Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
За єдність вимог у вихованні Пані Іванна Петрів (з Бель гії) порушила в газеті „Укра- Їнець-Час“ ч. 40 за 18. жовтня 1953 p., надзвичайно важливу тему: „Недоліки у вихованні наших дітей“ Виховання дітей — найвідпо відальніша ділянка життя кож ної родини, громади, нації. То му не дивно, що на сторінках української преси всіх напрям ків, правда, час від часу, без жадної системи, появляються статті про виховання. Майже всі вони алярмуючі, майже всі перераховують недоліки, але мало подають порад, як позба витись цих недоліків. Пані ж Петрів підійшла до цієї справи практично. Вона по дає вказівки для роботи з діть ми — з суспільного, національ ного, релігійного виховання — перевірені нею самою в роботі її на Дитячій Оселі. За корот кий час, витрачений на безпе рервну, систематичну, настир ливу роботу з різно-виховани- мн дітьми, вона мала дуже ве ликі позитивні наслідки. А се крет у тому, що діти були під одним впливом невеликої гру пи педагогів-вихователів! Тут не було безпосередніх на той час впливів родин, таких різних у своїх підходах і вимогах до дітей, не було кіно, не було ву лиці. Ще раз стверджує, що, на решті, мусять бути одні вимоги до дитини в родині, ДИТЯЧОМУ садочку, школі, в дитячій оселі і подібних закладах. Коли шко ли в наших умовинах чужі, то всі інші виховні установи, в то му числі й одноденні школи у- країнознавства — наші й мо жуть мати контакт з родиною. На жаль, діти приходять уже до найпершого свого виховно го закладу — дитячого садочку — з певними негативними на вичками (кожне зі своїми), ви- плеканими дома. Тяжко їх усу нути, бо те, що досягається в садочку за день, в той же день руйнується дома. Але діти над звичайно швидко поистосову- ються до обставин і знають, що в садочку вони мусять поводи тися так, а дома можна дозво лити собі щось іншого, бо там від них того не вимагають. Тому завдання виховниць ди тячих садків з першого дня, з першої години (коли діти впер ше прийшли туди і неодмінно стали по-під стінами, спостері гаючи й вижидаючи, що далі буде) поставити до них певні вимоги (в перший день, бо далі буде пізно!) і не відступати від цих вимог протягом усього ча су. Тоді тільки будуть наслід ки! Говорю це з повною відпо відальністю, бо перевірила до свідом. У грудні 1950 року розпочав свою роботу дитячий садочок СФУЖО в будинку для вдів із дітьми, що в той час поиїжджа- ли зі скитальщини. Керівниці цього садку — п. д - d Одрина і я — поставили собі першим завданням поищепитн дітям елементарні гігієнічні й трудо ві навички, дати здооову в пев ні постійні години їжу, відпо чинок — обовязковий СОН ГІС обіді, дати початки релігійного й національного виховання. Дітям у перший же день ска зано, що вони, як і всі люди, мусять їсти тільки чистими пуч ками, тому треба їх мити. Якби хто не помив ручок пеоел їдженням, то разом із хлібоу зїдав би й той бруд, що є на ручках, і захворів би. І мили Оез жадних заперечень, навіть із охотою, бо кожний поспішав витирати „своїм“ рушничком, самостійно знімаючи його з ві шака й вішаючи на те ж місце, на гачок, над яким красувалася „його киця“, чи „його песик“, чи „її білочка“, або „її яблуч ко" (малюночки — ознаки, чий рушничок, бо всі рушники од накові — власність садочку). Літом, лягаючи спати, мили й ноги. За столом кожна дитина ма ла своє постійне місце, а на сто лі ложку, вилку (ножів ми їм ще не давали) і тарілки та па перові серветки. Хліб сргіяв спільний для всіх. По першому куснику його роздавала вихов- ниця (вона завжди їла з діть ми), підносячи кожному хліб ницю, за що від кожної дитини діставала подяку. А далі, як хто ще хотів, то просив: „Прошу дати мені хліба“ І той з дітей, біля кого в той час стояла хліб ниця, підсовував її, за що йому дякували. Була незаперечна вимога зї- дати все, що давали. Мовляв, кожна дитина мусить зїсти все, щоб вирости. Напочатку дава ли невеликі порції, а потім збільшували, враховуючи інди відуальні можливості кожної дитини. Починали їсти разом, Із дитячого садку СФУЖО у Филаделфії. При забаві на подвірі.
Page load link
Go to Top