Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
— Пустіть мене, — сказала тихим і таким ледяно-спокій- ним голосом, що в мене замо розило кров. — Піду додому, — додала безапеляційно. І вийшла, обережно причи нивши за собою двері. Молошниця вийшла вслід за нею, але через півгодини верну лася і сказала, що Тетяна дій сно пішла додому і що на по- двірї стрінув її чоловік, який недавно повернувся з нічної зміни... Тетяни не було кілька днів. А коли прийшла знову, відра зу взялася до своїх звичайних обовязків, не виправдуючись за відсутність і нічого не пояс нюючи. Вона страшно схудла за ці дні, постарілась, і під очи ма у неї лягли широкі чорні підкови. Зате з її обличчя без слідно щезла остання тінь того дивного непритомного виразу, який, правду кажучи, нераз ме не лякав. Вона зовсім переста ла посміхатися, хоч лишилася незмінно доброю і ласкавою, може навіть більше, як перед тим. Минуло ще пару тижнів, а Те тяна і далі нічого -не говорила. Але якось то чоловік мій му сів на кілька днів виїхати, і я попросила Тетяну, щоб вона у мене переночувала. Чоловік її якраз в ті дні мав денні зміни, і вона погодилася. — Ух, як же тут тепло! — сказала вона, прийшовши уве- чорі, і перший раз за кілька тижнів широко усміхнулася, показуючи свої напрочуд гарні і здорові ще зуби. — А надворі сніг із дощем хляпа, та вітер такий холодний, аж до серця пройма. Не хоче, видно, зима весні поступитись... Дитина -вже спала. Роботи нагальної не було, і ми обидві посідали під теплою грубою. Світло було півприкрите, і в кімнаті (ціле наше мешкання складалося з однієї кімнати, де була і кухня) панував мякий присмерк. — Оце б прядку, або верете но! — замріяно заговорила Те тяна. — Так ловко1), як на дво рі хвища, а в хаті чисто та теп ло, і ото прясти... Люблю я пря сти — страх!.. Еге... Попопряла я, хіба ж стільки!.. Не одна вер ства ниток через мої пучки пе рейшла... Видно було, що Тетяна хоче говорити... І не дивно. В такі вечори, ко ли надворі лютує негода, а в ха ті панує тиша і розливається ніжне тепло, людські душі мяк- нуть, стають більш одвертими, більш довірчивими і тягнуться до інших душ. Тетяна почала розказувати... * * Ми ж самі із села Н., верстов може 150 звідсіль, коли не біль ше. Велике село і багате було. Найбідніші то по 7-8 десятин мали, а багачі то й по 100. Мій тато мали 40 десятин, тільки що дітей у -нас було багато, аж восьмеро: чотири брати і нас, дівок, також чотири. Та ще жив з нами родич один, отак, як ка жуть, десята вода на киселі, Макар називався. Батько його пяничка був, господарство про пив, а як умер, то лишив дітей копицю і жінку хвору. Вона, не бога, теж недовго пожила та й переставилась, а дітей люди порозбирали. Наймолодшого, Макара тобто, тато забрали. Тільки користи з нього мало було. Якийсь він такий чудний вдався, не то щоб дурний, а ле дачий дуже. Нас тато усіх до школи посилали. Ще люди тоді сміялися, бо ж у той час у нас не то дівчата, а й хлопці до школи мало ходили. А ми ходи ли аж три зими і грамоти нав чились усі. Еге... А Макар^ — той зі школи утікав. Та, дивіть ся, не вчився, а читать-писать коатце від нас умів. Та оце і в роботі так із ним було: як на нього щось найде — робить за тпьох, а як одійде — то хоч йому жару підсип — з місця не встане. Сусіди не раз казали: „Ти, Трохиме, вижени оте ле дащо із двору к лихій годині, хай хліба даром не перево- ч) Ловко -- гарно. Ловка або кий — гарна, гарний. дить“. Але тато, — царство йо му небесне! — хоч і крутенькі були, а собаки з двору не ви гнали б, не то що чоловіка. Повиходили ми всі заміж, брати поженилися, тато землю поміж нами поділив, а собі і наймолодшому синові лишив щось із 10 десятин. Тілько того одного коло себе лишили і не вістку прийняли. Та браточок наш скоро і помер, не нажився, сердешний. Хлопчик від нього лишився, ще й року не мав. Ну, тато і невістку віддали, як рід ну дочку, аж чудно. Землі ону кові чотири десятини відписа ли: „Хай, — казали, — вітчим очей не колотиме, що сироту годує. А нам із матірю вже ба гато не треба“ Та ще казали, що як Макар шануватиметься, то по смерти їх ціле господар ство візьме. Але той про госпо дарство і не думав і женитися не хотів. Так і жив при татові та при мамі. Життя наше, звісно яке: як не будеш тупати, то не будеш ма ти, що хрупати. Як почнеться весна, то до самих морозів уго ру ніколи глянуть. А взимі то прядемо, то тчемо, то шиємо. Роботи ставало. Тільки ж ми не нарікали: робили тяжко, та зна ли, за що робили. Так ото було аж до самої ко лективізації. І хто її, біснува тий, видумав на людську поги- біль?! У нас, як ото перший раз збори зібрали і почали про колгоство (Тетяна не казала: колгосп, тільки „колгоств“ або ,,колгоство“) говорити, то лю ди сміялися тому представни кові2) увічі, думали, що він пя- ний, або дурний. Та як одоазу по тому сімох найбагатших го сподарів розтрясли і з села по виганяли, то побачили, що тут уже не до сміху... От тоді і почалося!.. Кожнісінький день збори, все поо куркулів, та про колгоств, та про хлібоздачу, та про мясо- заготівлю, та про облігації.3) 2) Представники — агітатори-кому- н;гти, яких надсилала влада в села для пеоеведення державних міроприємств. 3) Державна позика. (Продовження буде) Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
