Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Мешкали вони в одній з тих деревяних халуп на передмісті Праги, де скупчилась сама го лота. Кімнатка їх була малень ка, темна, а через вузьке вікон це видко було лише клаптик не ба. Ранком брехали пси і співа ли півні, і де дивно переміщу валось із віддаленим шумом мі ста. Частенько до батька заходи ли знайомі, теж, як і він, емі гранти з України. Були це зде більшого шофери, робітники, студенти. Маленький Дада пов зав між ними, грався годинни ком чи ланцюжком того чи ін шого гостя, чи хапав його рап том за обличчя, за вуса, крутив ся, як малий паровоз, і не мож на було його вгамувати. А гість гладив його по голівці жорст кими, загрубілими від праці пальцями. Часом Дада ставав нервовим і плакав. Тоді батько брав його на руки, гойдав і носив по кім наті. Але дитина, втомлена й не виспана, ціла оточена клубами цигаркового диму, не могла за спокоїтись і часом тривало дов го поки хлопчик засипляв. Батькові був час відходити на працю. Він одягав шкіряну куртку, дивився, чи все має, чи нічого не забув, прохав Крав чука доглянути за Дадою і від ходив. Хлопчик вже спав, по критий бурою ковдрою, серед бруду і випарів малої кімнатки. Але Кравчук ще довго світив лямпу і щось читав. Біля їх хи жі проходили якісь люди, чути було уривки розмов, часом пяні вигуки... Якось Даді. принесли цуцика, малого біленького цуцика з чорними плямами на спинці і за вухами. Даді він дуже сподо бався, і він радісно заплескав рученятами, а коли цуцик хотів випити його молочко, перший раз виразно сказав ціле речен ня: “Я тобі дам!” Тепер цуцик і Дада росли вдвох. Дада був старший і ро зумніший, а цуцик ще зовсім немовля, яким був Дада кілька місяців тому. Але чим більше він підростав, — а ріс він швид ше від Дади — тим більше по чав Дади боятися, бо той тягав його за хвостика, скуб за вуха і бив його. Цуцик скавучав і, як тільки бачив Даду, мерщій ліз під ліжко. Але на Даду находи ла завзятість ловця. Він розтя гався на брудній підлозі і ліз за ним. Сопів .стукався головою, але ліз... З кожним днем обидва ставали доросліші. Дада рівні ше стояв на ногах, і кожний день знаходились у нього нові слова, цуцик — назвали його Марсом — жвавіше бігав і на віть почав підскакувати. Він сам тепер був не далекий від того, щоб з Дадою часом не по бавитись, “Мась, Мась, Мась!” — кликав його Дада. Раптом цуцик зник. Шукали його, питали сусідів, але цуцик зник. — “Вкрали”, — похмуро ска зав батько, — “от люди! І це візьмуть!” Дада затих і ще декілька день все заглядав під ліжко, за две рі і тихенько кликав: — “Мась, Мась!” Літо було в повній силі. Крав чук сидів тепер без праці і час то водив Даду на прогулянки. Батько в той час, звичайно, спав. Вони йшли в поле, де вже буйно підростали пшениця й овес, а серед них де-не-де ма йоріли маки й волошки, свіжий вітер віяв їм назустріч, і навко ло було багато синього неба. Швидко бігли по ньому білі хмари, позолочені сонцем, по дібні до мандрівних островів... Вітер підганяв їх до веселого гону... Вони напливали одна на одну, зливалися разом у міцних обіймах і знов розходились, розтягались довгими рукава ми... Кравчук зітхав чомусь, і було в цім зітханні трошки скарги, трошки мрійливости слабої лю дини. Може захтілось йому й самому злитися разом з інши ми в швидкому темпі бурхливо го життя міста? Мабуть, він сам не усвідомляв собі ясно цих ду мок, цих поривань, але десь глибоко в серці відчував їх. І від цього була ця весняна не зрозуміла туга. Але Дада мріяти не вмів. Йо го цікавило щось зовсім інше: те, що дзеленчало й шарудило в траві, жучки, що там повзали, джміль, що пролітав перед його носом, метелик, що тріпотів пе ред ним крильцями. Дада зди вовано за ним оглядався. Він присідав до землі і слідкував очима за зеленим коником, що гойдався на стеблині, випро стував руки, щоб його спійма ти. Але коник стрибав, а за ним стрибали Дадині очі. І бачили вже комашку, що швидко ку дись поспішала. Там, у травах і землі, він від находив те саме кипуче й бур хливе життя, той самий без упинний гін, що в місті, що в небі, що був скрізь. Життя було скрізь. Потім він ішов вперед, по важно, звівши світлі брівки, вже трохи підрумянений весня ним промінням, але, поба чивши щось нове, раптом зу пинявся, знову присідав до зе млі, і біля нього хоч-не-хоч му сів зупинятися і Кравчук. Дада з ним зовсім не рахувався. Якось під ранок, було вже майже світло, батько повернув ся з праці до дому, в щоденний хаос розкиданих ганчірок, брудної води, немитого посуду і темних закопчених стін і по бачив, що Кравчук спав; з-під тоненької ковдри стирчало йо го чорне, розпатлене волосся. А біля нього на ліжку сидів Да да і, випнувши оченята, з ціка вістю дивився: на підлозі дря- палась і рухалась невеличка по льова мишка. Побачивши бать ка, Дада закликав: — “Тату ди вись — птицька!” — і радісно і довірливо усміхнувся йому на зустріч. З темного убогого кута до вірливо дивились живі очі ди тини, і з тих очей пробивалось вперед саме життя, його вічно невичерпна сила. У ДЕСЯТУ РІЧНИЦЮ Десяті роковини смерти скульптор ки Наталі Мілян відзначили її друзі панахидою в церкві св. Юра в Ню- Йорку. Памяті її присвятив Дамян Горняткевич статтю в часописі „Гомін України Десять літ тому згинула з рук Ге стапо молода звязкова ОУН Галина Столяр. її життєвий шлях зясувала в короткій статті Марія Солонинка в ча сописі „Гомін України" ч. 52, 1952. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
