Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Плюшовий зайчик В дитячій кімнатці, у куточ ку, біля шафи, лежали приза буті ігращки. А було їх там чи мало — отих залізних вагончи ків, поторощених і попсованих необережною забавою . — оловяних жовняриків, без рук і ніг. Була і жабка жовтенька і товста, що рухається і скаче, коли накрутити її ключиком. Лежав і коник з облупленим бо ком і обчімханою гривою, да рунок від тети на перші, Ан дрійкові уродини. Між усім тим дитячим добром спочивав при забутий, плюшовий зайчик, з гаптованими вусиками і таки ми ж очима. Сторчачі його вушка, вимо щені рожевим шовком, надава ли дитячій іграшці якогось див ного чару і мякости. Тож не ди во, коли Андрійкові загубився чорний песик, а ввечорі прий- ш лося засипляти без приятеля, бабуня пошукала між забавка ми старого зайчика, вхопила його за праве вухо і поклала бі ля хлопчика. “На маєш, — сказала вона, — й підемо до церкви на вечірню, — каже мати. Тарас сховав свої скарби і за хвилину був готовий. Батько зачинив хату, і всі гуртом піш ли до церкви. У церкві очі мало го Тараса ввесь час зупинялись то на одному, то на другому образі іконостасу. — Дома нарисую таку саму Матір Божу, — подумав. — Ех, якби то я вмів фарбами малю вати! І зідхнув тихенько. Тільки вернулися в хату — він знов до паперу й олівця. Сів коло стола і рисує Божу Матір. Батько й мати непомітно приглядались до синової роботи. — Ех, коли б він не кріпак! Були б з нього люди! — зідхнув батько, і сльози закрутились у нього в очах. А все таки сповнилось ба жання Тарасика і його батьків. Він став славним малярем і ве ликим поетом. Та цього вже не діждали батько ні мати. Р. Завадович із зайчиком засиплятимеш так- само добре” З того вечора між Андрійком а плюшовим зайчиком навяза- лася правдива, щира приязнь. Хлопчик полюбив старого дру га, що його сам був уже вики нув між попсовані забавки. По любив його так дуже, що не розлучався з ним навіть удень, дарма, що сіренька, плюшова шубка витерлася від частої за бави в хованку, очки втратили блеск, а вусики стали короткі, короткі. — Одного дня бабуня принесла з міста нового, чудо вого зайчика. Вона сказала: “Я зготовила тобі несподі ванку, новий зайчик кращий і чистий, а цю стару, непотрібну забавку дай мені, я її викину” “Це не забавка”, відповів зра зу Андрійко, “це правдивий зайчик” — і не віддав старого друга на поталу. З того часу, в маленьке зайчикове серце спли нула справжня радість і щастя. Його назвали правдивим зайчи ком! Скільки ж то разів старий, облуплений коник, що лежав у дитячій кімнатці говорив, що тільки велика любов і привя- зання до ігращки може зробити ЇЇ в очах дитини — живою... І саме тепер, брудна, полиняла плюшова забавка, зазнала тієї радости... Що вечора клав зайчик свою тепленьку мордочку на груди сплячого хлопця і що вечора його полинялі очка горіли не вимовною вдячністю від неспо діваного щастя. Одного дня скоїлося велике горе. Андрійко важко занеду жав. Його червоне личко горі ло від гарячки, біля хвооого весь час сиділа горем прибита мати. Плюшовий зайчик заховався в куточку ліжка, непомітно, ти хо, боязко... Хвороба не поки дала хлопчика цілий тиждень, він часто тратив свідомість ,а коли йому тоошечки покраща ло, лікао велів відвезти Андрій ка у кращий клімат, де б лагід не сонце і гірське п о в і т р я стали п р и р о д н и м и ліками виснаженій важкою хворобою, дитині. Під кінець лікар сказав ще, щоб у кімнаті ,де лежав Андрійко про вести дезинфекцію, а всі ігра шки, якими він грався перед за- недужанням, — попалити. Бабуня зараз таки взялася за виконання строгого наказу. Во на принесла великого мішка і вкидала туди по черзі всі ва гончики, жовняриків, жабки, облупленого коника і проче. На сам кінець вкинула теж плю щового зайчика, що його най шла вона випадково в Андрій- ковій панчішці. “Тут пролежите до завтра” — сказала вона, кладучи мішок у кутку, в саді — поки я впора юся з пильнішою роботою — а вранці спалю вас так, як велів старий, розумний лікар”. Вечоріло. Із розвязаного мі шка виглянула цікаво головка плюшового зайчика. Його ма леньке серце давив жаль і біль від несподіваної розлуки. При гадалися чудові дні побратим ства з добрим, хорошим хлоп чиком, усі ті гарні казочки, що їх слухав він укупі з Андрійчи- ком, засипляючи в чистенько му, білому ліжечку. Чи ж не вернуться уже часті прогулянки в садочку, безжурні забави в хованку і те солодке почуття бути для когось прав дивим зайчиком, а не лише мер твою, плюшовою іграшкою. І полинялі, зайчикові очка запла кали, а по витертій мордочці сплила гаряча сльоза і впала на землю. І в ту мить сталося щось дивне. На тому самому місці, де впала зайчикова сльо зинка, зявилася прегарна фея. Уся вбрана в прекрасне, дороге намисто і золоту корону. Вона похилилася над запла каним зайчиком, взяла його на руки, поцілувала і сказала: “Я чародійна фея, що привертаю життя усім покривдженим ігра шкам, що їх найбільше полюби ли малі діти”. Зайченятко від чуло якесь дивне тепло, якусь невисказану радість, притули лося до грудей доброї феї, а вона понесла його в густий, (Докінчення на обгортці) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
