Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Т р и душі Коли українські жінки вели чають у місяці лютому героїнь сучасної доОи, тих завзятих і сильних духом жінок у часі жорстокої ооротьби і в хвили ну насильної смерти, коли по минають сотні тисяч неповин них мучениць, жертв больше- вицького насилля, голоду і ка торжної праці, виринають у моїй памяті „три душі“. Ье три душі з шевченкової містери „Ьеликий Льох“, не ті уявні жертви національної не свідомосте й услужливости во рогові, яких, по словах Шев ченка, сам Ьог жорстоко за це по-карав наглою смертю, і не впускав до раю душу тієї тем ної сільської дівчини, що царе ві московському коня напоїла, і тієї, що перейшла в повні до рогу Богданові, як їхав у Пере яслав Москві присягати і навіть тієї дитини ще, що усміхнулася до золотої ґалери, якою їхала цариця Катерина по Дніпру. Ні, не душі, що зродилися в уяві поета згадуються мені, а душі живих ще не так давно україн ських дівчат, з якими доводи лося стрічатись у щоденному житті, бачити їх при науці, при праці й дозвіллі, в їх буднях і святах. Це були також скромні укра їнські дівчата, як і Шевченкові „три душі“, але свідомі націо нальної приналежности, рядові члени львівської української громади в передвоєнні роки, учениці фахової школи ,,Труд“ у Львові. Найстарша з них, Марійка І., дочка інтелігентних батьків, що дбали за освіту дітей. Мала во на змогу покінчити гімназію й учительську семінарію, та за польського панування не було місця для українських учите льок на українських землях, а на чужу, польську, не хотіла йти і рішила, що ліпше бути кравчинею серед своїх, як учи телькою між чужими. Як нині бачу її. її сніжно-біле личко ще більше розяснювали сині очі та ярко русяве волосся, що обрамовувало її рівне чоло. Тиха і здержана, все тактовна й опанована і все привітна — цін ні прикмети для людини, що збирається будувати власний варстат праці. Друга з них, Рузя Ф., дочка вбогої вдови, селянки з Дрого- биччини. Своєю здібністю ди вувала учителів сільської шко ли, що намовили маму післати її до гімназії в Дрогобичі. Та довше трьох літ посилати доч ку до школи бідній вдові було не під силу. Помагати їй гріш ми обіцяв стрийко з Канади, але під умовою, що кине гім назію й буде вчитися кравец тва, мовляв, тим у Канаді мож на добре заробити. її отверта голова прагнула знання, поши рення світогляду. Не мала вона хисту до шиття, бракувало їй терпеливосте і педантности, шитво виходило з-під її рук усе вимняте, вимучене. І дійсно, куди ж тому хлопчурові зі сма глим кантястим обличчям, із твердим поглядом сталевих о- чей і рвучкими рухами — кла сти дрібні стіби ніжних мере жок чи вишивок? Але далекий стрийко, що посилав гроші, був твердий у своїй постанові: вона мала вчитися кравецтва. Третя, найменша, Оля М., ма ти її львівська прачка-вдова. Не така, що кермує електричною машиною в гігієнічно уладже- ній пральні; кожний день в ін шій хаті, похилена над великою балією брудного білля, серед випарів мила й поту, цілий день пере й полоче розїдженими со дою пальцями, щоб заробити на прожиток своїм чотирьом дочкам і собі, Вона своїх дочок не лиш годувала, а й виховува ла — всі вони хоч і бідно, але все чистенько одягнені, чемні і обовязкові, належали до най кращих учениць школи ім. Та раса Шевченка, тієї знаної, най старшої клітини „Рідної Шко ли" Впродовж довгих років посвячувяла себе всеціло цій школі Константина Малицька — та велика укоаїнська вчи телька — своїм талантом і знан ням та своїм хоустальним ха рактером і відданою працею для виховання молоді. Говори ла мені вона раз: „Далеко біль ше пошани маю для старої М-чки, що такими зусиллями виховує своїх дочок, як для на ших матеріяльно забезпечених пань, від яких більше можна вимагати, як від бідної прач ки !“ Вартісну матір мала Оля і та кою була вона сама. На вигляд дрібненька, звинна і зграбна, з рожевим усміхненим личком, все грала ролю ангела в шкіль них виставах на св. Миколая. Шитво виходило з її рук най скорше, делікатно виконане, чистеньке. Також найскооше віддавала свої письменні зада чі, найкраще з усіх учениць де- клямувала поезії Шевченка й Лесі Українки. Такі були ті рядові укоаїн- ські дівчата, безпоетенсійні у- чениці кравецької школи! Усі три, враз із сотнями та ких як вони жертв московсько го ваоваоства, загинули в тю ремних катівнях, пеоед відсту пом большевиюв зі Львова. Вже тринадцятий рік, як криє їх сира земля. Не важно, чи загинули вони як свідомі борці проти віковіч ного вопога, чи як випадкові жеотви. Того ми не знаємо, але гинули вони за Батьківщину! Господь Бог напевно покли кав ті „той душі“ в свої теоеми і вони звідтам, з небесних ви сот, кличуть до нас, що відпали своє молоде життя за Укоаїну! О. Залізняк ВИРОБНИЦТВО УКРАЇНСЬКОЇ КЕРАМІКИ Українська малярка Іванна Винників у Парижі відкриває з початком 1954 р. вирібню української кераміки. Вона виставляла вже свої керамічні вироби разом із картинами в Жуан-лє-Пен на французькій Рівіері, де вони знайшли признання. Перший свій виріб — гу цульську тарілку Іванна Винників при значила для Євгена Деслава, що подав їй ідею створення такої робітні. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
