Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
півлантуха2) пшениці маю схо ваної, і квасольки трохи, і го роху, і соняшників, і гарбузів, і качан капусти на насіння, і бу ряків чотири. Маю, маю! Баба все має! 'Навіть маку зо два на перстки сховала. І не ховала так дуже, а, бач, не знайшли! У ко морі іпо самій середині яму ви копала, діжку поставила, і все в діжку поскладала. А вони у всіх кутках копали, у городі рили, як свині, а ями посеред комори не побачили, наче їм посліпило... — Мамо, — плачу, — то ви з голоду вмираєте, а насіння тримаєте?!! Та варіть і їжте! Маму наче хто голкою вко лов, аж підкинуло їх: — Хай мені скоріше, дочко, рука всохне! „їжте”! Це так, як би тобі сказати власну ди тину зїсти! — і заплакали. За татом не плакали, за си нами, котрі в Сибір пішли, не плакали, а за насінням іплачуть! Переплакали та й кажуть: —■ Чудний тепер нарід став. Тим, мабуть, і порядку нема. Кожен, як наш іМакар, тільки про черево думає. Про землю — байдуже. А земля — вона ж свя та! Ми терпимо, а вона — в сто разів більше! Ти думаєш, що земля нічого не чує? Ти ду маєш, що земля мертва? Ні, дочко, земля жива! Я от тепер ночами не сплю і чую, як земля плаче. Чуєш? Плаче наша свята землиця! Стогне, як людина, і груди в неї двигтять. Кости в предківських могилах скрего чуть від гніву, а земля плаче... Плаче, бо облогом стоїть, го лодна, занехана... А вона ж, як і кожна молодиця, родити му сить. Сила її розпирає, як мо локо матір молоду, що дитину відлучила... Не знаєте ви тепер того... Мабуть, і в книжках того не пишуть... Говорили, аж їм дух забило. Відпочили трохи, а тоді знову: — От, кажеш: „зваріть”. Зва рити можна і зїсти за день. Та як кожен усе зварить і зїсть, то тоді ж як буде? Що ж пізніше люди варитимуть? Ні-і-і! Ти від рота відірви і в землицю вкинь. Зеренце в землі — надія. Росте воно — надія з ним та радість 2) Лантух — мішок. росте. Та надія більше сили чо ловікові дасть, як зварене зео- но. Я, от, бачиш, довше живу тою надією, як інші тим, що вже зїли. Так то... Та й знову замовкли, дух пе реводячи. — Я от Макарові признала ся, що пшеницю маю, — ска зали 'ГІРКО. Я аж у долоні сплеснула: — Призналися Макарові?!! — Бге ж. Стара, а дурна... Просила його, як рідну дитину, итоб сіяв. Не для мене, а для себе: мені вже однаково ново го хліба не їсти... Так, бач, іро дова душа, не хоче! Давай йому зїсти! Каже, що як не дам пше ниці варити, то заявить на мене у сільраду... Учора всю хату пе ревернув, а не знайшов. Забери ти, Тетяно, та посій, хоч коло хати, у грядках... А може таки на моєму полі?.. — Ой, мамо, мамо! Лежите в хаті, то й не знаєте, що в селі діється. Як же я на вашому сія тиму? Адже побачать, доне суть, а потім біди не обберуся!.. Хіба якось уночі заберу. Що в себе посію, то посію, а решту поміж нашими іподілю, щоб і вони у грядках посіяли. На пів лантуха у нас ні в кого землі нема —• усе ж у колтостві. — Роби, як знаєш, тільки не гайся, бо вже час. Та і Макара я боюсь. А пшениця ж гарна, ярова, уся зерно в зерно!.. Говорю я отакечки з матірю, а сама плачу, плачу. Жаль мені чогось, сама не знаю, чого. — Мамо, — кажу, — я вам таки трошки капустки кислої принесу. — Не хочу, — відмовляють. — Вже тобі не раз казала, що Сьоминих недоїдків не їстиму. — Та то не від Сьоми,— бре шу їм, — мене вже Сьома від правив. — Ну, все одно... Дітям кра ще дай... Мені — нащо?.. Гей, доню, доню!.. Я тепер усе лежу, та й думаю. Багато я переду мала, більш, як за ціле життя... •Не сила того всього розказа ти... Тільки от чудно мені... Як тоді я з Кіндратом говорила... у той вечір, як ти од Сьоми прийшла, памятаєш? Казав Кіндрат: „Пішли б на збори, та й .послухали б, що представ ники говорять” Я тепер оце думаю: чого люди слухають представників, а того, що зем ля говорить, — не слухають? А земля говорить. Ох, як бага то вона говорить!.. Тільки слу хай ЇЇ і наймудрішою люди ною будеш... Та ви, молоді, не розумієте її мови... Ет, що там!.. Іди краще додому. Бери ось... Пошарили коло себе під сви тиною і почали витягати вуз лики: — Тут, ось, квасоля, тут го рох, а це... ага, це пшеничка,3) а тут дрібязок усякий: при йдеш додому — роздивишся. Ховай мерщій, щоб бува хтось не надійшов... Іди ж, здорова. Позабирала я вузлики в па зуху, а сама за сльозами і сві та не бачу. — Скажіть, мамо, може вам треба щось зробити? — питаю. — Нічого мені не треба. Зав тра навідайся. Тільки ж... Ти, Тетяно, посади, чуєш? Не вари: тим однаково не наїстеся... — Ось вам, мамо, Хрест Свя тий, коли хоч одне зеренце з того зїм! — Ну, добре, іди ж з Богом! Та пшеницю постарайся за брати... •Вийшла я з хати, а під по віткою Макар сидить. — Слухай, Тетяно, — гово рить, ти до матері не ходи, бо з того і так нічого не буде. — З чого? — питаю, ніби не знаю. —■ 3 того самого... Я вже з матері ока не спущу: або мені віддасть, або в сільраду. Цур тобі, навіжений! Ма ги вмирають, а йому ка-зна що в голові! Отак віддячуєшся за хліб-сіль!.. І пішла я. А день видався такий теплий, гарний — сказано весна. Прийшла я додому, насіння поховала, а сама мерщій за граблі та лопату і в город. Ста ла й копаю. Легко мені, весело, і горе, мов одсту.пило од мене. Оце копну — хробака викопаю, або кузку та й говорю до них, мов до родичів, їй-бо! — Вставайте, — кажу, — сплюхи, весна прийшла! 3) Пшеничка — кукурудза.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
