Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Такі бувають будні Авторка Орлин скінчила чи тати свою новелю. Слухачі за ворушились. Вірно! Треба ска зати, що це була найкраща річ із цілого авторського вечора. З першого ряду встав панок у ясно-сірому вбранні, квапно пі дійшов до авторки й прямісінь ко та доволі голосно поцілував її у руку. — Шановна пані Орелець, ваша новеля чудесна-чудесна! — Я не Орелець, — завва жила авторка. — Моє псевдо Орлин. — О, о! Вибачте!.. Анничка Яворів сиділа теж у першому ряді з чоловіком. Во на добре бачила й чула цей „ін цидент". Вона й пана в сірому знала. — От і втяв пан Моргач! — шепнула своєму чоловікові. Як це йому Орелець привиді лась? Скажи, Пундику, як вона виглядає, ота Орелець? Приви джається й там, де її немає. Ку ди не повернешся, всюди по чуєш про неї! — Сіра еміненція, — відпо вів Яворів своїй жінці. — Що, якась сіра мара чи привид? Боже мені прости! — Ні, — скривив носа Яво рів, запалив цигарку і прижму рив одне око, наче від диму. — Балакаєш немов „бабка Гапка“! Балачка урвалася. Ще раз по чала на ту саму тему сама Ан ничка, як вертались додому. — Ніби вже все що вартісні- ше мусить обовязково походи ти від Орелець? Де ж вона кру титься, що ніде її не видно, а всюди про неї мова? Яворів слухав свою дружину. Не відповідав. Йому думалося щось, але це не було для вуха Аннички. Хіба їй можна щоне- будь сказати? Сама тема драз- нить її. Минали тижні. Анничка при забула цю справу. Аж ось на спів лист. На зворотній: Мотря Орелець. — Ага! — подумала Аннич ка. — Побачимо, хто вона така. (На тлі українського будня зустрілись дві жінки. Мотря елегантна з дотепом на устах, з намаганням збагнути все, що діється кругом неї. Анничка не дбайливо вдягнена, що живе тільки у своїх чотирьох стінах). Мотря приїхала під вечір. — Це ви, Мотря Орелець? Я уявляла собі вас із вашого листа, як поважну матрону. (О- бидві в одному -віці). — Матрона? Я є нею! Анничка зовсім ніби не помі тила, яку неладність сама ска зала. — Ви ж не старші за мене! А дух вашого листа був такий по важний! Я така рада, що ви зай шли. Почала точитись легка ба лачка. Мотря вправно вела нею. При цьому її обличчя зовсім вкладалось у зміст її слів. Яка артистка! — подумала Анничка. Настав час прощання. Мотря: — Дуже мені приємно, що вдалося розчарувати вас. Це відносно тієї матрони. Не ду маєте, що це могло б повтори тися в майбутньому? — О, ні! — відповіла Аннич ка. — Тепер я вже бачила вас і здається мені, що й пізнала. Небагато днів проминуло, як Мотря несподівано зайшла до Яворових. Анничка заметуши лась. ^ — Ох, чому ви не прийшли на наше свято? Я такий чудо- Докія Гуменна серед членок радієвої колегії 22 Відділу СУА в Шикаґо. Зліва до права: пп. Анна Ганкевич, Докія Гуменна, Юлія Назаревич, у другому ряді стоїть п. Уляна Терлецька. — Світлину виконав безкорисно п. Михайло Дарко- вич, власник фотографічного заведення в Шикаґо.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
