обсипав ними ялинку. А другий яблучками, цукерка ми, скляними цяцьками. А ще один ясними свічечками. А зай чик йде, ялинку несе і не знає, що там за його спиною ро биться. Тільки двигає і м-іркує: — Ой. щось моя ялинка важча стала! Ледве чи до.несу додому. Ой! Щось наче місяченько сів на мою ялинку! А то бач, сві чечки горіли. — Ррип, тихенько OTBOPHF. зайчик двері, та й поставив ялинку серед хатки. А вона так запахла, так заясніла, що всі пробудилися. Схопилися з лі жечок і діти й бабуся. — Ч удо! — кликнули, — чу- до-ялинка! Вони побралися за руки, ста ли к р у г о м ялинки і з падости заколядували. — А зайчик за шився в теплий куточок, так начеб то не він п р и н іс цей 4V довий Різдвяний дарунок. — J тільки лапкою обтер з очей с л ь о зи н к у . Але то була сльо зинка радости. Олена Цегельська Ось зайчик ялинку несе тим дітям, що в хатці живуть... Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
