Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Перший олівець Дуже гарно прибрала весна село Кирилівку на Великдень! Свіжо побілені хати з мальова ними віконцями аж потопали в білому цвіту вишень. У вели кодній вівторок в селі новина: в село зайшов коробейник. Ко робейниками звали в Україні мандрівних крамарів. Такий ко робейник носив (а як мав візок і коника, то возив) різні товари на продаж. Була людям у селах і на хуторах вигода — не треба було мандрувати до віддалено го міста. Все можна було купи ти в коробейника: цукру, чаю, хустки, заполоч на вишивки, голки, навіть книжки. Коробей ники вешталися скрізь і знали безліч усяких новин. Тому, як коробейник приходив, це була для села неабияка подія. Коро бейника, що появився тепер у Кирилівці, знали тут уже від давна і любили його, бо знав багато всячини та й умів гарно розповідати. Тепер зайшов по старому знайомству до Григо рія Шевченка. Знав, що тут гар но його приймуть. Ось сидить він уже в хаті. На столі розложив свій крам. По- сходились сусіди, оглядають, вибирають, торгують. Дівчата оглядають хустини, заполоч, жінки — посуд, а чоловіки — ножики, люльки. Діти також обступили стіл. У малого Тара са аж очі горять. Він побачив якусь книжку “з кунштиками”, ма Олі. Побачила дівчаток, портрет, почула спів і догада лась, що ці діти прийшли роз важити її хвору доню. Стала ти хенько в кутку і заждала, аж вони закінчать програму. Потім обняла дівчаток і пригорнула їхні голівки до грудей. — Нехай Вас Бог благосло вить за ваші добрі серденька, мої кохані дівчатка! Тарас Шев ченко дивиться на вас з неба і напевно радується вашим шля хетним вчинком. Ви не могли краще звеличати його свята, як тим, що ви навістили і розважи ли хвору товаришку. Мої ви любі, добрі дівчатка! Олена Цегельська тобто з образками. Коробейник запримітив це та й питає Тара- сика: — Гарні образочки, що? — Гарні! — каже Тарас. А батько: — О, він дуже лю бить малювати! — Так, — каже мати, — взимі всі стіни покреслив вуглем... Тарас Шевченко — Бо не маю паперу ні олів ця! — виправдується малий, а його очі вже дивляться туди, де в коробейника лежить папір і олівці. “Ех, якби в мене були гроші, зараз купив би! — думає Тара- сик. — Попрохати б хіба в бать ка!... Та ні, в батька теж нема грошей, а олівець і папір доро гі. Може пізніше наскладаю со бі кілька копійок та й другим разом куплю” А все таки годі відірвати очі від цих скарбів. Побачив це коробейник та й питає: — Хотів би ти, хлопче, мати олівець? — Ще й як хотів би! — за кликав голосно Тарас, аж усі Хата, яку нарисував Тарас засміялися. Коробейник пони шпорив у кишені та й добув відтіля кусень олівця. — На маєш олівець! Пиши й рисуй! Ти, бачу, цікавий хлоп чик, з тебе будуть колись люди. — Були б, може, якби ми не кріпаки. А перед кріпаками світ замкнений, — зідхнув Тараси- ків батько. А Тарасик аж сяє від щастя. — Стривай, хлопче! Щоб ти мамі стін не мазав, дам тобі й паперу. Коробейник відрахував кіль ка листків паперу і подав Тара- сикові. А малий уже не знає, що з ним діється! Не знає, як і дя кувати доброму дідусеві. При пав до нього і обняв рученята ми. Коробейник погладив Тара- сика по голівці та й каже до батька: — А ви його тдки вчіть! Він, правда, кріпацька дитина, але буває, що й кріпаки виходять у люди. — Вчити письма то я його дам, бо цікавий він, — відповів батько. — Та серце болить, що змарнується дитина на панщині. — Якось милосерний Бог дасть, — сказав коробейник і взявся складати свій крам, бо Тарасикова мати 'заставляла стіл свяченим для гостя. Тарас забрав свій скарб, олівець і па пір, і вибіг у садок. Оглядає олівець, оглядає папір, і здаєть ся йому, що він пан над пана ми. Найшов дощечку і сів під калиною. Поклав дощечку на коліна і береться рисувати. — Що нарисую тепер? — ду має. — У книжці я бачив коза ка на коні. Ану, нарисую коза ка! І рисує козака, коня... — Вдалося! — радіє серцем хлопчина. — Щоб то ще нари сувати? Попробую нарисувати нашу стару грушу коло хати. Нарисував грушу, а потім і хату, а коло хати кудлатий Брисько вигрівається в сонці. — Тарасе, Тарасику, а де ти? — почувся неньчин голос. Тарасик швидко склав папір і побіг у хату. — Ходи, я передягну тебе та
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
