Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Великодня пригода Це діялося давніше, у нас, там, дома, на Україні. Якраз на сам Великдень хлопчик Юрко мав велику пригоду, якої не за буде ціле своє життя. Там, на Україні гарні, великі церкви, а при церквах високі дзвіниці. Вони такі стрункі, гладкі та високі, наче ті вежі, з великими отворами, наче вік нами вгорі. А ці отвори на всі сторони світа. А дзвони в них які! Оттакі здорові, величезні. Та й у цій місцевості, де жив Юрко, була при церкві така дзвіниця, а в ній великий, пре гарний дзвін, що звався „Іван“ Ну, й ще інші дзвони та дзво ники. Юрко дуже любив і дзвіни цю і дзвони. От, бувало, вика- рабкається сходами високо-ви соко, а там церковний паламар, дід Матвій, дзвонить. Та, бува ло, Юрко просить: — Діду Матвію, дайте по дзвонити, дайте бодай вчепи тися мотуза від отого великого дзвона „Івана"! Дід Матвій не дуже любив, щоб хлопці приходили на дзві ницю, бо вона була старосвіт ська і там, високо, під самими дзвонами, не було ніякого по мосту ані огорожі. От були просто поперечні й повздовжні бальки, на яких треба було сто яти. Між бальками й стінами дзвіниці була вільна прогали на, крізь яку необережні діти могли провалитися вниз. Ото ж, коли Юрко просить, то дід Матвій не зразу позво лить, а ще надумується, чи по зволити. А Юрко, бувало, при несе йому тютюну до файки. — Нате, діду, закуріть, а я трошки подзвоню. То дід Матвій подобріє, тю тюн сховає. — Ні, каже —■ не закурю пе ред відправою. Тоді Юрко й другі хлопчики подзвонять, потішаться. А дід навчає, як і коли треба вдари ти, як замахнутися і коли пу стити легше, щоб ці дзвони за грали, наче музика. А найваж- ніша наука з оцим великим дзвоном „Іваном" Він мав мо туз, учеплений до серця і тим серцем дзвонилося. Бо як, бу вало, цей дзвін розхитають, то він цілою дзвіницею трясе, ма ло не завалить її. А голос який, мов грім гуде, гримить. Го, го! То хіба на дуже велике свято ним цілим дзвонили. От, часом у день празника, або в таке велике свято, як „Проголошен ня Самостійности Української Коли оце нараз несподівано Юркові вихопився з рук мотуз від дзвона... Держави" А цього Великодня то таки серцем малося дзво нити. Ще заночі Юрко побіг до церкви й там був на відправі, дожидаючи, коли прийде пора вперше задзвонити. Якраз у до бру пору вийшов на дзвіницю. А там уже більше хлопців зі бралося. А дід Матвій їх на вчає: — Хлопці, як лише отець па- рох заспівають „Христос Во- скрес", ми задзвонимо отак, по- Великодньому, точками. Отже перша точка: — Вдаряє дзвін „Іван": бім- бам, бім-бам, бім... — А друга точка — це менші дзвони: бамбалам, бамбалам, бам... — А третя .— то вже всі. ці малі дзвоники: дзінь-дзінь- дзінь..,. глінь-ґлінь-ґлінь... — А тоді всі враз, але так, щоб вийшло, наче музики гра ють... — Добре, діду, добре, ми вже знаємо! А Юрко просить: — Діду, дідусю, а я „Іваном" подзвоню! Позвольте, сього дні, на Великдень! — Ну, добре вже, добре. Ось тобі мотуз. І прийшов цей великий мо мент. Юрко вхопив за мотуз, розмахався, розрухав серце дзвона. Дзвін загудів: — Бам! — Бім-бам! — І вже впали дру гі дзвони і заграла великодня музика. Коли оце нараз несподівано Юркові вихопився і? рук мотуз від дзвона. Юрко^подався за ним, скочив на край бальків, та й нараз втратив рівновагу. Вже падав головою вниз, у прога лину, поза бальки, коли неспо дівано разхитаний мотуз сам вернувся до його рук. Юрко ще вспів, падаючи, вхопитись його руками. Але повис у воз- дусі, поза бальками, над вели кою глибиною. Кожнрї хвили ни міг впасти коміть головою вниз, покалічитися, а то й за битися. Він із всієї сили три мався мотуза і кричав. Але хто ж міг його чути при звуках усіх дзвонів? Однак вправне вухо діда Ма твія почуло, що серце велико го дзвона вдаряє лише в один бік: — Бім, та й бім. — Що це таке? — Що за дзвонення, якраз на Велик день? — Глянув у сторону ве ликого дзвона і стерп увесь із переляку. Юрка не було. Що духу дід Матвій скочив Юрко ві на рятунок і витягнув його на гору. Юрко був блідий і переля каний. Неменше і дід Матвій. Але не було часу на розмови. Дід Матвій сам ухопив за мо туз і дзвонив, дзвонив з усієї сили. А Юрко засоромлений, сум- (Докінчення на стор. 20)
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
