Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Перший олівець Дуже гарно прибрала весна село Кирилівку на Великдень! Свіжо побілені хати з мальова ними віконцями аж потопали в білому цвіту вишень. У вели кодній вівторок в селі новина: в село зайшов коробейник. Ко робейниками звали в Україні мандрівних крамарів. Такий ко робейник носив (а як мав візок і коника, то возив) різні товари на продаж. Була людям у селах і на хуторах вигода — не треба було мандрувати до віддалено го міста. Все можна було купи ти в коробейника: цукру, чаю, хустки, заполоч на вишивки, голки, навіть книжки. Коробей ники вешталися скрізь і знали безліч усяких новин. Тому, як коробейник приходив, це була для села неабияка подія. Коро бейника, що появився тепер у Кирилівці, знали тут уже від давна і любили його, бо знав багато всячини та й умів гарно розповідати. Тепер зайшов по старому знайомству до Григо рія Шевченка. Знав, що тут гар но його приймуть. Ось сидить він уже в хаті. На столі розложив свій крам. По- сходились сусіди, оглядають, вибирають, торгують. Дівчата оглядають хустини, заполоч, жінки — посуд, а чоловіки — ножики, люльки. Діти також обступили стіл. У малого Тара са аж очі горять. Він побачив якусь книжку “з кунштиками”, ма Олі. Побачила дівчаток, портрет, почула спів і догада лась, що ці діти прийшли роз важити її хвору доню. Стала ти хенько в кутку і заждала, аж вони закінчать програму. Потім обняла дівчаток і пригорнула їхні голівки до грудей. — Нехай Вас Бог благосло вить за ваші добрі серденька, мої кохані дівчатка! Тарас Шев ченко дивиться на вас з неба і напевно радується вашим шля хетним вчинком. Ви не могли краще звеличати його свята, як тим, що ви навістили і розважи ли хвору товаришку. Мої ви любі, добрі дівчатка! Олена Цегельська тобто з образками. Коробейник запримітив це та й питає Тара- сика: — Гарні образочки, що? — Гарні! — каже Тарас. А батько: — О, він дуже лю бить малювати! — Так, — каже мати, — взимі всі стіни покреслив вуглем... Тарас Шевченко — Бо не маю паперу ні олів ця! — виправдується малий, а його очі вже дивляться туди, де в коробейника лежить папір і олівці. “Ех, якби в мене були гроші, зараз купив би! — думає Тара- сик. — Попрохати б хіба в бать ка!... Та ні, в батька теж нема грошей, а олівець і папір доро гі. Може пізніше наскладаю со бі кілька копійок та й другим разом куплю” А все таки годі відірвати очі від цих скарбів. Побачив це коробейник та й питає: — Хотів би ти, хлопче, мати олівець? — Ще й як хотів би! — за кликав голосно Тарас, аж усі Хата, яку нарисував Тарас засміялися. Коробейник пони шпорив у кишені та й добув відтіля кусень олівця. — На маєш олівець! Пиши й рисуй! Ти, бачу, цікавий хлоп чик, з тебе будуть колись люди. — Були б, може, якби ми не кріпаки. А перед кріпаками світ замкнений, — зідхнув Тараси- ків батько. А Тарасик аж сяє від щастя. — Стривай, хлопче! Щоб ти мамі стін не мазав, дам тобі й паперу. Коробейник відрахував кіль ка листків паперу і подав Тара- сикові. А малий уже не знає, що з ним діється! Не знає, як і дя кувати доброму дідусеві. При пав до нього і обняв рученята ми. Коробейник погладив Тара- сика по голівці та й каже до батька: — А ви його тдки вчіть! Він, правда, кріпацька дитина, але буває, що й кріпаки виходять у люди. — Вчити письма то я його дам, бо цікавий він, — відповів батько. — Та серце болить, що змарнується дитина на панщині. — Якось милосерний Бог дасть, — сказав коробейник і взявся складати свій крам, бо Тарасикова мати 'заставляла стіл свяченим для гостя. Тарас забрав свій скарб, олівець і па пір, і вибіг у садок. Оглядає олівець, оглядає папір, і здаєть ся йому, що він пан над пана ми. Найшов дощечку і сів під калиною. Поклав дощечку на коліна і береться рисувати. — Що нарисую тепер? — ду має. — У книжці я бачив коза ка на коні. Ану, нарисую коза ка! І рисує козака, коня... — Вдалося! — радіє серцем хлопчина. — Щоб то ще нари сувати? Попробую нарисувати нашу стару грушу коло хати. Нарисував грушу, а потім і хату, а коло хати кудлатий Брисько вигрівається в сонці. — Тарасе, Тарасику, а де ти? — почувся неньчин голос. Тарасик швидко склав папір і побіг у хату. — Ходи, я передягну тебе та
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
