Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
та. Єдиним відпочинком її була подорож до Ляпляндії, згадана вище, в 1938 році. А там прийшла II. світова вій на. Збільшились надії на звіль нення України, на поновлення її держави. В Ванзее провадилася грандіозна робота і гетьман ський рух набував значення со борно-українського. Про зна чення берлінської доби в житті гетьмана писав д-р С. Баран, по літичний противник, але про тивник чесний, так: „Гетьман на еміграції... духово став уповні і беззастережно українським державником. Як такий він, з чистим іменем перейшов на сто рінки нашої історії як будівни чий Української Держави“ (Хр. Шлях, 1946, ч. 18). Такій вели кій праці саможертвенно відда ла Єлисавета Скоропадська 15 років свого життя. Пляни й надії на поновлення держави йшли своїм порядком, а тут на очах у всіх тисячі, сотні тисяч „ост"-івців, дівчат і хлоп ців відірваних від України, від родин, на чужині, самітніх і зно ву іпекуча потреба допомоги, і знову — мистецтво може поче кати, але не чекають українські дівчата. Єлисавета Скоропад ська іде до скупчень „остівців", несе своє тепло, матеріяльну допомогу і захист, — бо ж геть ман використовує для „остів ців" свої знайомства, свої звяз- ки. „Наша Ліза“, „Наша Лиза- вета“ зовуть її дівчата з Украї ни, і як великого свята чекають на її відвідини. Які здивовані були вони, коли довідались, хто вона... Темна і страшна доля більшої частини з них: в дале ких концтаборах, в Сибіру по кутують вони невільний гріх — знайомство з Німеччиною... Як ясний промінь, що світив їм під час тяжкої примусової праці, понесли вони спогад про „їх ню Лізу" Наближалась капітуляція. Ці лі квартали Берліну лежали в руїнах. Життя там було страш не, і звідти тікали всі, хто міг — і німці, і українці, — рятуючи хто дружину, хто дітей, хто майно. В Ванзее залишились старий гетьман із донькою Єли- саветою. Бо ж хтось із україн ців потребує допомоги в ці страшні часи... Єлисавета Ско ропадська пакує цінні архіви, книжки, сама'під обстрілом, ро- вером відвозить їх на двірець... Нарешті залишатись стало не можливо і з батьком, старень кою нянею вона виїздить із Берліна. їхати переповненими потягахми, при постійних „аляр мах" було дуже тяжко. В Плят- лінґу, коли вони чекали можли восте сісти до потягу, під час останнього налету, тяжко пора нено гетьмана й Єлисавету; їх перевезено до шпиталю в Мет- тен і там помер гетьман. В часописі „Державницька Думка“ (1952, ч. 6—7) надруко вано прекрасні спогади Є. Ско ропадської „Останні дні мого батька" В них мистецьки зво рушливо змальовано її скор ботний шлях, як вона, тяжко поранена, самітня, ледве пере суваючи ноги, шукала в чужому місті труни для свого батька і священика, який відслужив би над ним панахиду. Впали ляпі- дарні слова українського свя щеника, якого випадково зу стріла вона в Меттені: „для ме не велика честь поховати нашо го гетьмана" і він, католик, по ховав православного: не розді ляв їх Збруч біля могили, як не існував він для гетьмана за йо го життя. Відсунута умовинами життя від громадської праці, Єлисаве та Скоропадська знов поверну лася до мистецтва. В Оберст- дорфі, де мешкає вона з своїм чоловіком п. Василем Кужімом, вона знов працює, хоч умовини праці дуже тяжкі: вона не має ні відповідної майстерні, ні тех нічних засобів. Не зважаючи на це, на щорічних виставках мі сцевого обєднання мистців Є. Скоропадська-Кужім виставляє свої твори: портретні бюсти, „хлопчик, що посміхається", „голова дівчинки" тощо. (Ці твори стоять на високому ми стецькому рівні і свідчать за силу духа і свіжість таланту ми- стця, рецензія: „Neue Gemalde- schau in Oberstdorf mit gutem Niveau", „Allgauer Anzeige,bl'att“, Nr. 116, 18. Juni 1952). Вже згадувалось побіжно про писання Є. Кужім-Скоропад- ської „З подорожніх записок", відвідини Ляпляндії, та „Остан ні дні мого батька", що свід чать про її літературний хист. Завжди занадто скромна, вона нарешті повірила в нього і те пер працює над своїми спогада ми. Деякі з них, як зворушливі картини зустрічей з українськи ми дівчатами — „остівками", повинні бути дуже цінними для наших жінок. Воєнна хуртовина знищила більшу частину мистецьких творів Є. Кужім-Скоропадської, і лише деякі світлини з них збе реглися ЯКИМСЬ ЧЗ^ДОМ. Тяжко відшукати сьогодні численні ре цензії в чужомовних виданнях, присвячені її скульптурам. Тре ба, нажаль, відзначити, що най менше уваги приділяли їй укра їнські видання і лише львів ський жіночий часопис „Нова Хата" вмістив в 1930 pp. стат тю п. Марії Пеньковської, при свячену Є. Скоропадській зі сві тлинами з її творів. Так іде й далі: навіть в „Е. У." в відділі „Скульптура" не знаходимо згадки про талановиту різьбар- ку. Не згадується і громадська праця Є. Кужім-Скоропадської, крім деяких, розкинених по га зетах, спогадах, присвячених цій добі. Ми, жінки, в першу чергу по винні звернути увагу на цю су часну нам талановиту різьбар- ку, жертвенну громадську діяч ку і патріотку. Тягнеться безпе рервно ланцюг видатних укра їнських жінок, що вяже велику княгиню Ольгу, княгиню Рома- нову, Г альшку Г улевичівну, Людмилу Старицьку-Черняхів- ську, Олену Телігу. Прийде час, коли одною з ланок цього лан цюгу з повним правом стане імя Єлисавети Кужім-Скоро- падської. Д-р Н. Полонська-Василенко МИСТЕЦЬКИЙ ТАНОК Проф. Ірина Голубовська, що вже третій рік провадить школу ритміки і мистецького танку в Филаделфії, від крила цього року курс мистецького танку в Ню Йорку. Це одинока з на ших танечниць-педагогів, що прова дить ритміку Далькрозе. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top