Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Лінія партії Одне, чого одначе Батраїк не вмів собі пояснити, це те, що він за останній час зненавидів усе на світі, -разом із своєю не грамотною дружиною. І дум-ки •про Софію постійно пересліду вали ЙОГО'. •Раз він зайшов до Райздо- роевідділу й зажадав плину ро боти. Повівши паїль-цем по па пері згори вниз-, натр'апи© на Софію Денисівну Карповиїч. Завтра вона в селі Саджавій! Діждавшись другого дня, він сів у машину й поїхав до Са джав и, до нов о з аонов Ш 0;Г О колгоспу який концентрувався в давніх мана-стирськиїх будин ках серед чудового старо-го парку. В полуднє він залишив кол госпників у полі і, перейшовши через два подвіря, сховався у зеленій діброві над малою річ кою. Він бачив, як Софія піш ла в тому самому напрямі і ві рив, що тут її напевно зустріне. Розгортаючи кущі ліщини, він побачив, як вона сиділа бо са на старій вербі, що звисала над річкою, зануривши в воду ноги. Коли Батрак наближився, вона здивована встала, придер жуючись рукою вербового гил- ля. Відповівши на його приві тання, Софія якби виправдува лася: — Це коротка хвилина мого дозвілля серед природи. Я вдо волена, що можу тут хвилинку відпочати. Тут дуже гарно! Ко ли б цей чарівний закуток пе ренести до театру хоч би для „Лісової пісні", то, думаю, що й найвибагливіший режисер був би вдоволений. Батрак не міг зразу порозу- ти, при чому тут театр, режи сер, відпочинок і „Лісова піс ня". Це все було йому зовсім байдуже. Він бачив перед со бою тільки жінку, яку бажав здобути. „Але чому саме цю? Чому са ме Софію Денисівну Карпо- вич?" „Бо ніхто не захоче звичай ного каменя, коли може мати самоцвіти". „А лінія партії?" „Ціна жінки ніколи не пере вищить ціни карієри. Тому все в порядку!" Софія дивилася у воду, як раз у те місце, де була Батра- кова відбитка. „Цікаво, що вона думає?" — З якої ви областе, товари шу секретаре? — Приїхав з Самари. — Ні, мені цікаво, в якій об ласті ви наооджені? — На Київщині. — Я так і знала. На Київщині всі чоловіки високі. Вона вмовкла та знову зади вилася в воду. — Погляньте, — сказала на раз, сміючись, — скільки тут риб! Манюсенькі такі, вони лоскочуть мені ноги. Голодні біднятка. Підбігла до своїх річей, що лежали на траві, добула шма ток хліба та почала кидати о- крушинки на воду. — їдять! — раділа вона, як дитина, нахилившись над річ кою. Батрак не зводив з неї очей. Коли б не думка, що передчас но сполошить її і попсує все діло, був би в той же момент держав її в своїх обіймах. — Вас чекають з обідом у колгоспі. —■ О, не говоріть про обід. Сонце, повітря й вода дають мені більше сили й спокою, як усе інше. Вона сміялася тим розкіш ним сміхом молодосте, що сіє радість і щастя довкола. — Ви краще наловили б риб, щоб баба Параска нажарила для нас на вечеру, а так, яка користь з того що ви їх го дуєте? — А така, що малята не бу дуть голодні. А щодо ловлі, то з мене поганий рибалка. Може тому, що я не люблю завдава ти смерть. — Ні, це тому, що ви ще не стали на твердий ґрунт діялек- тично - матеріялістичного ми слення, а у вас ще панує дух минулого. Ви певно скажете, що вбивати гріх. Я навіть пев ний, що ви не зарізали б курки на обід. Ленін каже ... — — Товаришу секретаре, зми луйтеся! Я не в силі думати про діялектичний матеріялізм, ко ли ви водночас говорите про жарену рибу й курку, та ще й перед обідом. Ось ходім краще на обід до баби Параски. А то вона буде сердитись, коли ва реники вистигнуть. — Ходім, — сказав Батоак без переконання, йому хотіло ся говорити з нею, а вона так безпардонно перебила. Це йо го сеодило й дратувало. Софія щераз глянула по ді брові та на річку і взула че ревики й причесалася. Батоак подав їй халат і лікарську тор бу. З бічної зовнішньої кише ні торби визирали дві великі книжки. — Що це за книжки у вас, товаришу докторе? — Про ці питаєте? Оця в чооній обгортці, це лікарська, без неї я наче без рук, а доуга — це опис подорожі по півден- ґала і Анна Костик. Доглядачки хворих: Варвара Сеґін, К Кун- дира. Представниці до УКК Ольга Ощипко і Ева Олійник. Господиня — п. Ева Мандро. Потім членки засіли до вече рі. На переведення вечора голо ва п. Бабяк покликала п. Ми- хайлину Шаґалу. Членки виска- зували вдоволення і раділи пра цею 48 Віділу СУА.. Як кожно го року, так і того членки не за були за пресовий фонд і зложи ли 19.50 дол. на „Наше Життя". По 1 дол. зложили пп.: Марія Бабяк, Марія Барановська, Ан на Стасик, Катерина Кундира, Михайлина Шаґала, Василина Сербенюк, Варвара Сеґин, Анна Вовчак, Емілія Слободзян, Ма рія Качмар, Вікторія Савчин- ська, Юстина Баран, Іва Олій ник, Анна Войтович, Марія Курган, Катерина Міґрала, Те кля Ґіба, Ева Мандро, Анна Ко стик, а 50 ц. п. Катерина Цибак. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
