Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
півлантуха2) пшениці маю схо ваної, і квасольки трохи, і го роху, і соняшників, і гарбузів, і качан капусти на насіння, і бу ряків чотири. Маю, маю! Баба все має! 'Навіть маку зо два на перстки сховала. І не ховала так дуже, а, бач, не знайшли! У ко морі іпо самій середині яму ви копала, діжку поставила, і все в діжку поскладала. А вони у всіх кутках копали, у городі рили, як свині, а ями посеред комори не побачили, наче їм посліпило... — Мамо, — плачу, — то ви з голоду вмираєте, а насіння тримаєте?!! Та варіть і їжте! Маму наче хто голкою вко лов, аж підкинуло їх: — Хай мені скоріше, дочко, рука всохне! „їжте”! Це так, як би тобі сказати власну ди тину зїсти! — і заплакали. За татом не плакали, за си нами, котрі в Сибір пішли, не плакали, а за насінням іплачуть! Переплакали та й кажуть: —■ Чудний тепер нарід став. Тим, мабуть, і порядку нема. Кожен, як наш іМакар, тільки про черево думає. Про землю — байдуже. А земля — вона ж свя та! Ми терпимо, а вона — в сто разів більше! Ти думаєш, що земля нічого не чує? Ти ду маєш, що земля мертва? Ні, дочко, земля жива! Я от тепер ночами не сплю і чую, як земля плаче. Чуєш? Плаче наша свята землиця! Стогне, як людина, і груди в неї двигтять. Кости в предківських могилах скрего чуть від гніву, а земля плаче... Плаче, бо облогом стоїть, го лодна, занехана... А вона ж, як і кожна молодиця, родити му сить. Сила її розпирає, як мо локо матір молоду, що дитину відлучила... Не знаєте ви тепер того... Мабуть, і в книжках того не пишуть... Говорили, аж їм дух забило. Відпочили трохи, а тоді знову: — От, кажеш: „зваріть”. Зва рити можна і зїсти за день. Та як кожен усе зварить і зїсть, то тоді ж як буде? Що ж пізніше люди варитимуть? Ні-і-і! Ти від рота відірви і в землицю вкинь. Зеренце в землі — надія. Росте воно — надія з ним та радість 2) Лантух — мішок. росте. Та надія більше сили чо ловікові дасть, як зварене зео- но. Я, от, бачиш, довше живу тою надією, як інші тим, що вже зїли. Так то... Та й знову замовкли, дух пе реводячи. — Я от Макарові признала ся, що пшеницю маю, — ска зали 'ГІРКО. Я аж у долоні сплеснула: — Призналися Макарові?!! — Бге ж. Стара, а дурна... Просила його, як рідну дитину, итоб сіяв. Не для мене, а для себе: мені вже однаково ново го хліба не їсти... Так, бач, іро дова душа, не хоче! Давай йому зїсти! Каже, що як не дам пше ниці варити, то заявить на мене у сільраду... Учора всю хату пе ревернув, а не знайшов. Забери ти, Тетяно, та посій, хоч коло хати, у грядках... А може таки на моєму полі?.. — Ой, мамо, мамо! Лежите в хаті, то й не знаєте, що в селі діється. Як же я на вашому сія тиму? Адже побачать, доне суть, а потім біди не обберуся!.. Хіба якось уночі заберу. Що в себе посію, то посію, а решту поміж нашими іподілю, щоб і вони у грядках посіяли. На пів лантуха у нас ні в кого землі нема —• усе ж у колтостві. — Роби, як знаєш, тільки не гайся, бо вже час. Та і Макара я боюсь. А пшениця ж гарна, ярова, уся зерно в зерно!.. Говорю я отакечки з матірю, а сама плачу, плачу. Жаль мені чогось, сама не знаю, чого. — Мамо, — кажу, — я вам таки трошки капустки кислої принесу. — Не хочу, — відмовляють. — Вже тобі не раз казала, що Сьоминих недоїдків не їстиму. — Та то не від Сьоми,— бре шу їм, — мене вже Сьома від правив. — Ну, все одно... Дітям кра ще дай... Мені — нащо?.. Гей, доню, доню!.. Я тепер усе лежу, та й думаю. Багато я переду мала, більш, як за ціле життя... •Не сила того всього розказа ти... Тільки от чудно мені... Як тоді я з Кіндратом говорила... у той вечір, як ти од Сьоми прийшла, памятаєш? Казав Кіндрат: „Пішли б на збори, та й .послухали б, що представ ники говорять” Я тепер оце думаю: чого люди слухають представників, а того, що зем ля говорить, — не слухають? А земля говорить. Ох, як бага то вона говорить!.. Тільки слу хай ЇЇ і наймудрішою люди ною будеш... Та ви, молоді, не розумієте її мови... Ет, що там!.. Іди краще додому. Бери ось... Пошарили коло себе під сви тиною і почали витягати вуз лики: — Тут, ось, квасоля, тут го рох, а це... ага, це пшеничка,3) а тут дрібязок усякий: при йдеш додому — роздивишся. Ховай мерщій, щоб бува хтось не надійшов... Іди ж, здорова. Позабирала я вузлики в па зуху, а сама за сльозами і сві та не бачу. — Скажіть, мамо, може вам треба щось зробити? — питаю. — Нічого мені не треба. Зав тра навідайся. Тільки ж... Ти, Тетяно, посади, чуєш? Не вари: тим однаково не наїстеся... — Ось вам, мамо, Хрест Свя тий, коли хоч одне зеренце з того зїм! — Ну, добре, іди ж з Богом! Та пшеницю постарайся за брати... •Вийшла я з хати, а під по віткою Макар сидить. — Слухай, Тетяно, — гово рить, ти до матері не ходи, бо з того і так нічого не буде. — З чого? — питаю, ніби не знаю. —■ 3 того самого... Я вже з матері ока не спущу: або мені віддасть, або в сільраду. Цур тобі, навіжений! Ма ги вмирають, а йому ка-зна що в голові! Отак віддячуєшся за хліб-сіль!.. І пішла я. А день видався такий теплий, гарний — сказано весна. Прийшла я додому, насіння поховала, а сама мерщій за граблі та лопату і в город. Ста ла й копаю. Легко мені, весело, і горе, мов одсту.пило од мене. Оце копну — хробака викопаю, або кузку та й говорю до них, мов до родичів, їй-бо! — Вставайте, — кажу, — сплюхи, весна прийшла! 3) Пшеничка — кукурудза.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
