Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Лінія партії Одне, чого одначе Батраїк не вмів собі пояснити, це те, що він за останній час зненавидів усе на світі, -разом із своєю не грамотною дружиною. І дум-ки •про Софію постійно пересліду вали ЙОГО'. •Раз він зайшов до Райздо- роевідділу й зажадав плину ро боти. Повівши паїль-цем по па пері згори вниз-, натр'апи© на Софію Денисівну Карповиїч. Завтра вона в селі Саджавій! Діждавшись другого дня, він сів у машину й поїхав до Са джав и, до нов о з аонов Ш 0;Г О колгоспу який концентрувався в давніх мана-стирськиїх будин ках серед чудового старо-го парку. В полуднє він залишив кол госпників у полі і, перейшовши через два подвіря, сховався у зеленій діброві над малою річ кою. Він бачив, як Софія піш ла в тому самому напрямі і ві рив, що тут її напевно зустріне. Розгортаючи кущі ліщини, він побачив, як вона сиділа бо са на старій вербі, що звисала над річкою, зануривши в воду ноги. Коли Батрак наближився, вона здивована встала, придер жуючись рукою вербового гил- ля. Відповівши на його приві тання, Софія якби виправдува лася: — Це коротка хвилина мого дозвілля серед природи. Я вдо волена, що можу тут хвилинку відпочати. Тут дуже гарно! Ко ли б цей чарівний закуток пе ренести до театру хоч би для „Лісової пісні", то, думаю, що й найвибагливіший режисер був би вдоволений. Батрак не міг зразу порозу- ти, при чому тут театр, режи сер, відпочинок і „Лісова піс ня". Це все було йому зовсім байдуже. Він бачив перед со бою тільки жінку, яку бажав здобути. „Але чому саме цю? Чому са ме Софію Денисівну Карпо- вич?" „Бо ніхто не захоче звичай ного каменя, коли може мати самоцвіти". „А лінія партії?" „Ціна жінки ніколи не пере вищить ціни карієри. Тому все в порядку!" Софія дивилася у воду, як раз у те місце, де була Батра- кова відбитка. „Цікаво, що вона думає?" — З якої ви областе, товари шу секретаре? — Приїхав з Самари. — Ні, мені цікаво, в якій об ласті ви наооджені? — На Київщині. — Я так і знала. На Київщині всі чоловіки високі. Вона вмовкла та знову зади вилася в воду. — Погляньте, — сказала на раз, сміючись, — скільки тут риб! Манюсенькі такі, вони лоскочуть мені ноги. Голодні біднятка. Підбігла до своїх річей, що лежали на траві, добула шма ток хліба та почала кидати о- крушинки на воду. — їдять! — раділа вона, як дитина, нахилившись над річ кою. Батрак не зводив з неї очей. Коли б не думка, що передчас но сполошить її і попсує все діло, був би в той же момент держав її в своїх обіймах. — Вас чекають з обідом у колгоспі. —■ О, не говоріть про обід. Сонце, повітря й вода дають мені більше сили й спокою, як усе інше. Вона сміялася тим розкіш ним сміхом молодосте, що сіє радість і щастя довкола. — Ви краще наловили б риб, щоб баба Параска нажарила для нас на вечеру, а так, яка користь з того що ви їх го дуєте? — А така, що малята не бу дуть голодні. А щодо ловлі, то з мене поганий рибалка. Може тому, що я не люблю завдава ти смерть. — Ні, це тому, що ви ще не стали на твердий ґрунт діялек- тично - матеріялістичного ми слення, а у вас ще панує дух минулого. Ви певно скажете, що вбивати гріх. Я навіть пев ний, що ви не зарізали б курки на обід. Ленін каже ... — — Товаришу секретаре, зми луйтеся! Я не в силі думати про діялектичний матеріялізм, ко ли ви водночас говорите про жарену рибу й курку, та ще й перед обідом. Ось ходім краще на обід до баби Параски. А то вона буде сердитись, коли ва реники вистигнуть. — Ходім, — сказав Батоак без переконання, йому хотіло ся говорити з нею, а вона так безпардонно перебила. Це йо го сеодило й дратувало. Софія щераз глянула по ді брові та на річку і взула че ревики й причесалася. Батоак подав їй халат і лікарську тор бу. З бічної зовнішньої кише ні торби визирали дві великі книжки. — Що це за книжки у вас, товаришу докторе? — Про ці питаєте? Оця в чооній обгортці, це лікарська, без неї я наче без рук, а доуга — це опис подорожі по півден- ґала і Анна Костик. Доглядачки хворих: Варвара Сеґін, К Кун- дира. Представниці до УКК Ольга Ощипко і Ева Олійник. Господиня — п. Ева Мандро. Потім членки засіли до вече рі. На переведення вечора голо ва п. Бабяк покликала п. Ми- хайлину Шаґалу. Членки виска- зували вдоволення і раділи пра цею 48 Віділу СУА.. Як кожно го року, так і того членки не за були за пресовий фонд і зложи ли 19.50 дол. на „Наше Життя". По 1 дол. зложили пп.: Марія Бабяк, Марія Барановська, Ан на Стасик, Катерина Кундира, Михайлина Шаґала, Василина Сербенюк, Варвара Сеґин, Анна Вовчак, Емілія Слободзян, Ма рія Качмар, Вікторія Савчин- ська, Юстина Баран, Іва Олій ник, Анна Войтович, Марія Курган, Катерина Міґрала, Те кля Ґіба, Ева Мандро, Анна Ко стик, а 50 ц. п. Катерина Цибак. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
