Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Білочка Свою білочку я приніс із лісу в кишені, така вона маленька була. Мабуть, з гніздечка випа ла і покірно сиділа на низень кій гіллячці. Щоб хижаки її не зїли, я й забрав білочку до дому. Це таке втішне і веселе зві рятко! Швидко виросла білоч ка і стала зовсім ручна, на плечі мені лазить і все зазирає в руки — чим я її смашним погодую. Любить білочка смашне. Сама собі й містечко вибра ла в хаті. Оселилася вона в за пічку, у вузенькій пічурці біля лежанки. Там тепло й затишно, немов у нірці живе білочка. Я їй підставив невеличкий стовп чик, і вона вмить вилазить до своєї хатинки. А частіше про сто одним стрибком з землі о- пиняється в пічурці. Намостили ми білочці там гніздечко, і ото й була її ква- тира. Горішки, насіннячко бі лочка тягне до себе, додому і там сама собі нишком ласує. Ніколи нічого не крала наша білочка. Хіба до насіння, до го рішків або до ягід добереться — тоді наховає в своє кубельце і, мабуть, думає, що ніхто й не помітив хитрощів маленької крадійки. Тільки мого друга Василя ні як не хотіла визнавати білочка. Як не намагався Василько при ручити білочку — не хотіла вона до нього в руки йти й їжу з рук брати. Нічого не могли ми вдіяти. Тільки Василь при ходив — білочка зразу хова лася в свій запічок або залази ла кудись аж на шафу і звідти спостерігала все, що робиться в хаті. Василь і сердитись почав на білочку, тоді вона ще дужче стала боятись його. Насилу я переконав хлопця, що білка ні кого, крім мене, не визнає, бо звикла змалку до свого хазяїна. Вже вийшла з друку збірка віршів Іванни Савицької “СЕРЦЕ” Ціна 70 центів Замовляти в Централі СУА Одного разу приходить до мене Василько і, нічого не ка жучи, все намагається стати так, щоб я звернув увагу на його нову шапку. Хорошу, си ню кепку йому з міста батьки, привезли. Всі хлопці заздрили Василеві. І я теж ніби поза здрив, пильно оглянув шапку, приміряв на свою голову — не налазить. Василько навіть зра дів, може боявся, що я теж собі куплю таку самісіньку кеп ку — тоді він не зможе пиша тись сам чудовою обновою... Оглянули ми з усіх боків нову кепку, приміряли, і Василь о- бережно поклав її на маленький столик, що стоїть біля мого ліжка. Годували ми пташок і міня ли в клітках воду, потім вихо дили дивитись на наших голу бів, перепелу проса всипали, посиділи в садку під яблунею і поговорили про наші важливі справи. А коли Василь зібрався до дому йти, виявилося, що про пала його нова-новісінька кеп ка. Переполошився мій Василь, перелякався, аж зблід. Він бо памятав добре, що клав її на столику, а на тому місці нічого немає. Не могла ж шапка сама кудись втекти або вистрибнути в двері! Де ми тільки не шукали тієї шапки! Все в хаті перекидали, під всіма столами й ліжками лазили, в умивальник зазирали — ніби вона сама могла туди стрибнути і втопитись. Навіть на горище полізли і в пилюгу вимазались, як марюки! На пе чі і в печі кожен куточок огля нули. Немає кепки. Зникла, не мов її й не було. Соромно було Василькові, але сльози таки в нього на очах заблищали. Мало не заплакав хлопець, а я не знав, чим його і втішити. Обіцяв поїхати в мі сто й купити ще кращу кепку, але Василько певен, що кращої, як у нього була, на всьому світі немає. Зовсім сумний збирався Ва силь додому. Я вирішив іти з ним і сказати батькам, що шап- ка зникла в мене в хаті і Василь ке винен. іВже ми дійшли до дверей, коли несподівано зяви- Варвара Є у мене в Києві один знайо мий птахолов і добрий знавець •природи. Днями я завітав до нього, бо не бачив усе літо. ІДе в коридорі, за дверима, я почув йото голос. Він гукав: — Варко! Варю! Думаю собі: — 'Кого ж це він кличе? У нього ж ніколи не було дома ніякої Варвари! Зайшов, привітався, а він знову: — Варваро! Варю! Згори, з шафи, я почув від повідь, а потім побачив і ту, кого названо Варварою. З ша фи заскреготіла сорока, злетіла згори, сіла на руку господареві і дістала шматочок хліба. Після цього вона знову полетіла на шафу. — Бач уже наїлась. А там на шафі у неї є сховище. Всю зай вину з їжі Варка ховає там на всякий випадок. Через деякий час все буде знищено й вона лі татиме за мною і проситиме по годувати її. Отака в мене Вар вара... Принесли мені її малою, я руками вигодував. До чого ж втішний і смішний птах! А хи трюща, і не кажіть. Тільки за мною нудьгує сильно, коли довго не бачить. Оце думаю на вчити її розмовляти. Бувають випадки, що навчаються соро ки. А в мене Варвара дуже здібна. І він гукнув: — Варю! Сюди йди, Варю! Майнувши довгим хвостом, схожим на стрілу, Варвара при летіла, сіла на плече і ну длу батись у волоссі своєму хазя їнові! Він посадив її на руку, подав мені, але вона щось пі дозріло крикнула і втекла на шафу. JI. Копиленко лась білочка і весело стрибну ла на стіл. Чомусь, доки ми шу кали кепку, вона не вилазила зі свого сховку. Тоді я згадав, що ми ж забу ли пошукати в білоччиній ха тинці. Швиденько я засунув руку в пічурку і витягнув звід ти чисту-чистісеньку Василеву шапку. Василь аж підстрибнув із ра дощів. Леонід Копиленко Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
