Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ольга Мак Земля плаче 2 ) Одного не сплатили, а вже друге давай. Найгірше ж з тими „зустрічними плянами". Нало жили на село скільки там чого дати. Потягнулись, дали. Аж тут приїжджають представники і кажуть: „Товариші! Наша вла да наложила на вас податок, але дуже маленький. Ви самі ба чите, що вам іще багато лиши лося. Ви можете дати вдвоє стільки, скільки дали. Тому са мі добровільно висуньте від се бе „зустрічний плян“ і пообі цяйте здати те, що вам зайве. Від того, що ви самі добровіль но оподаткуєтеся «зустрічним пляном», ви скріпите нашу дер жаву, яка дбає про вас день і ніч і «а яку зазіхають американ ські і всякі інші капіталісти. Ми пропонуємо ухвалити зустріч ний плян в такій самі'й скілько- сті, як був основний. Тільки во роги совєтської влади можуть з нами не погодитись. Але ми їх уже вигнали не одного з села і ще будемо виганяти!.. Отже, ставимо пропозицію про ухва лення »зустрічного пляну« під голосування: хто проти?.." Зви чайно, „проти" люди бояться голосувати, а як хтось і відва житься, того зараз у список ворогів запишуть, права голо су позбавлять і зі зборів виже нуть. А тоді знову: Хто ще про ти?! Отак голосують, голосу ють, поки і не запишуть у про токолі „одноголосно" Та сьо годні запишуть, а завтра вже й й тягнуть: давай! Ми отих зу стрічних плянів на хліб по два рази у перший рік „ухвалюва ли", а на мясо та на облігації — по три. І все „добровільно" та „добровільно", а то таке „до бровільне", що потім і подуш ки позабирали, і з хат повига няли, а котрих, то і в Сибір за проторили. Оце пшениці ска жуть з десятини спочатку ЗО пудів здати, потім по першому зустрічному ще ЗО пудів, а по другому зустрічному ще 20 пу дів, та ще жита, та ще ячменю, та ще вівса, та ще проса, та ще гречки.. Це до бідняків. А до се редняків більше. Ну, а вже до „куркулів", то відразу — „плян до двору": по 300 пудів усього з десятини — хоч роди, а дай. Не даси — розкуркулять і в Си бір на десять років засудять. Таке то, бачите... Перший рік, то ми з остан нього тягнули, мовляв, краще голодні посидимо та в спокої. Аж воно, бач, не туди: що ско ріше виконали, то скоріше тре ба було „зустрічні" висувати. Видно, така постанова була, щоб у нас нічого не осталося... Тоді наші люди вже й дбати пе рестали: „Хай їм грець! — ка жуть. — Все одно тому кінця не буде. Скоріше самі поконаємо, чим ті пляни виконаємо". Вже в 1930 році залишились ми дер жаві винні, не памятаю, скіль ки там чого. На- другий рік — ще більше, а в 1932 році прий шов нам кінець. На кожного го сподаря карточки позаводили, а в тих карточках усі борги за три роки позаписували — і просто, як з ножем до горла: давай! День і ніч у сільраді представники на зміну сидять і людей викликають: „А ти ще того не віддав, а ще того не за платив, а ще он цього не вико нав". Та при тому все водно: „Вступайте до колгоства, то вам держава борги подарує. Ви, — кажуть, — господарювати не вмієте, землю державну марну єте, врожаїв належних не зби раєте, тому і плянів не можете виконати. Вступайте до колго ства, то ми вас навчимо, як ко ло землі по-культурному ходи ти" І знову борги, і знову роз- куркулюють, і знову податки нові, і спокою ні вдень, ні вночі. Голову сільради нашого зня ли, у тюрму посадили і на за слання засудили за те, що ніби за кулаками руку держав. А на його місце прислали якогось не то жидка, не то татарина, не то, хто й зна що. Казали на його Сьома, а як він справді нази вався — то ніхто не знав дола- ду. Якось так чудно, що й не вимовити. Там таке утле було, що, здається у пучці роздушив би, а скільки воно накапостило в селі та людям сала за шкуру залило — не повірили б!.. Жін ка у його була, як на сміх, глад ка, от у ці двері не протовпила ся б, та біла, та гарна. Тільки що дурна дуже і невчена зовсім. ЇЇ у нашій школі за завідувачку поставили. А воно, яка там з неї завідувачка, чи вчителька, ко ли вона й сама не дуже то гра мотна була. Та ще й безязика якась. Ніяк було, „р“ не скаже, тільки „г“, та й дітей так пона- учувала. Мій Миколка одного разу у хаті читає та все „кого- ва“ та й „когова". Думаю собі, що воно за слово ^якесь таке чудне, може яка машина нова. Дивлюсь у книжку, аж там „ко рова". „Чого ж ти, — питаю хлопця, — читаєш »когова«?" „А то, — каже, Глафіра Ігнатов- на так читає". І ото, як пішло по селі, то її ніхто інакше поза очі не називав, тільки „Когова" його — Сьома, а її — Когова. І дитина у їх була, дівчинка, у нашому селі вже народилася і називалася так само чудно: Сталіна. Восени 1932 року біда у нас була вже страшна. Тільки вро жай зібрали ще й податків не сплатили — а вже їсти нічого. У мене тройко діточок уже бу ло: оцих двоє, що тепер, та меншенький — Василько, чоти ри роки мав, і четвертого я от- от сподівалася. Багато вже було таких, що хотіли з села тікати та в місті роботи шукати. Але не пускали. Не давали довідок. А без дові док на роботу не приймали, ще й нераз етапом у село привози ли назад і судили за дезертир ство. Одно слово — погибіль! Аж якось уже після другої Пречистої наїхало до нас тих представників щось четверо. Та й знову почали з хлібозаготів лі і з куркулів, а скінчили на колгоствах. Ну й голосувати:
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
