Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Ольга Мак Земля плаче Оповідання Хто був у Кривому Розі в 1932-1934 роках, повинен добре знати про ті своєрідні селища, що постали довкола цього мі ста з примітивно викопаних зе млянок. Жили в них вигнані з-під рідних стріх голодом і пе реслідуваннями селяни, що шу кали рятунку і роботи в шахтах залізо-рудного Криворізького басейну. Як виглядали ці сели ща — важко описати, однак можна припускати, що рабські дільниці старих часів мало чим різнились від них. В одній з таких землянок жи ла родина А., що складалася з батька — Кіндрата, матері — Тетяни і двох дітей: одинадця тилітнього Миколи та девяти- літньої Настуні. Батько працю вав у шахтах, мати ходила на поденні роботи, а діти, всупе реч найгострішому приписові уряду, сиділи вдома: до школи не ходили, бо не мали в чому. Коли ми приїхали до Кривого Рогу, Тетяну в нашому велико му і щільно заселеному домі старі мешканці вже добре зна ли і поручили її мені до помо чі. Спочатку вона приходила лиш раз на тиждень, а пізніше, коли моїй дитині минуло два місяці, і я мусіла йти на роботу до школи, Тетяна погодилася приходити щодня від ранку до обіду, щоб пильнувати хати і дитини, поки мене не було до ма. Це була висока і кремезна жінка у віці років 35. Проворна в роботі, охайна, а заразом і надзвичайно чесна, привітна і ласкава до дитини, Тетяна була для мене справжнім скарбом. Одну лиш прикру хибу мала во на: не була цілком нормальною. Ця ненормальність не носила ніяких небезпечних признак. Тетяна не памятала тільки з якого села походить і як опи нилася в місті. Як казали мені сусіди, вона зявилася в Криво му Розі якраз навесні 1933 року, себто шість місяців перед нами, і тоді була цілком божевільна: нічого не розуміла, нічого не говорила, ходила з двору в двір, чогось шукаючи по сміт никах. За нею бігали голодні діти, які уникали розмов з людьми, і на всі питання зде- більша мовчали, або казали: „Не знаю“ Потрохи, однак, Тетяна по чала опритомнювати, почала просити роботи, стала дбати про дітей і чоловіка, а згодом і зовсім ніби прийшла до себе, тільки минуле лежало і далі темною прірвою в її свідомості. Люди пробували дещо вивіда ти від Кіндрата, але також без успішно: — Не питайте, людоньки, ні чого ні в мене, ні в неї. Що бу ло — те минуло, не направиш. А жінки мені не тривожте. За була вона — то й краще. Сла ва Богу, що ось їсти зварить, та сорочку випере, та й дітей пі знає. То ж не згадуйте їй нічо го. Чужим горем серця не на грієте... 'Поза тією прірвою в памяті Тетяна була людина, як люди на. Тільки, коли була зайнята якоюсь одноманітною робо тою, на її обличчі відбивалася глибока задума, болюче вну трішнє скупчення, так ніби вона рішала складну і важливу зада чу, що виходила поза межі її розумових сил. При тому Тетя на похитувала головою, вору шила устами, а накінець отря салася, як від надокучливої му хи, і безнадійно зітхала. Минуло місяців три нашого знайомства з Тетяною. Одного разу прийшла жінка, що приносила нам молоко, і по чала розказувати про трагічну подію, яка сталася напередодні у них у сусідстві. Батько пішов на роботу, мати — на базар, а в хаті лишилася сама 5-ти літня дівчинка. Вертаючись додому, мати вже недалеко від дому зу стрілася з сусідкою і 10, чи 15 хвилин з нею говорила. Коли прийшла під двері і постукала, дитина не обізвалася. Мати по стукала дужче і тоді помітила, що крізь двері пробивається дим і сморід. Перелякана жінка наробила крику, на який збі глися сусіди і виломали двері. В хаті була страшна картина: че рез густий дим видно було тлі юче ліжко, а коло дверей лежа ла обгоріла дитина. Посеред хати, як свідок причини неща стя, валявся перекинутий кага нець, яким ці люди світили. — Подумайте, горе яке, — говорила молошниця^ — Ко ли б не говорила вона із тією сусідкою, то може б і нічого не було. Ой бідна ж та мати, бід на!.. Каже, що й чула, як дити на кричала: „Мамо, мамо!“, та думала, що їй причувається... Ой, лишенько, що з вами?! — перебила сама себе отзвідчи- ця, дивлячись за мої плечі. Я обернулася і побачила Те тяну. Вона сиділа на краєчку ліжка зі спопелілим обличчям і широко розкритими, повними жаху очема. На чолі її виступив рясний піт, а пальці судорожно впялися в постіль. Я думала, що вона зараз зімліє і тому ки нулась до неї, стараючись поло жити її на ліжко. Але Тетяна си діла непорушно, мов камяна брила, і зовсім не піддавалась моїм зусиллям. Молошниця принесла їй води, але Тетяна не тільки не пила, а, здавалося, на віть не бачила її. На всі наші питання не відповідала, лиш трусилася дрібно, мов у лихо манці, і дивилася кудись у про стір. Тільки коли ми почали об тирати мокрим рушником їй лице, зітхнула, поволі підвела ся з місця і попростувала до лверей. — Куди ви, Тетяно? — спро бувала я перегородити їй до рогу.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
