Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ольга Мак Земля плаче Мені ж спочатку годили, як лихій болячці: — їжте, Тетяно, їжте! Та мо лока більше пийте, щоб Талю- сі, — Сталіні, тобто, — покарм був. А дитина за місяць налилась, як яблучко. Веселе таке, здо рове, і, як мене побачить, то так і тягнеться. Спочатку держали вони дів чину, а я тільки годувати при ходила. Та потім вони дівчину відправили і мене за слугу о- ставили. Я і прала, і варила, і корову та свиню обходила, ку рей годувала. Оце як піду на світанку, то прийду аж у пів ніч. Діточки вже й сплять, мене не дочекавшись. Тільки я й за те Богові дякувала, бо мої діти не пухли з голоду, як інші. їсти у своїх панів наварю більше, щоб лишилося, а там хліба скибочку, а там сальця крихту, а там яєчко — і все додому принесу. Тільки потім почали на ме не гримати: — Ти, — кричать, — Тетяно, не думай, що ми тобі усю ро дину годуватимемо! Сама їж, а додому не смій носити! Як що остається — вилий свині у ша плик!*) Гірко мені стало: як же його самій їсти, коли діти голодні *) шаплик — цебер. п. Е. Будякова, і інші речі за охочували присутніх, щораз то більше до закуплення г. зп. „ек стра" карток. Однак те все за лежало від щастя. Були особи, що вигравали по кілька фантів, а більшість нічого, але мимо то го всі' вдоволені розходились домів, а уряд обчислював касу. Дохід був досить добрий і по в:дгрученні видатків, розділено тю половині на українську па- рохіяльну школу в Гемтре.мку і па висилку пачок до Европи, бо якраз комітет „Мати ft Дитина" при 26 Відділі СУА переводив великодню збірку для залишен- ців Т. Стельмах, секр. вдома сидять?! Не могла я їсти вже. Оце, було, візьму ложку, а сама думаю: „Такий борщик добрячий ,аж гріх їсти! От ко ли б так діткам занести — інше діло!" Тільки як мене не стерегли, то я все щось сховаю: то капу- стки, то хліба, то картопельок пару, то бурячок. Листя з ка пусти наносила, у діжечку на сікла, насолила. Когова ж у школі, а Сьома у сільраді, не бачать, що я там задня у снігу закопаю. А увечері йду та й відгребу... Так само курка у їх здохла. — Викинь, — кажуть. Еге „викинь"! Я ту курку за брала, обпатрала і в хліві на морозі повісила. Тоді ще що надумала? От уже гріх, прав да!.. Взяла та й коромислом прибила другу курку. Не на смерть, а так наполовину, щоб не по знаку було. До ранку во на здохла. Я й ту додому за брала. Та як уночі прийду до дому, у печі розпалю та криль це або лапку вкину, картоплин ку, бурячок скришу і зварю. А ранком дітей побуджу, вийму з печі ще тепле, то дітки і по сьорбають. Жаль мені тільки матері було. Охляли вони з журби та з го лоду, вже й з печі мало коли злазили. Я їм спочатку також приносила, так не схотіли й ди витися: — Ти мені, дочко, не носи! Не діжде Сьома, щоб я з його горщика їла! Землю скоріше їстиму, а цього в рот не возьму! Сказали — як відрізали, не помогло говорити. —- Матінко, — аж .плачу, — ■ та ви ж голодні!.. — От і не голодна ! Ще груші сухі маю сховані. Як схочу —• то собі зварю. А ти краще оте дітям занеси. їм жити треба, а мені вже байдуже... А в селі — що день, то гірше, їли люди собак і котів, кору з дерев стругали, варили та їли. Коні у колгостві з голоду по здихали — і те поїли. Ба, коло Різдва вже й вмирати почали по двоє, по троє щодня. Тільки родина наша ще так- сяк держалася. У найстаршої сестри та син в армії був. Уже вислужив і хотів додому верта тися, а його дівчина за друго го пішла. Він, як вчув про це, то й не приїхав, остався з до сади на Далекому Сході. І під старшого брата син так само з армії не вернувся. Батько йо му написав, щоб не їхав додо му. От вони і служили та бать кам додому посилки висилали. А ті, як тільки посилку діста нуть — зараз з найближчою ріднею і поділяться. Всі від то го ситі не були, але й не вми рали. І матері не забували — їм у першу чергу принесуть. Тіль ки ж мати якісь такі чудні зро билися, що з ними і говорити не можна було. Чи вони такі тверді були, чи, може й справді їсти не могли, а таки не їли. — Поставте он там, я потім іззім. Тепер не хочу. А пізніше внукам роздадуть, та ще й накажуть, щоб бать кам не говорили. Узвар з гру шок зварять, юшечки нап'ються і тим живуть. А грушки дітям повіддають. Якось саме у Водохрищі вер нувся Макар. Цілий рік пропа дав, а то десь узявся на нашу голову. Прийшов та й до мами в хату: — Маєте що їсти? — А що ж ти, сину, — мама до нього, — прийшов до пустої церкви Богу молитися? Звід ки ж я тобі візьму їсти? Он у печі ще трохи узвару з грушок стоїть. їж, коли хочеш... Так той Макар і зостався у мами. То було пропаде на кіль ка днів, то знову вернеться. А куди ходив і що робив — ніхто не знав. Підлизався до Сьоми і виконавцем став. Та зробився таким собакою, що ще гірше від Сьоми. Усе іпо селі лазив, та нишпорив, та печі валив, та гній перевертав, хліба шукаю чи. А воно — хоч і дурному скажи: де ж той хліб, як люди з голоду мруть?.. Чи він ви
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
