Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Білочка Свою білочку я приніс із лісу в кишені, така вона маленька була. Мабуть, з гніздечка випа ла і покірно сиділа на низень кій гіллячці. Щоб хижаки її не зїли, я й забрав білочку до дому. Це таке втішне і веселе зві рятко! Швидко виросла білоч ка і стала зовсім ручна, на плечі мені лазить і все зазирає в руки — чим я її смашним погодую. Любить білочка смашне. Сама собі й містечко вибра ла в хаті. Оселилася вона в за пічку, у вузенькій пічурці біля лежанки. Там тепло й затишно, немов у нірці живе білочка. Я їй підставив невеличкий стовп чик, і вона вмить вилазить до своєї хатинки. А частіше про сто одним стрибком з землі о- пиняється в пічурці. Намостили ми білочці там гніздечко, і ото й була її ква- тира. Горішки, насіннячко бі лочка тягне до себе, додому і там сама собі нишком ласує. Ніколи нічого не крала наша білочка. Хіба до насіння, до го рішків або до ягід добереться — тоді наховає в своє кубельце і, мабуть, думає, що ніхто й не помітив хитрощів маленької крадійки. Тільки мого друга Василя ні як не хотіла визнавати білочка. Як не намагався Василько при ручити білочку — не хотіла вона до нього в руки йти й їжу з рук брати. Нічого не могли ми вдіяти. Тільки Василь при ходив — білочка зразу хова лася в свій запічок або залази ла кудись аж на шафу і звідти спостерігала все, що робиться в хаті. Василь і сердитись почав на білочку, тоді вона ще дужче стала боятись його. Насилу я переконав хлопця, що білка ні кого, крім мене, не визнає, бо звикла змалку до свого хазяїна. Вже вийшла з друку збірка віршів Іванни Савицької “СЕРЦЕ” Ціна 70 центів Замовляти в Централі СУА Одного разу приходить до мене Василько і, нічого не ка жучи, все намагається стати так, щоб я звернув увагу на його нову шапку. Хорошу, си ню кепку йому з міста батьки, привезли. Всі хлопці заздрили Василеві. І я теж ніби поза здрив, пильно оглянув шапку, приміряв на свою голову — не налазить. Василько навіть зра дів, може боявся, що я теж собі куплю таку самісіньку кеп ку — тоді він не зможе пиша тись сам чудовою обновою... Оглянули ми з усіх боків нову кепку, приміряли, і Василь о- бережно поклав її на маленький столик, що стоїть біля мого ліжка. Годували ми пташок і міня ли в клітках воду, потім вихо дили дивитись на наших голу бів, перепелу проса всипали, посиділи в садку під яблунею і поговорили про наші важливі справи. А коли Василь зібрався до дому йти, виявилося, що про пала його нова-новісінька кеп ка. Переполошився мій Василь, перелякався, аж зблід. Він бо памятав добре, що клав її на столику, а на тому місці нічого немає. Не могла ж шапка сама кудись втекти або вистрибнути в двері! Де ми тільки не шукали тієї шапки! Все в хаті перекидали, під всіма столами й ліжками лазили, в умивальник зазирали — ніби вона сама могла туди стрибнути і втопитись. Навіть на горище полізли і в пилюгу вимазались, як марюки! На пе чі і в печі кожен куточок огля нули. Немає кепки. Зникла, не мов її й не було. Соромно було Василькові, але сльози таки в нього на очах заблищали. Мало не заплакав хлопець, а я не знав, чим його і втішити. Обіцяв поїхати в мі сто й купити ще кращу кепку, але Василько певен, що кращої, як у нього була, на всьому світі немає. Зовсім сумний збирався Ва силь додому. Я вирішив іти з ним і сказати батькам, що шап- ка зникла в мене в хаті і Василь ке винен. іВже ми дійшли до дверей, коли несподівано зяви- Варвара Є у мене в Києві один знайо мий птахолов і добрий знавець •природи. Днями я завітав до нього, бо не бачив усе літо. ІДе в коридорі, за дверима, я почув йото голос. Він гукав: — Варко! Варю! Думаю собі: — 'Кого ж це він кличе? У нього ж ніколи не було дома ніякої Варвари! Зайшов, привітався, а він знову: — Варваро! Варю! Згори, з шафи, я почув від повідь, а потім побачив і ту, кого названо Варварою. З ша фи заскреготіла сорока, злетіла згори, сіла на руку господареві і дістала шматочок хліба. Після цього вона знову полетіла на шафу. — Бач уже наїлась. А там на шафі у неї є сховище. Всю зай вину з їжі Варка ховає там на всякий випадок. Через деякий час все буде знищено й вона лі татиме за мною і проситиме по годувати її. Отака в мене Вар вара... Принесли мені її малою, я руками вигодував. До чого ж втішний і смішний птах! А хи трюща, і не кажіть. Тільки за мною нудьгує сильно, коли довго не бачить. Оце думаю на вчити її розмовляти. Бувають випадки, що навчаються соро ки. А в мене Варвара дуже здібна. І він гукнув: — Варю! Сюди йди, Варю! Майнувши довгим хвостом, схожим на стрілу, Варвара при летіла, сіла на плече і ну длу батись у волоссі своєму хазя їнові! Він посадив її на руку, подав мені, але вона щось пі дозріло крикнула і втекла на шафу. JI. Копиленко лась білочка і весело стрибну ла на стіл. Чомусь, доки ми шу кали кепку, вона не вилазила зі свого сховку. Тоді я згадав, що ми ж забу ли пошукати в білоччиній ха тинці. Швиденько я засунув руку в пічурку і витягнув звід ти чисту-чистісеньку Василеву шапку. Василь аж підстрибнув із ра дощів. Леонід Копиленко Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
