Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Звуки з надхнення Коли ви не чули й ніодного звуку з-під смика Зої Полев- ської, то все одне полонить вас чар ЇЇ молодости. Вона розка зує про Відень та Італію, а її світло-карі очі сяють на згадку про ці дні її перших успіхів. Ви слухаете про її пляни й сама її усмішка пориває вас піти з нею в цю мандрівку. Так — Зоя чарівно молода й життєрадісна. Та помимо того за нею роки поважної праці. Вже її дитинство було окута не музикою, бо її батько виз начний піяніст, а мати — це ві дома в Україні челлістка-педа- гог. Тому музична освіта Зої проведена дуже дбайливо. У воєнні роки вона завершилась у Відні, де Зоя зустрілась упер ше з великим музичним світом. І цей її відразу прийняв. Кілька виступів із віденською фільгармонією промостили їй дорогу. Та Зою й її батьків- музик притягала інша країна. Повоєнна Італія — хоч пригно блена знищенням — проте жи во відбудувала своє музичне життя. Першою зупинкою було Міляно, а точніше театр Скаля. Пізніше Фльоренція, а потім вічне місто — Рим. Тут пройшли чотири роки. Які вони 'були багаті! Як легко було творити під синім італій ським небом, впиваючись кра сою вічних мистецьких творів... А довкруги краєвид і квіти, — квіти, яких вона так любить... І Зоя згадує. Рим, Неаполь, Барі... І всюди концерти, висту пи, зустрічі. Венеція з палацом Вендрамін, де тепер радіови- сильня. А колись у ній жив і по мер Ваґнер. А потім концерт у палаті дожів і квіти і товпа на роду, що провожала її до гон долі. Чарівна, місячна ніч... Так, Італія має музичний клі мат, що його потребує молодий талант. Це велике перехрестя мистецтва, де зударяється кра са з життям. Одне обдаровує одного, а з цього знову родить ся нове. Полевські ЗДО'буЛИ тут до брих приятелів. Молода Зоя ді стала відзначення Ватикану — орден „дама д’оноре ді меріта“, — що його дістають визначні мистці. її портрет намалював маляр-українець Науменко, що Українська челлістка Зоя Полевська саме закінчив академію ми стецтв у Римі, а скульптуру ви різьбив Рікардо Мінотті, італі єць. Композитор Альфредо Ка- стелля присвятив їй кілька сво їх творів. У Швейцарії публи- ка та критика також прийняли Зою ентузіястично. Як радо згадує вона Женевське озеро, прекрасний парк, а над тим білі вершини Монбляну, що гу бляться в височині... На одному виступі почув її посол Канади й запропонував поїздку. Полевські вже пряму вали до ЗДА й формальности були майже закінчені. Та за прошення було приманчиве. Пі сля соняшної Італії стала пер шим пристановищем холодна Канада. Тут у Монтреалі в 1951 р. відбувся перший її концерт. А пізніше — Карнеґі Гол у Ню йорку, оцей великий етап мистців на їхньому шляху. Слі дом її виступу залишилась там її світлина, що висить поруч не багатьох музик світової слави. „Українська челістка" читаємо під прізвищем мисткині, що ди виться на глядача своїми світ ло-карими очима. Почались концерти. Рочестер, Клівленд, Гартфорд, Дітройт і низка інших міст, де люблять музику. І всюди ще й горстка земляків щиро й тепло вітає її появу на сцені, посилаючи рідні квіти в подарунку. І всюди ллється з інструменту рідна ме лодія, бо Лисенко, Ревуцький, Барвінський і Фоменко — це невідступні музики її реперту ару. І Зоя Полевська входить у музичне життя Америки. Воно інакше, як італійське, каже во на та неменш інтензивне. Тут люблять і плекають музику в клюбах і світських домах і му зична публика неменш вдячна й ентузіястична. Т$к все життя інакше і його пізнає тепер мо лода мисткиня. Мова не справляє їй трудно щів. Мандруючи країнами Ев ропи вона вивчила легко ні мецьку, французьку й італій ську мову. Тепер без труду за своює собі англійську, яку так легко вловлює її музикальне вухо. Позатим працює багато. Ін струмент — це диктатор, який бере в полон і не пускає. Най- радше любить італійських май стрів, але також із захопленням грає Баха, Дворжака, Чайков- ського, Шопена та українські транскрипції, які здебільшого спеціяльно нею зроблені. Про бує грати й власні композиції. А коли їй важко і хочеться відітхнути, тоді йде до музею. Тут, серед творів мистецтва, провірює своє самопочуття. І скоро знов запалюється жадо бою творити й відтворювати і знову ллються звуки з-під її смика. Та правдиве відпружен- ня дає їй тільки природа. Зеле на мурава й тінистий ліс, ось що дозволяє їй цілковито ві- дотхнути. А тепер знову у підготові но ва поїздка. Нові’ люди, нові враження й... нові успіхи. Л.Б.
Page load link
Go to Top