Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Пригадаймо, як воно було (До дискусії) Випадково попало мені до рук ч. 1. „Н. Ж.“ Читаючи його зупинилась я на статті „На суд життя" В душі в мене закипі ло. Повстав гнів до тих, хто в живих людях, які стільки пере- страдали, перемучились і всеж зуміли оберегти в собі все люд ське, вбачає лише „корчовані душі“, „покалічені" і „вихоло щені" наслідки радянського експерименту. Хочеться сказа ти всім тим авторам, що вони самі винні в тому, що ніодна „жива душа“, очевидячки, ні коли не звірилась перед ними, що ж, очевидячки, вони не ви кликали до себе довіря. Не об винувачую їх за те, що мусіли вони маскуватись, щоб зберег ти себе і свої родини, але не хай же вони не обвинувачують людей, які ховали від них те, що було справді в них на душі. Сидячи в безпеці в Америці чи в іншій країні, легко кидати ка менем в тих, що лишились по той бік залізної заслони. Слава Богу, вже не маємо потреби маскуватись, але згадаймо не далеке минуле в таборах у ча си репатріяції. Чи не боялись люди сказати один одному, звідкіля він родом, щоб випад ково не дійшло до пильного вуха совєтського агента і щоб справа не скінчилась поворо том „на родіну“? Ми, хто жили за залізною заслоною, мусимо розуміти те життя і освітлювати правиль но становище людей. Так, бо ялись один одного, ховалися з думками, тримали душу свою на замку, але жили й думали по своєму. Мені пригадується випадок із шкільного життя, що це ясно розкриває. У мене в 4 кл. був учень Ваня, якого батьки були розкуркулені, вте кли до міста і жили тут по чу жому паспорту. Ваня був пиль ний, слухняний учень, а ще до того зберіг у собі щось чисто дитяче. Одного разу, коли я в клясі збирала пятачки на „Дру га дітей" у мого Вані грошей при собі не було і він сказав мені, що мама його завтра іду чи на базар, принесе мені цього пятака. Дійсно мама Вані прий шла і принесла гроші ,а коли я висловила задоволення, що во на часто буває у школі і слід кує за потребами сина, ця ма ма, неосвічена селянка, відпові ла мені: — Я завжди кажу йому — слухайся своєї вчительки, вони тебе поганому не навчать. Тре ба дати гроші на „Друг дітей“ — давай, треба дати на „Без божника" — давай і на „Без божника", але дома забудь мені це все! Ця мати не боялася сказати мені це все, що було в неї схо вано в глибині душі. Як дума єте, чи в-иріс мій Ваня з „пока ліченою, вихолощеною" ду шею, чи просто зрозумів, ІЦО його душа це не заїздний двір, куди кожен може заїхати бруд ним возом і перерити там усе, що лежить? Ось ще один спогад про мо го учня, комсомольця вже 10- го клясу. Так, Саша був комсо мольцем, бо його тато — мій професор і мама, науковий ро бітник, були в 1937 р. заареш товані й заслані. До всіх першотравнеих демонстрацій, жовтневих чи шкільних свят Саша малював плякати (бо ду же добре це вмів робити), ви конував сумлінно всю роботу, яку на нього накладали, але ні на одній демонстрації чи шкіль ній вечірці Саша ніколи не був. Часом, коли я в своєму кабіне ті готувала все до чергової лек ції, Саша приходив до мене, тихенько сідав у куточку і зав жди починав розмову словами: — Олено Дмитрівно, чи мо жу я поговорити з вами сього дні про мого тата? Я знаю, що ви були його улюбленою сту денткою. Треба було послуха ти цих розмов, щоб зрозуміти, що у ретельного комсомольця Саші душа була може більше людська, ніж у кого іншого і що його голова думала і стави лась до життя критично і вис новки робила зовсім не ті, яких можна було сподіватися. Пишучи про життя за заліз ною заслоною, люди уявляють собі його якось то схематично. Добачують лише вплив комсо молу, комуністичних гасел, а родина? Та в кожній же родині в більшості випадків критику валося підсовєтське життя. А це ж усе робило вплив на ди тину, освітлювало картину з іншого боку і глибше запада ло в душу ніж „казьонні“ сло ва і похвала „щасливому жит тю" Дитяча голова працювала і сприймала критично, але вмі ла мовчати. Скаже хтось, що це „каліцтво" душі? Люди до брі, дайте з цим спокій! Але ж і в нормальних умовах кожна „добре вихована" дитина вже змалечку знає, що не все мож на казати вголос, що є речі, про які при сторонніх особах говорити не можна. Батьки їх самі того привчають і ніхто не вбачає тут „каліцтва" душі. На доказ того ,як діти розбира ються в тому наведу такий при клад: У мене був у 4-му клясі один дефективний учень Коля. У ча сі перед Великоднем встає хтось із учнів і питає мене, чи можна пекти паску, бо той учи тель, який був передо мною, сказав, що цього робити не можна. Питання було прикре для мене, але відповідати не довелось, бо оцей Коля під скочив і відповів за мене: — Дурак, що ти питаєш Оле ну Дмитрівну за такі речі? Ко ли вони тобі скажуть, що пас ки пекти можна, то їх виженуть із роботи і що вони тоді їсти муть? Після такої відповіді мені ли шилось тільки сказати: — Тихо, діти! — і продовжу вати далі перерване навчання. Отже вплив у вихованні не був однобокий, родина „спів працювала" зі школою. Та й відкіля набрались би такого розуму всі автори отаких стат- тей, коли вони все життя про- Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
