Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Пригоди ведмедика Я мали#, 'бурий оксамитний ведмедик. Як мене рухати, то « моргаю чорними очима, а як потиснути за животик, то я вмію пищати. Колись я 'був у маленької Шр- ці. іВоіна дістала мене на свої у- родиви від тети. Тета принесла мене із «рамнищі, завиненого в синій папір. Вірця скоро роз дерла папір, зі коли мене поба чила, то аж заніміла з дива та поклала пальчик в уста. А по тім вхопила1 мене за задню ніж ку та обносила кругом стола, показуючи мамці, таткові та всім тетам. Мене назвали „Медьо” та за- •вязали синю стрічку на шию. З того дня. я став вайлюбішою забавкою Вірні, хоч воїна мала їх дуже багато, і всі такі гарні! Коли Вірця не хотіла їсти кашки, мама ніби то годувала мене ложкою каші', а потім да вала її Вірці. І Вірця їла і вже •не вередувала, що кашка за со лодка. Коли Віоця йшла спати, клала мене на своєму столику, коло білого ліжечка і' я сторожив її цілу ніч. Я теж ходив на про ходи із Вірцею та з тетою. Вір ця несла мене всю дорогу на руках. Коли ми доходили до парку, тета сідала на лавці, а їм® з Вірцею йшли гратися в пі ску. Там теж приходили Мірко та Юоко. Вони разом будували з піску твердині, садовили мене їв них та починали кидати в твердиню камін цямн. Пісок розсипався і з-під нього пока зувалася моя голова. Це був знак, що твердиня здобута. Часом ми бавилися так, що Міірко приносив свого човника, мене садовили в нього та. пу скали на маленький ставок у го роді. Так було дуже приємно плавати:. Тільки одного разу повія® сильніший вітер, човник перевернувся і я впав у воду. Д'обое, що хоч близько був 0- городіник, то витягнув мене з води граблями. Тета. несла ме не цілу дорогу домів віа ухо, здалека від себе, бо з мене ка пала вода. А дома... ні, мені ще й досі лячно про' це згадувати! Мене причіпили до шнура на •подвірї за обидва уха, так ніби я був якесь мокре білля, щоб я висох. Я весь час боявся, що котресь ухо обірветься і я впа ду. А до того по іподвірї кру тилися весь час два бурі коти. Вони певно були б подерли ме не на куски, якби я попався між них. Вечером, коли в кімнатах за світили, я побачив кріїзіь вікно, як Віріця йшла спати, а на сто лику біляї неї сиділа замість ме не хутряна малиочка Фрузя. Я хотів крикнути з усієї сили: „Вірцю, я тут — твій Медьо!”— та не було нікого, щоб поти снув мою пружинку, іа. без того я зовсім німий. Так провисів я аж до ранку. Щойно тоді мама Віріці мене зняла, бо я вже ви сох.. Вірця на радощах хотіла почастувати мене шоколядкою і вимазала мені нею цілий' но сик. І так я жив довго-довго у Вірці. Аж раз, під осінь, скла лося нещастя. До Вірці при йшли Мірко та' Юрко та ще 'Ксеня і Оля. Маміа. давала їм морозиво та тісточка з кремом. Потім мене посадили на елек тричну заліізничку, що сама їз дила. Я був віби-то за маши ніста. і .всі дуже сміялися. Тоді почали бавитися в хованку. Спершу Оля ховала мячиїка, потім Юрко книжечку з образ- ками, а вкінці Вірція — мене. Мячик і книжечку знайшли легко. А Вірця хвалилася, що мене так іЗ'аїхо'ває, що ніхто не знайде. І сховала мене в ліжеч ко іпід подушки. Мене шукали всюди, та навіть нікому не при йшло на думку, що я в ліжку. Діти шукали і шукали мене, а потім' •просили .Вірцю, щоб їм сказала, де я. Але Вірця не хо тіла сказати. Тоді мене зовсім забули та почали бавитися в козаків і татарів. Віріця, Оля і Ксеня були татари, а Юрко і Мірко — козаки. Почали товк тися по цілій хаті. Козаки так завзято гонили татар, що Вірця не мала вже куди втікати — і скочила з розгоном на ліжко. З цілої сили впала якрав' на цю подушку, що під нею я лежав— і пружинка, в мойому животику запищала. Діти зараз розкину ли ліжко і знайшли менес Тоді почали сміятися з Віір.ці, що са ма врадилася, куди мене захо вала. Віріця розплакалася і шпурнула мене — свого Медя з цілої сили аж далеко під шафу. Там я пролежав у поросі ду же-дуже довго. Не знав навіть, коли був день, а коли віч. Аж раз витягнули мене мітлою опід шафи таї вичистили щіткою мій запорошений кожушок. Я тіль ки чув, як мама говорила до' Вірці.: — Коли ти вже не хочеш ба витися _ Медьом, то вишлемо його бідним українським дітям в Барону. Вони ним дуже вті шаться! Сльози станули в моїх ведме жих очах. Я хотів кричатичпро- сити Вірцю, щоб мене не поси лала нікуди. Але моя нещасна пружинка мовчала, бо ніхто її не тиснув. Тай не було часу го ворити, бо мама вложила мене в велику скриньку поміж Вір- чин плащик та коробку з цу- корками. Замкнула вічко і я за лишився у темряві. Не знаю, як я довго там пролежав. Мені здавалося, що я пливаю, як ко лись на Мірковому човнику. То знов мною кидали, ніби Вірця своїм зеленим мячиком. Аж вкінці стало ясно. Мене витягнули зі скриньки. Хтось пригорнув мене до себе та крикнув: “Мамочко, дивися —
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
