Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Не біймося Америки! (Закінчення зі стор. 7) то: К. так довго повторював цілому окруженню про всі ці справи, аж його американські співробітники запросили ре портерів для інтервю. В часо писах появилася світлина К. і репортаж про нього. Його пе ренесли на кращу працю і всі дивилися на нього з пошаною. Вкінці одне видавництво ви слало свого відпоручника і він заключив договір з К. на дуже добрих умовинах, так би мови ти купив у К. спогади його про ті події. Щодня в умовленій порі приходить до нього секре тарка і він диктує їй. Швидко ці спогади появляться в жур налі і пан К. не тільки добуде славу, але й гроші. Ахнете, правда? У подумає те: таж в нас є багато людей, що сиділи в оцій каторзі рока ми й десятками їх і ніхто ними не поцікавиться. Таж вони мо гли б багато більше розказа ти про все те як людина, іцо була воєнним полоненим не ці лого півтора року. Правда ва ша. Коли ж я призадумуюсь над тим, бачу причини нашої ізольованости і незацікавлекня нашими такими якраз актуаль ними справами: по-перше, ми не взяли з собою оцих трьох речей, що про них писав новий емігрант майбутньому і наші переживання плісчіюігь, неви користані в наших головах, або, по крайній мірі, появля ються в нашій скромній, зреш тою, пресі. По-друге, нотррійна в нас ізольованість від інших, спо конвічна наша хиба. Коли я шукала праці і в од ному з міст я познайомилася з старим емігрантом українцем, лікарем, його син, вже „чисто кровний" айриш питався мене чого власне я приїхала до „тіс кавнтри“ і що робитиму. Коли я йому розказала, що стара- тисьму все ж таки добити цієї ж праці і становища, що я мала дома, він з обуренням сказав: — Ви ще далі думаєте, як ба гато людей в Европі, що Аме рика це країна необмежених {можливостей і що тут є тере ни для здобутків. Вибийте собі з голови цю нісенітницю! Це країна вже унормована, і нія ких нових фабрик, копалень золота й дурничок ви тут не найдете! І не обіцюйте собі ні яких осягів, це помилка, що привела вас непотрібно сюди! І багато дечого прикрого сказав мені тоді оцей молодий чоловік, за що навіть його батько просив вибачення. Якби цього послухати, не залиша лось би нічого іншого, тільки лягти серед дороги та померти. Але, шкода, що оцей чужий син українського батька зовсім не знає його мови, йому, як і ба гатьом як він, я могла б на цьо му місці відповісти: Так, Америка ще й далі є країною необмежених можли востей. Не тільки Америка, але й цілий світ, але й ціле життя. Ніхто з нас, їдучи сюди, не на діявся, що одного дня завдяки якомусь щасливому випадкові чи щасливій думці, стане міліо- нером. І не по гроші ми тут приїхали, не по золото. Але прорубати собі стежку серед людської гущі може всюди лю дина, що має до цього дані, як К., витривалість і роботящість, як Ю. І, якщо йде про Америку, то ця, все ж таки молода, кра їна та ще й у теперішню пору дає мабуть більше таких мож ливостей, як яканебудь інша. Все ж, для виразности моїх помічень треба навести й про тивний до наведення випадок. •Історія теж учителя, пана М. Приїхавши до Америки, він зразу ж влаштувався як мало- хто: викладачем на університе ті. Так багато людей заздрило йому й подивляло його. Поду мати: професор університету! Щоправда, тут, у цій країні, ця позиція не така вже висока й визначна як в Европі, більшість людей уважає, що оці „бакала- рі“ люди непрактичні, що не вміють „робити грошей", тож ідуть до оцього сутінного кут ка та там собі щось довбають. Але ж для нас — де авторитет, найвища карієра, про яку мрі ємо. Так, оце пан М. дійшов її зра зу ж. Нещастя хотіло, що за півтори року праці він мав ви падок: сковзнувся зі сходів та зломив ногу. Так нещасливо, що кістки просто розбилися на кусники — на сім частин, каже хворий. Два місяці лежання в лікарні, три вдома. В тому часі пан М. втратив посаду, на його місце прийняли іншого викла дача. Нині він уже ходить під пираючись ціпком, хоч ще з трудом, та шукає праці. Здоровя, сила, чи не найваж ливіші в житті взагалі, а в цій країні зосібна. Коли ви хворі, то ви „врек“, відпадок і світ пе реходить понад вами без жалю й співчуття. Та вірмо, що й пан М. виду жає вповні і ще найде для своїх здібностей відповідний варстат праці. Софія Парфанович ІЗ ПОДОРОЖІ ДЕЛЕГАТОК Наші делегатки на конгрес М.М.М. відбули спільно даль шу подорож, відвідуючи по до розі наші осередки. І так дня 14. 6. українська громада в Лієж у Бельгії привітала їх на шир ших сходинах. П. Марія Дима виголосила доповідь про жит-' тя українців у Канаді та насвіт- лила базу праці й співпраці у- країнських установ у Канаді. ГІ. Ірина Павликовська торкнулась у своїй промові політичних проблем, у площині яких жіно чі організації провадять свою працю серед чужинців. З кінцем червня ц. р. приві тало обох делегаток україн ське громадянство Мюнчену. В залі „Вюртемберґер-Гоф“ вла штувала ОУЖ скромну това риську імпрезу, на яку прибули численно представники різних кругів громадянства. Промов ляло кілька осіб, а в осередку були промови обох делегаток, що в легкій невимушеній фор мі поділились своїми вражен нями з конгресу та розказали про життя Канади. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
