Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
нир морях біля Гавайських о- стровів. Часом уночі, коли в мене чергування в лікарні і ні хто не потребує моєї допомо ги, я читаю легкі пригодницькі романи або описи далеких країв. — А чому ви не вивчаєте історії ВКП(б)? — Історію ВКП(б) можна ви вчати вдень, бо це трудна спра ва. Вночі я занадто втомлена й мушу мати такі книжки, які мене успокоюють. — А що ж вас хвилює, Со фіє Денисівно? Ви ж розкішно живете, чоловік і діти з вами, всі здорові, партія піклується вами більше, як усіми іншими людьми ... Чого ж вам хвилю ватись? — Ви забуваєте, що я лікар. — Так що ж, що ви лікар? —- Бачити смерть, а її спри чинювати, це дві різні речі, його поруху лікарської руки, від давки ліку, від уколу, чи від чогось іншого, що здається дрібничкою, а що є серйозною справою. Це боротьба з® жит тя, боротьба & могутньою ^смер тю, яка скриває в собі найбіль шу тайну. — А хіба вам- уперше дово диться бачити смерть? — Бачити смеоть, її спричи нювати, це дві різні речі. — В житті бувають різні ви падки, Софіє Денисівно. Часом нехотячи і найкращий лікар може вбити людину. — Часом і таке буває. — Але я хочу щось інше ска зати: ви не по-більшовицьїки сприймаєте життя. Мякість — це не наш® прикмета. Вбити, нап/риклад, неіввдіічно хвору людину ДЛЯ СКО:рОЧЄННЯ її МуКИ в недузі — це НІЧОГО ЗЛОГО. — Ми не маємо права цього робити, товаришу секіретаре. Взагалі, це варварство1 вбивати людей. Ми залюбки хвалимося цивілізацією, а в принципово му питанні відношення люди ни до людини залишилися зви чайними канібалами. — Ви неправильно думаєте. А от візьміть зрадників рево люції. Вони шкідники, вони творять баїгато зла, це ж воро ги народу. Чому ж ів> ними паніькатисяі? Стрілив — навіть рукаї не задрижить! Думати і- накше — це контрреволюція. — Дозвольте запитати: ре волюція це прогрес чи регрес? — Звичайно, прогрес. — Якщо прогрес, то в кож ному відношенні, а перш за все у поборюванні насилля люди ни над людиною^ як каже Маркс. Тому, товаришу секре тар, не мої, а ваші погляди є контрреволюційні. Жінка засміялася. Батрак закліпав очима. Він хотів швидко відповісти, але Р'ОіЗІГубИВСЯ, бо не вмів о проки нути того, що Софія сказала. Одночасно’ почував, що все те, що вона говорить, логічно зо всім правильне, і теоретично згідне з конституцією, але... практично — це великий ухил. — Я думаю, товаришу док торе .. — — А я вам раджу не думати, товаришу секретаре, бо бо сьогодні для цього занадто гарний день. Ось, уже й кол госп перед нами. Мабуть, сьо годні баба Параска ціле поро ся жарить, бо запах аж сюди доходить. Батрак зрозумів, що Софія хоче затерти враження своїх попередніх слів і не так легко буде тепер втягнути її в нову розмову. Як на лихо в тій хви лині надїхав якийсь чоловік па рою коней і звернувся до неї: — Рятуйте мою жінку, пані доктор! їдьте зі мною! Софія хутко поклала на віз течку, а тоді Батрак підняв її й легенько посадив на віз. Во на нічого не сказала, тільки здивовано подивилася. Батрак зразу спянів від зацаху її во лосся, від дотику її тіла, і дов гий час не міг прийти до себе, ані зрозуміти, що власне з ним діється Це вперше в житті він не о- панував своїх почувань, до яких завжди призирливо ста вився. Зрадив себе при першій дрібній нагоді. Це була ганеб на необережність і Батрак важ ко дорікав собі, бо його амбі ція була глибоко зранена. Він знав, що досягнення кожної мети вимагає сили волі, видер- жливости й упертосте. Всі ті риси справжнього большевика, як він думав, у нього були, а ось щось сталося з ним таке, чого він не передбачив. Зна чить, він не знає себе. Але годі. На майбутнє треба берегтись і бути уважним. З того часу Батрак не пере ставав зустрічатися з Софією по всіх довкільних селах. Він слідкував за кожним її кроком і користав з кожної нагоди, щоб її побачити. Тепер він дер жався дуже пристойно й пово дився без закиду, але Софія не довіряла йому. Вже за першим разом помітила вона в чому справа, але вдавала, що нічого не помічає. її вся гра змагала до того, щоб, коли вже не мож на виминути з ним зустрічей взагалі, то хоч скоротити їх до мінімум. Згодом вдалося їй пе рейти на роботу виключно в лі карні. Перестала їздити по се лах і деякий час зовсім не ба чила Батрака. Пооте він швид ко узнав, що до її обовязків на лежить виїзджати кожного тижня в область, тому завжди їздив туди машиною і наче то випадково з’являвся там, де во на того найменше сподівалась. Декілька разів він просив її вертатися в район разом із ним, але вона завжди відказувалася, мовляв, не любить їзди автом, і їхала залізницею. Але одного разу не дістала квитка на поїзд, бо масово йшли військові транспорте. Не могла, значить, другого дня вранці з’явитися на роботу, а за це гостро карали. Тільки не дуга з високою температурою, або смерть могли виправдати неприсутність робітника. Такої причини, що, мовляв, не було поїзду, не приймали до уваги. Софія сперлася втомлена на залізне поруччя біля каси, не знаючи, що далі діяти. їй хоті лося сміятися, бо й справді брак логіки у вчинках уряду супроти власних громадян був більше, як комічний. Кругом роїлося від людей. Вони сиділи на лавках, на власних клунках, або просто на брудній долівці. Була ніч і СосЬія знала, що в жадному готелі вона не знайде вільної кімнати. Та ситуацію врятував саме
Page load link
Go to Top