Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
ЯК КИЦЯ-МИЦЯ СВІТАМИ ЛІТАЛА Була собі прегарна Киця-Ми ця. Мала гладесеньку сніжнобі- лу шерсть від вусиків аж до па- зуриків. Та найгірше — вона сама знала, що вона гарна. То му, як побачила дзеркало, ста вала перед ним і оглядала себе з усіх боків. Не могла налюбу ватися собою. — Справді, яка я гарна! —■ говорила сама до себе. — Не сидіти мені дома на печі! Піду я в широкий світ, щоб усі ба чили, яка я красуня! Як загадала, так зробила. Причепурилася, прилизалася і побігла на станцію, де стояв залізничий поїзд, готовий до від'їзду. Паровіз стогнав, зід- хав і пчихав. Він чекав нетер пляче на час відїзду. Киця під бігла й запитала: — Любий паровозику! Чи схотів би ти взяти мене з со бою? Я Киця-Миця. — Ах, дуже радо, Кицю-Ми- цю! — відповів паровіз. — Але я такий чорний, задимлений паровіз, а ти білесенька й чи стесенька... Я міг би тебе зов сім замурзати. — Як так, то я не поїду з юбою, — сказала Киця й піш ла собі геть. Прийшла над ве лику ріку, дивиться, а там пли ве корабель-вітрильник. — Любий кораблику! Візь ми мене з собою! — попросила Киця. — Я Киця-Миця! — Ах, дуже радо, Кицю-Ми- цю! — сказав корабель. — Але ти така білесенька, чистесень ка, а я старий і мокрий вітриль ник, можу тебе зовсім замочи ти... — Як так, то дякую! — ска зала Киця. — Поїду якось інак ше! І пішла собі геть. Не довго йшла, аж прийшла на міську площу. Дивиться, а там сидить бабуся, що продає бальоники. Бабуся задрімала, а бальоники хитаються на довгих шнурках і силкуються полетіти вгору, та не можуть, бо шнурки трима ють. Найбільше сіпався най кращий і найвищий бальоник. Він був також білесенький і мав найдовший шнурок. — Ох, якби тц міг полетіти! — шепнула Киця-Миця до того бальоника. — Ти міг би взяти й мене з собою... — Не говори багато, тільки урви шнурок і полетимо! — відповів тихенько бальоник. — Прекрасно! — сказала Ки ця. — Тільки не лети зависоко, бо в мене голова закрутиться. — Киця простягнула лапку і сіпнула шнурок найвищого ба льоника. її вмить підхопило вгору. Вона держалася міцно шнурка і підлітала з бальони- ком усе вище й далі. ■— Ах, ах! — захлистувалася Киця повітрям. — Ти летиш за високо, бальонику! Я впаду, я загину!.. Але бальоник не слухав. Він летів вище й вище. Саме про літав понад високою вежею. — Вежечко, порятуй мене! — просила Киця. — Порятуй! Але вежа не могла нічого по радити. В’она тільки блищала своїм вершком і маяла хору- говкою, та це не помагало. Ба льоник полетів далі. Надлетів вітер, і Киця про сила: — Вітре, Вітрику, рятуй ме не! Затримай того бальоника, бо вмру!.. Але й Вітер не поміг. Що правда, він почав дути, думаю чи, що стримає бальоника, але бальоник від подуву Вітра по нісся ще легше і хутчіше вгору. Летять, летять, аж долетіли до хмарки. — Хмарко, порятуй мене! — просить Киця. — Але Хмарка не вміє нічого іншого, лише дощем накрапати. Почала на крапати дощем, щоб стримати бальоника. Але він розгулявся- розігнався, виминув Хмарку і полинув далі. — Поопало! — сказала Хмар ка. — Може поможу тобі, як будеш вертатися. — О, я вже певно не вернуся! — заплакала Киця і полетіла далі. Тимчасом шалений бальоник помчався просто до Сонця. — Лиш не до Соння! — за кликала перелякана Киця-Ми ця. — Сонце спалить тебе й ме не!.. Але бальоник не слухав. І раптом, уже недалеко Сонця — лоп! бальоник тріснув, загорів ся, і його останки почали спа дати вниз. То Сонце поцілило бальоника пекучою стрілою з свого огненного лука. А тепер Киця летіла в без вість, униз, аж дихання їй за перло. Збоку зявилась Хмарка. — А, то ти, Кицю-Мицю! Впізнала Хмарка Кицю, під сунулась і схопила Кицю в свої обійми. Киця поклалася на Хмарку, як на мяку перинку і смачно заснула по всіх трудах. Та не довго спала, бо Хмарка раптом збудила її й каже: — Кицю, шукай собі іншого притулку, бо я трохи змерзла і чую, що зараз замінюся в дощ. Киця миттю схопилася, та все таки — запізно. Хмаринка замінилася в дощ, а Киця по чала знов спадати стрімголов. Аж глип! — надлетів Вітер і впізнав її. — А, то ти, Кицю, вже верта єшся... — Візьми мене, Вітрику, на крила, — просила Киця, — і понеси на землю, бо як ні, то я собі голівку розібю. — Не можу, Кицю, бо пере до мною далека дорога! Але ти полетиш зо мною, а колись я зніму тебе й на землю. — Ні, спасибі, я вже не хочу літати! — сказала Киця. — Я хочу на землю, додому! Але Вітер ухопив Кицю і по ніс на крилах. Тоді Киця роз лютилася і почала дряпати Ві тра гострими кігтями. — Ай! — закричав Вітер і пустив Кицю вниз. Киця була б пропала, але са ме на її дорозі стояла вежа. — О, Кицю, ти вертаєшся! — сказала Вежа, приязно замаяла хоруговкою і зловила її на свій шпиль. — А тепер обережно злізь собі на землю) Киці не треба було цього двічі казати. За хвилину була вже на землі, післала вежі по цілунок лапкою і побігла до дому. Але, як стала тепер перед (Продовження на стор. 26) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
