Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Юлія Писарева „Політична помилка” 2 ) Мені було соромно за люди ну взагалі і за ту групу людей, що сиділа у Кремлі, писала “но ві конституції", на ввесь світ сурмила, що несе людству, ща стя, але холоднокровно і по тваринному хижо засудила на муки голоду й повільної смерти мільйони немовлят і дітей, мі льйони матерів, молодих і ста рих споконвічних трудівників на родючих землях України. Серп і молот став дійсно сим волом смерти й голоду. В той час песимізм і зневіра в людину глибоко пустили ко ріння в моїй душі. Тоді також я відчула ще більшу погорду до тих, що продавали своїх братів і свій народ за партквиток. Проте і вони ходили, як по биті цуцики, підібгавши хвос ти, бо й вони не сподівалися та кого звірства і такого масово го, холоднокровного вбивства зі сторони “дорогих вождів”, але покинути недогризену кіст ку, яку їм кинув Кремль, не ма ли сили. Не всі були такі чесні й хоробрі, як: Скрипник, Хвильо вий, Любченко, що добровіль но власною кровю заплатили за фатальні помилки і довіря до Москви. Між іншим, пізньою осінню 1932 року до нас приїхав Скрипник, народній комісар о- світи і приказав українізувати дві семирічки, які не дивлячись на те, що українських школярів, було в них на 90%, досі були російськими, то значить із ро сійською мовою навчання. А декілька місяців перед тим, за наказом Скрипника, створено українську агрономічну школу технікум на місце німецької. Він поїхав і впродовж двох тижнів школи зукраїнізовано, хоч як це не подобалося старим учи телям „обрусітелям", що їх ву хо не переносило українського “і” що знали Малоросію а не Україну, що говорили з нами тоном “старшого брата” і на сміхалися з „грубої" україн ської мови. Наступив страшний 1933-ій рік. Ми вже зїли останню квашену капусту і жили тільки тим, що приносив мій чоловік, то зна чить — 3U0 грамів гливкого чсрного хліба та літру зупи з капусти. Часом потаики на ба зарі зявлялися невідомі пере купки, які за 50-тиграмову ски бочку хліба брали по 5 карбо ванців, а за склянку квасолі по 6-10 карб. На наші зарооїтки я не могла нічого того купити. Ми продали всю кращу оде жу за оезцін, але це не вряту вало нас. Часом у їдальні при клюбі мені вдавалося за про текцією дістати пару кусочків “торта” з макухи, але “торт” цей був дуже дорогий і рідко бував. Мій старший син майже не вставав з ліжка. На чоловіка бу ло страшно глянути, бо він був на важкій фізичній праці, а крім того, ще щодня мусів ходити на річку й косити очерет, щоб не мерзли ми. Я давала щодня у школі по 9 лекцій (годин) але цього було замало при фанта стичній дорожнечі. Раз вдалося нам дістати в колгоспі кілька кормових буря ків. Два рази милосерні кол- госпники-сусіди продали нам тайком по кілограмові здохля- тини-конини, бо це суворо за боронялося. Мене покидали о- станні сили. Часто по дорозі до школи мене обливав холодний піт, шуміло в голові і чорніло в очах. “Хіба вже кінець?” — ду мала я. Але я не хотіла піддава тися слабості. Перестоявши па ру хвилин і віддихавшись, я йшла на працю. Ненависть, розпука, біль, злість кипіли в мені. Я подала заяву до нашої профспілки, щоб мені дозволили продати частину моїх облігацій, бо я і моя родина вмираємо з голоду. Мене покликала секретарка на шої профспілки, молода німка- комсомолка і сказала мені, що в заяві я зробила велику політич ну помилку, написавши, що я з родиною умираємо з голоду. — Але ж я з родиною дійсно вмираю з голоду. Ви самі це добре знаєте й бачите! — від повіла я. Заяви своєї я не взяла назад і не змінила її. І так моя “полі тична помилка” за 3 роки піз ніше послужила для НКВД ре човим доказом моєї провини перед “родіною” Правда, облігації дозволили мені продати, але це було тіль ки на пару кусочків торта. А тимчасом і на фабриці вже не щодня мій чоловік міг діста ти свій приділ — 300 гр. хліба. Після праці сиділи ми в хаті по нурі, чорні з голоду, опухлі, страшні. Ми майже не говорили з собою. Навіщо? Кожне слово — це розпач і біль! Голод мучив нас не тільки вдень. В ночі сон не приносив благословенного забуття. Нам завжди снилося, що ми дуже хочемо їсти, а той хліб, що ми його бачили увісні, ще більше збуджував наш голод і ми про кидались від нестерпної муки. Містечко було колись бага тою німецькою колонією ще з часів Катерини II. Багатших ще в 1929-30 pp. вивезено з роди нами на Сибір, а бідніші разом із нашими людьми, що були наймитами у німців, ввійшли в колгоспи. Майже всі німці мали якусь рідню у Німеччині, і в 1933 р. через допомогове товариство „Бриліянт“ діставали харчові пачки з Німеччини. Такі пачки тайком отримували й німці-ко- муністи. В Мелітополі, як і в інших містах відчинено т. зв. „Торг- сіни“ (Торгівля чужоземною валютою), де за золото або срібло можна було дістати все. „Родіна“ не тільки задумала зломати спротив українських колгоспників голодом, але хо тіла заробити ще на інших го лодних людях через „Торгсі- ни“, куди дійсно потекли, чу дом заховані від ока влади, старовинні золоті й срібні го динники, медальйони, перстені й дрібні срібні та золоті ще царські монети. (Прод. буде) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
