Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
НАШЕ ЖИТТЯ РІК X. ЛЮТИЙ, 1953 Ч. 2 Віра Шпаківська Книга - скарбниця „І чужому научайтесь, Свого не цурайтесь..." Т. Шевченко І знову березень і знову дні, коли ми поминаємо “незлим, тихим словом” нашого велико го борця за волю України, пал кого оборонця всіх покривдже них, того, хто “возвеличив ра бів отих німих і на сторожі ко ло них поставив слово”, того, хто створив “найкращії перлин- ки-слова про тяжку долю нень- ки-українки” — Тараса Шевчен ка. Понад сто літ уже минуло, як він кликав: “кайдани порвіте!” А земля “наша — не своя” і да лі, а брати наші й сестри, бать ки й матері, сини й дочки там далі в кайданах, неволі, а ми розсіяні по всьому світі. Та де б ми не були, куди б нас не закинула лиха доля, за повіти Шевченка завжди бу дуть дороговказом у нашому житті на чужині. Слова його: Свою Україну любіть, Любіть її во время люте, В останню тяжкую мінуту За неї Господа моліть — мають завжди бриніти в серцях наших і дітей наших. Нас ніко ли не сміє покидати віра в те, що І забудеться срамотня Давняя година, І оживе добра слава, Слава України — і наша Батьківщина стане віль ною й самостійною. А коли так, то ми скрізь серед чужого ото чення повинні зберегти свою національну сутність. Ми маємо й дітям передати свою любов до України, підготовити їх до боротьби за її визволення, до праці в уже вільній, коли по вернемось чи до діяльної допо моги їй із терену прибраної батьківщини. І тут із надзвичайною силою лунає до нас заклик Т. Шевчен ка: І чужому научайтесь, Свого не цурайтесь, Бо хто матір забуває, Того Бог карає... Діти наші вчаться в місцевих школах наших нових поселень — це потрібне в інтересах на ших та в інтересах держав, які гостинно прийняли нас. А хто ж їх навчить отого свого? Тільки їхня родина, українська церква і доповнююча українська шко ла. Найбільша відповідальність спадає тут на родину і в першу чергу на матір-українку. А чи кожна мати готова відповісти на численні запити дітей: “А яка вона, та Україна?” “А де вона?” “А чому Ви поїхали з неї?” Такі питання ставлять менші діти, народжені вже по за межами її. А у старших пи тання ще глибші. І кожна мати мусить докладно розповісти їм: ...хто ми, Чиї діти. Яких батьків, Ким, за що закуті... Кого, коли й за що розпинали... Бо коли мати не навчить їх, то діти ЇЇ загублені для Батьків щини! А частина їх, більше за цікавлених, як стануть старши ми, пошукають інших джерел до історії України, написаної чужинцями і насвітленої часто фальшиво. А від цього застері гав нас той же Шевченко: Німець скаже: Ви монголи — — Монголи, монголи. Золотого Тамерлана Онучата голії" Німець скаже: „Ви словяни" — — Словяни, словяни — Славних прадідів великих Правнуки погані 1“^ / То даймо ж нашим дітям правдиве насвітлення нашої Батьківщини! Кожна мати, як це їй не важко після роботи на фабриці й дома, повинна від новити своє знання про Укра їну, постійно поповнювати його заради дітей своїх. І першою неоціненою скарб ницею того знання нехай буде для неї “Кобзар” Тараса Шев ченка. Нехай ця книга буде по стійно на столі під її стомлени ми руками. Нехай щодня перед сном прочитає вона хоч кілька сторінок із неї і в памяті її зав-’ жди буде Україна, якою вона була й якою є тепер. А любов до неї горітиме, як той біблійний кущ неспаленної купини все ЇЇ життя. Вогонь ті єї любови така мати напевне пе редасть своїм дітям, а вони то ді своїми духовими очима Подивляться на рай тихий, На свою Вкраїну, І полюблять щирим серцем Велику руїну!
Page load link
Go to Top