Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
запрошення на побачення з Приятелем. І вже сидимо в ві тальні великого, нового будин ку Ветеранів і обговорюємо способи співпраці обох това риств, де працюємо. І знову пе ред нами ріка Дітройт котить свої зеленкаві хвилі, а за нею запалюються світла Віндзору. Мій Приятель ні на хвилину не спізнився, хоч по праці ще ма лював дім. Дивлюсь, оце на ці тонкі пальці типового інтелі гента і думаю: чи їм тримати малярську щітку? Але вони, як тисячі інших, наших, емігрант ських: вміють тримати й воло діти тим, що потрапили добу ти від життя. Нового життя, на новому, чи нових континентах. І знову чуєте шум трансмісій, стукіт рухомої стрічки, що на ній стільки наших працює в цілій Америці, а в Дітройті зо крема. От ви запитайте хоч би майже всіх Бандуристів... Але мій Приятель має нову „ідею", як кажуть американці. По мойому вона пахне Галичи ною. Але на диво і на цьому терені банків і рухливого капі талу існує щось таке, як було колись у нас дома: щадничо- кредитова кооператива. За кілька тижнів основні збори цієї ж кооперативи. І вже є уділи по пять долярів і ко жен з нас дістає книжечку зі смішно низьким черговим чи слом: пять, дванадцять, чи що — проти астрономічних просто чисел якогось американського банку, вони як блішки супроти слона. На ній смішна сума ощадностей: пять долярів. Де хто ставиться поблажливо — насмішкувато. Потім навіть якусь карикатуру хтось нари сував. За пів року наша „кре- дитівка“ має шіснадцять тисяч .капіталу і до неї стежка за по зикою для кожного, що потре бує такої. А потім, за деякий час, зно ву треба йти й щось обговорю вати. Бо мотор не спочиває. Тепер на черзі: Літературно- Мистецький Клюб. Від самого початку різні громадяни захо дились біля його засновання, та якось завжди об щось роз міщалося. д ле до зорган|~іуван- дая його треба було певних рук, що вміють держати стерно й людини, що не зражується та й має авторитет. Клюб постає й пульсує жит тям. Приїдьте до Дітройту, зу стрінемо! Але життя не спинюється і не сплять люди, як оце мій Прия тель. Парохіяльні школи вам всім відомі, правда. Ви теж хо тіли б, щоб там ваші діти вчи лися по-українськи. Як не в ці лості, то хоч як предмету, хоч дечого. Те саме, врешті, є й у Дітройті. І оце ви бачите гур ток батьків у боротьбі за хоч би годину українського в паро- хіяльній школі. Не бракує там і мого Приятеля. Його ж діти ходять до цієї школи. Вкінці таки вводять годину україн ської мови. Так і діти мого Приятеля можуть навчатися свого, не цураючись чужого. До того ж вони всі як і батько — пластуни. Думаю, що ця назва має в собі якесь шляхоцтво, модерне, новітнє. Мій Прия тель говорить про нього як і всю свою роботу так: — Те що я роблю на громад ському полі, але й для себе чи моєї родини, це тільки підго товка до старту, це ще не са мий старт. Ми, гурт пластунів поставили були ще в Европі твердження, що ми не емігран ти з України, тільки українці за кордоном. Коли перших існування кінчиться, зі смертю, або відновленням української державности, то доугі жити муть вічно в дітях і ділах своїх, їх, тих емісарів метрополії по требуватиме обовязково від новлена українська держава. Потвердження цієї тези я най шов на тутешньому терені й здивувався наскільки воно згід не з нею. Усе, що створено ру ками громадянства і для нього залишається й перетриває те перішній перехідний стан. І я побачив, що треба тільки виз волити дрімучі сили й цю по- тенціяльну енергію перемінити в чин, в національний здвиг. Кожен із нас повинен бути од ним із тих, що визволюють оцю приспану енергію й тво рять нове життя та й збагачу ють його завжди новими си лами й засобами, що їх черпа ємо й вічно черпатимем з жи- вучости й обдарованости на шого народу. Але й люди, що заняті в такій, так би мовити, лябораторії, перестають бути „бідними емігрантами44, а ста ють певними себе й своїх зав дань за кордоном українцями. На цьому фронті я не один: нас тисячі, а може й більше... Слухаючи таких слів я розу мію відкіля черпати сили й за соби і відчула з радістю, яким могутнім струмом бє молоде ще й багате наше джерело. І хто б з нього не черпав і де це не було б, він, як і щ й При ятель назначений шляхоцтвом й ясний свідомістю -завдань та успіхів. Байдуже, що багато з них, як і мій Приятель не має свого авта, що знову в Дітрой ті належить до стилю, і ходить до праці пішки чи їздить ба сом, різні телевізії та другі ма шини не кортять його. Бо не має коли користуватися ними. Бо програма, що її надають, на багато менше цікава, як оця, що її надає життя і творять ру ки та душі таких власне людей. Новопридбаний дім Союзу Українок Америки при 909 Н. Френклін вулиці у Филаделфії. Внизу примістились бю- ра, кімната нарад та музейна збірка Централі, а на другому поверсі редак ція „Нашого Життя"
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
