Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ЯК КИЦЯ-МИЦЯ СВІТАМИ ЛІТАЛА Була собі прегарна Киця-Ми ця. Мала гладесеньку сніжнобі- лу шерсть від вусиків аж до па- зуриків. Та найгірше — вона сама знала, що вона гарна. То му, як побачила дзеркало, ста вала перед ним і оглядала себе з усіх боків. Не могла налюбу ватися собою. — Справді, яка я гарна! —■ говорила сама до себе. — Не сидіти мені дома на печі! Піду я в широкий світ, щоб усі ба чили, яка я красуня! Як загадала, так зробила. Причепурилася, прилизалася і побігла на станцію, де стояв залізничий поїзд, готовий до від'їзду. Паровіз стогнав, зід- хав і пчихав. Він чекав нетер пляче на час відїзду. Киця під бігла й запитала: — Любий паровозику! Чи схотів би ти взяти мене з со бою? Я Киця-Миця. — Ах, дуже радо, Кицю-Ми- цю! — відповів паровіз. — Але я такий чорний, задимлений паровіз, а ти білесенька й чи стесенька... Я міг би тебе зов сім замурзати. — Як так, то я не поїду з юбою, — сказала Киця й піш ла собі геть. Прийшла над ве лику ріку, дивиться, а там пли ве корабель-вітрильник. — Любий кораблику! Візь ми мене з собою! — попросила Киця. — Я Киця-Миця! — Ах, дуже радо, Кицю-Ми- цю! — сказав корабель. — Але ти така білесенька, чистесень ка, а я старий і мокрий вітриль ник, можу тебе зовсім замочи ти... — Як так, то дякую! — ска зала Киця. — Поїду якось інак ше! І пішла собі геть. Не довго йшла, аж прийшла на міську площу. Дивиться, а там сидить бабуся, що продає бальоники. Бабуся задрімала, а бальоники хитаються на довгих шнурках і силкуються полетіти вгору, та не можуть, бо шнурки трима ють. Найбільше сіпався най кращий і найвищий бальоник. Він був також білесенький і мав найдовший шнурок. — Ох, якби тц міг полетіти! — шепнула Киця-Миця до того бальоника. — Ти міг би взяти й мене з собою... — Не говори багато, тільки урви шнурок і полетимо! — відповів тихенько бальоник. — Прекрасно! — сказала Ки ця. — Тільки не лети зависоко, бо в мене голова закрутиться. — Киця простягнула лапку і сіпнула шнурок найвищого ба льоника. її вмить підхопило вгору. Вона держалася міцно шнурка і підлітала з бальони- ком усе вище й далі. ■— Ах, ах! — захлистувалася Киця повітрям. — Ти летиш за високо, бальонику! Я впаду, я загину!.. Але бальоник не слухав. Він летів вище й вище. Саме про літав понад високою вежею. — Вежечко, порятуй мене! — просила Киця. — Порятуй! Але вежа не могла нічого по радити. В’она тільки блищала своїм вершком і маяла хору- говкою, та це не помагало. Ба льоник полетів далі. Надлетів вітер, і Киця про сила: — Вітре, Вітрику, рятуй ме не! Затримай того бальоника, бо вмру!.. Але й Вітер не поміг. Що правда, він почав дути, думаю чи, що стримає бальоника, але бальоник від подуву Вітра по нісся ще легше і хутчіше вгору. Летять, летять, аж долетіли до хмарки. — Хмарко, порятуй мене! — просить Киця. — Але Хмарка не вміє нічого іншого, лише дощем накрапати. Почала на крапати дощем, щоб стримати бальоника. Але він розгулявся- розігнався, виминув Хмарку і полинув далі. — Поопало! — сказала Хмар ка. — Може поможу тобі, як будеш вертатися. — О, я вже певно не вернуся! — заплакала Киця і полетіла далі. Тимчасом шалений бальоник помчався просто до Сонця. — Лиш не до Соння! — за кликала перелякана Киця-Ми ця. — Сонце спалить тебе й ме не!.. Але бальоник не слухав. І раптом, уже недалеко Сонця — лоп! бальоник тріснув, загорів ся, і його останки почали спа дати вниз. То Сонце поцілило бальоника пекучою стрілою з свого огненного лука. А тепер Киця летіла в без вість, униз, аж дихання їй за перло. Збоку зявилась Хмарка. — А, то ти, Кицю-Мицю! Впізнала Хмарка Кицю, під сунулась і схопила Кицю в свої обійми. Киця поклалася на Хмарку, як на мяку перинку і смачно заснула по всіх трудах. Та не довго спала, бо Хмарка раптом збудила її й каже: — Кицю, шукай собі іншого притулку, бо я трохи змерзла і чую, що зараз замінюся в дощ. Киця миттю схопилася, та все таки — запізно. Хмаринка замінилася в дощ, а Киця по чала знов спадати стрімголов. Аж глип! — надлетів Вітер і впізнав її. — А, то ти, Кицю, вже верта єшся... — Візьми мене, Вітрику, на крила, — просила Киця, — і понеси на землю, бо як ні, то я собі голівку розібю. — Не можу, Кицю, бо пере до мною далека дорога! Але ти полетиш зо мною, а колись я зніму тебе й на землю. — Ні, спасибі, я вже не хочу літати! — сказала Киця. — Я хочу на землю, додому! Але Вітер ухопив Кицю і по ніс на крилах. Тоді Киця роз лютилася і почала дряпати Ві тра гострими кігтями. — Ай! — закричав Вітер і пустив Кицю вниз. Киця була б пропала, але са ме на її дорозі стояла вежа. — О, Кицю, ти вертаєшся! — сказала Вежа, приязно замаяла хоруговкою і зловила її на свій шпиль. — А тепер обережно злізь собі на землю) Киці не треба було цього двічі казати. За хвилину була вже на землі, післала вежі по цілунок лапкою і побігла до дому. Але, як стала тепер перед (Продовження на стор. 26) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
