Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
— Пустіть мене, — сказала тихим і таким ледяно-спокій- ним голосом, що в мене замо розило кров. — Піду додому, — додала безапеляційно. І вийшла, обережно причи нивши за собою двері. Молошниця вийшла вслід за нею, але через півгодини верну лася і сказала, що Тетяна дій сно пішла додому і що на по- двірї стрінув її чоловік, який недавно повернувся з нічної зміни... Тетяни не було кілька днів. А коли прийшла знову, відра зу взялася до своїх звичайних обовязків, не виправдуючись за відсутність і нічого не пояс нюючи. Вона страшно схудла за ці дні, постарілась, і під очи ма у неї лягли широкі чорні підкови. Зате з її обличчя без слідно щезла остання тінь того дивного непритомного виразу, який, правду кажучи, нераз ме не лякав. Вона зовсім переста ла посміхатися, хоч лишилася незмінно доброю і ласкавою, може навіть більше, як перед тим. Минуло ще пару тижнів, а Те тяна і далі нічого -не говорила. Але якось то чоловік мій му сів на кілька днів виїхати, і я попросила Тетяну, щоб вона у мене переночувала. Чоловік її якраз в ті дні мав денні зміни, і вона погодилася. — Ух, як же тут тепло! — сказала вона, прийшовши уве- чорі, і перший раз за кілька тижнів широко усміхнулася, показуючи свої напрочуд гарні і здорові ще зуби. — А надворі сніг із дощем хляпа, та вітер такий холодний, аж до серця пройма. Не хоче, видно, зима весні поступитись... Дитина -вже спала. Роботи нагальної не було, і ми обидві посідали під теплою грубою. Світло було півприкрите, і в кімнаті (ціле наше мешкання складалося з однієї кімнати, де була і кухня) панував мякий присмерк. — Оце б прядку, або верете но! — замріяно заговорила Те тяна. — Так ловко1), як на дво рі хвища, а в хаті чисто та теп ло, і ото прясти... Люблю я пря сти — страх!.. Еге... Попопряла я, хіба ж стільки!.. Не одна вер ства ниток через мої пучки пе рейшла... Видно було, що Тетяна хоче говорити... І не дивно. В такі вечори, ко ли надворі лютує негода, а в ха ті панує тиша і розливається ніжне тепло, людські душі мяк- нуть, стають більш одвертими, більш довірчивими і тягнуться до інших душ. Тетяна почала розказувати... * * Ми ж самі із села Н., верстов може 150 звідсіль, коли не біль ше. Велике село і багате було. Найбідніші то по 7-8 десятин мали, а багачі то й по 100. Мій тато мали 40 десятин, тільки що дітей у -нас було багато, аж восьмеро: чотири брати і нас, дівок, також чотири. Та ще жив з нами родич один, отак, як ка жуть, десята вода на киселі, Макар називався. Батько його пяничка був, господарство про пив, а як умер, то лишив дітей копицю і жінку хвору. Вона, не бога, теж недовго пожила та й переставилась, а дітей люди порозбирали. Наймолодшого, Макара тобто, тато забрали. Тільки користи з нього мало було. Якийсь він такий чудний вдався, не то щоб дурний, а ле дачий дуже. Нас тато усіх до школи посилали. Ще люди тоді сміялися, бо ж у той час у нас не то дівчата, а й хлопці до школи мало ходили. А ми ходи ли аж три зими і грамоти нав чились усі. Еге... А Макар^ — той зі школи утікав. Та, дивіть ся, не вчився, а читать-писать коатце від нас умів. Та оце і в роботі так із ним було: як на нього щось найде — робить за тпьох, а як одійде — то хоч йому жару підсип — з місця не встане. Сусіди не раз казали: „Ти, Трохиме, вижени оте ле дащо із двору к лихій годині, хай хліба даром не перево- ч) Ловко -- гарно. Ловка або кий — гарна, гарний. дить“. Але тато, — царство йо му небесне! — хоч і крутенькі були, а собаки з двору не ви гнали б, не то що чоловіка. Повиходили ми всі заміж, брати поженилися, тато землю поміж нами поділив, а собі і наймолодшому синові лишив щось із 10 десятин. Тілько того одного коло себе лишили і не вістку прийняли. Та браточок наш скоро і помер, не нажився, сердешний. Хлопчик від нього лишився, ще й року не мав. Ну, тато і невістку віддали, як рід ну дочку, аж чудно. Землі ону кові чотири десятини відписа ли: „Хай, — казали, — вітчим очей не колотиме, що сироту годує. А нам із матірю вже ба гато не треба“ Та ще казали, що як Макар шануватиметься, то по смерти їх ціле господар ство візьме. Але той про госпо дарство і не думав і женитися не хотів. Так і жив при татові та при мамі. Життя наше, звісно яке: як не будеш тупати, то не будеш ма ти, що хрупати. Як почнеться весна, то до самих морозів уго ру ніколи глянуть. А взимі то прядемо, то тчемо, то шиємо. Роботи ставало. Тільки ж ми не нарікали: робили тяжко, та зна ли, за що робили. Так ото було аж до самої ко лективізації. І хто її, біснува тий, видумав на людську поги- біль?! У нас, як ото перший раз збори зібрали і почали про колгоство (Тетяна не казала: колгосп, тільки „колгоств“ або ,,колгоство“) говорити, то лю ди сміялися тому представни кові2) увічі, думали, що він пя- ний, або дурний. Та як одоазу по тому сімох найбагатших го сподарів розтрясли і з села по виганяли, то побачили, що тут уже не до сміху... От тоді і почалося!.. Кожнісінький день збори, все поо куркулів, та про колгоств, та про хлібоздачу, та про мясо- заготівлю, та про облігації.3) 2) Представники — агітатори-кому- н;гти, яких надсилала влада в села для пеоеведення державних міроприємств. 3) Державна позика. (Продовження буде) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
