Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Дальміна із світу казки*) (Марія Цуканова) Мені пригадуються часи ні мецької окупації в Західній У- краіні. Тоді-то вперше ми — галичани, мали нагоду позна йомитися з українською інтелі генцією Центральних і Східних Земель. Місцем зустрічі був Лі- тературно-Мистецький Клюб у Львові, в якому я працювала секретаркою. Одного разу пі дійшла до мого бюрка невиба гливо одягнена струнка, неви сокого росту, жінка. її суворе, й як мені на перший погляд здавалося, літнє обличчя, за кривав до половини чорний ка пелюх т. зв. по-львівськи “то чок”, а очі ховалися за склами окулярів. Мені довелося завда ти їй декілька запитань, щоби втягнути її в реєстр членів та дати змогу обідати й вечеряти в клюбовій їдальні, що в часи карткової системи було вели кою полегшею для втікачів зі Сходу. Я попросила її сісти й “урядово” запитала: — Ваше прізвище? — Цуканова, Марія — відпо віла жінка. Це прізвище, зви чайно, нічого мені тоді ще не говорило. — Чим можете засвідчити свою приналежність до діячів української культури? — про довжувала я далі стереотипний запитник. Жінка почала швидко -колу патися у своїй полотняній, з ні- клевими берегами, течці. Знай шовши жмут паперів, загорне них у полотняну торбину, по дала мені. — Ось довідка закінчення му зичної консерваторії по клясі піяно, ось довідка з академії малярства, о ось — Дякую, — перервала я — це мені вистачає. Як пяністка й малярка, маєте вже подвійне право користуватися нашими поганими обідами — й я чо мусь засміялася, та нагадавши *) Геройка оповідання “На грані двох світів”, — “Поро ги” 1950 р. собі, що жінка хотіла мені ще щось показати, докинула — а може ви ще маєте якісь обда рування? Та на диво, цей мій, невисо кої марки, дотеп, якось добре подіяв на мою гостю, бо її лич ко зовсім змінилося. На холод ному обличчі зявилася усміш ка, заблистіли ясні очі зпоза скла, а на щоках загорівся ру- мянець. Вона зразу помолод шала на 10 років. — Я ще й пишу —сказала вона несміливо — але не друку вала досі, бо знаєте важку вато було... Друга моя згадка про Цука- нову датується вже з кращого моменту. При цьому ж клюбі оснувався вже під кінець ні мецького панування камерний театр. Директор цього театру вибрав одною з. перших гієсу “Проліски” І хоча для її поста влення приділив реж. Блаваць- кий другорядних акторів, бо всі театральні “зірки” були постій но зайняті в оперному й драма тичному театрах — то успіх пє- си був надзвичайний. Добірна публіка захоплено викликувала автора. І на маленькій сценці клюбового патру появилася тендітна постать у чорному, я- ка заховала сльозу зворушення за склами своїх окулярів. Це була Марія Цуканова. Після закінчення війни, доля веліла мені знову зустрінутися з Марією Цукановою й то в до волі романтичних обставинах. Перебуваючи тоді у Франції, я дістала вістку, що моя сестра знаходиться у таборі Ді Пі Ляндек в Австрії. Це був 1946 >>. і комунікація з Німеччиною була майже неможлива. Але ба жання поїхати туди було силь ніше від неможливого. Я одяг нула форму медсестри Черво ного Хреста, й правдою-неправ- дою переїхала границі трьох держав і одного вечора добри ла до Ляндецького табору. На великому подвірі запитала яко гось чоловіка, куди мені йти. Письменниця Марія Цуканова На це він відповів, що саме те пер у колишній військовій стайні, переміненій діпістами в театральну залю, відбуваються концерт. Там знайду всіх, кого мені треба. “Заля” зробила на мене гні- туче враження. Довга, вузька бетонова будівля тхнула холо дом і вологістю. На лавках си діли якісь людські постаті, так пообмотувані хустками й коца- ми, що не можна було розріз нити, чи це чоловіки чи жінки. Під стелею блимало кілька е- лектричних жарівок, майже зо всім затемнених густою мря кою. Тільки другий, далекий кінець залі освітлений був яр кіше. І в цій хвилині звідтіля понеслися чарівні звуки музи ки. Це й було тріо Цука-нових, що в плащах, задубілими паль цями, добували зо своїх інстру ментів, романтику Шопенової туги за батьківщиною. Наскіль ки більша вона була в сірих людських постатей на лавках, я зрозуміла лише тоді, коли за глянула в їхні сумні очі. Після концерту, я підійшла до п. Ма рії й запитала про її літератур ну творчість. Вона посміхнула ся й відповіла: — Пишу трохи, а навіть до
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
