Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
НЮАРК, Н. ДЖ. Івапна Чорнобривець Страшна весна Свято Матері Дня 3. травня 28 Відділ СУЛ зібрав членок і гостей у залі На роднього Дому. На сцені великі китиці бузку, а зверху напис: „Найкраще в світі слово: мама". Свято починається декляма- ц.іями дітей, які стоять на сцені з кошиками малих китиць, що їх після деклямацій роздають по залі мамам. Доповідь про страж дання матері-українки під ко муністичною владою виголосила п. О. Трофимовська, звертаючи особливу увагу на трагедію се лянки під час штучного голоду 1932-33 років, що його заподіяли большевики. Відповідно цій темі проспівав жіночий хор СУМА під керів ництвом Романа Набережного кілька пісень. З поеми Марка Боєслава „Мати" артист Юрій Кононів переробив інсценізацію, що зробила на глядачів велике враження. Піднесенню твору на вищий щабель допомогла гра професійних артисток Іванни Кононів та Валі Олесницької, внучки відомої артистки Бори- соглібської. У пєсі приймали у- часть Б. Тарнавська, С. Дзера, Л. Карпа, X. Будник, Ю. Коно нів, Банах і Тимченко. Акомпа- ніювала на цитрі двом дівчаткам співачкам п. К. Банас. Конфе- ранс провадила п. І. Кононів, на ній же лежала художня частина свята, яку вона зорганізувала по- мистецьки. Неменш добре враження ро била організація господарської частини. Я, як прибула з іншого міста, чекала деякий час у су- межній кімнаті й бачила всю дружню, підготовну роботу. Для присутніх матерей із дітьми та інших готовили підвечірок. По святі запросили всіх до перекус ки, що складалась із домашньо го печива, чаю та кави. В усьому святі видна була ро бота голови п. Настюк та секре тарки п. Олени Гординської. Останнім промовляв п. Кась- ків, який пригадав, що 60 років тому української імігрантки не поважали та як тепер. В роботі вона не була нарівні з мужчина ми і „дня матер.і" не влаштову вали, але ті матері зуміли вихо- Над розлогими просторами Великої України линув знамен ний рік Божий 1933. Весна. Блакить неба відбира ла очі. Сліпуче сонце теплими променями ласкаво цілувало холодну і вологу землю. На горбках пробивалась густа ще тина зелені, а в низинах рябіли ще латки брудно-сірого снігу. Дзвінкі весняні струмочки хви лястими ярочками стікали в ка ламутні рівчаки. Прозорі бриз ки води діямантовими кулька ми переливались на сонці. Сі рими трикутниками вертались із вирію гуси і глухо ґелґотали вгорі. Земля парувала. * * * — Ех, сіяти пора, чую — гу си прилетіли, жайворонок у не бі заливається... ледве злізаю чи з печі говорив ввесь опух лий від голоду дід Панас. Син його Іван мовчки сидів на лаві, сумно схиливши над столом голову. Невістка Одарка біля порога скребла на юшку кор мові кінські буряки. Стогнала на лежанці, загубивши свідо мість у тифозній аґонії, Настя, найстарша Іванова дочка, років чотирнадцяти. Малята: Семен і Маринка сиділи на „полу", обгорнувшись кожухом. Дів чинка скиглила і просила „пап ки", а хлопчик без кінця бла гальним голосом повторював: „Мамуню, соли дайте... хоч ма леньку грудочку... соли, мамо, дайте соли...“ Мати витягла з запічка тор бинку з рештками соли, вибра ла найменший шматочок і по дала хлопцеві. По черзі діти смоктали солоний камінчик, як незвичайний цукерок, потім' вилазили з кубла напитись. Не пропорційно великі дитячі жи- вати таких українців та украї нок, що не втратили національ ної свідомости, зуміли обєднати- ся, побудувати свої церкви, на родні доми, зорганізувати націо нальні обєднання, в тому числі й Союз Українок, якому й поба жав дальших успіхів. Олена Кононенко воти ще більше заокруглюва лись від випитої води, а ніжки, як соломинка тоненькі, криви лись дугами. Дорослі мовчали, зайняті своїми глибокими думами. Три вожний неспокій і турботи про хліб кожному роздирали душу. Знесилена корчами шлунку На стя нарешті задрімала. Стихли діти. Знов зловіща тиша, так ніби з хати щойно винесли по кійника. * * Вечоріло. Надворі хтось дві чі цокнув клямкою хвіртки. Да лі почулось гупа-ння ніг і в ха ту увійшов розсильний сільра ди. Він витяг із полинялої па русинової течки папірчик і по клав на стіл перед господарем. — Ще сто пудів ішгениці му сиш, Іване, віддати^в хлібозда чу, інакше тебе з родиною ви кинуть геть із хати, а будеш чинити опір — зашлють. — Сто пудів? — із жахом прошепотіла Одарка, безнадій но хитаючи головою. — Сто пудів?! Сто пудів?! — шамкав беззубий дід, бючи се бе в груди старечими кулаками. — Сто пудів?! — яі£ опаре ний зіскочив із місця Іва«. — Он, дівчина „доходить", крих ти хліба немає їй дати. Сина Павла тиждень тому віднесли на цвинтар... помер бідолаха теж із голоду. Тато пухлі, ту ди ж дивляться, а малі он сіль смокчуть... Усе ж віддав, усе чисто: коня, корову, свиню; курки в подвірі не знайдуть. До зернини всі засіки повимі тали, так ще і ще давай! — Казали, що закопано в те бе хліб, буде комісія шукати, як найдуть! О!... — здвигнув плечима, розвів руками і по спішно вийшов, щоб далі роз носити такі загрожувальні по вістки. * * * Одарка, схилившись на одві рок, плакала безутішними сльо зами. Дід вогненним поглядом водив по хаті і дрижачим голо сом гаряче доводив: — Сто пудів! А звідки їх
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
