Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2024
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Софія Парфанович З доброго зерна Кілька картин Із життя Ірини Козаченко Іскрою Божою називають люди любов до мистецтва, чи теж талант. Звичайно — твор чий талант. Інколи це більше яік іскра: воно тіолумя, ватра чи вулькан, як от у найбільших мистців. Але не треба обмежу вати оцих Божих дарів до ви браних людей і тільки до твор ців. Любов до мистецтва, лю бов до рідного, питомого на шому народові — теж частина оцієї іскри. Прометеєвий во гонь р о з п р И'он уївся на частини- ііскри і стався добром усіх. Добре, як хтось /потрапить зло вити його хочби найменшу ча стину й заховати глибоко в своїй душі. Там вона сяє, хоч би через які чорні дні й роки його життя. Хочете -зі мною по шукати його в житті одної з нас: Ірини іКозаченіко? Оце вам фільм з її життя! Тисьмениця. Мале містечко. ■Будні в хаті шевця. Семеро ді тей. Ви 'пригадуєте собі галиць кого шевця, пана майстра, що сидів з ранку до ночі, похиле ний над варстатом і молотком •клепав над старими черевика ми? Півсутінок бідної хати-вар- ■стату, діти рачкують по бруд ній підлозі... та годі! Чотирнад- цятьлітнє дівчатко, не найстар ше в хаті. Найстарша «же в А- мериці. Від року. Оце тепер друга з черги, Ірина вибира ється' в світ шукати хліба, й до лі. Гранатова спідничка, такий •же сачок, навіть шовкова ху стинка на шиї — адже ж вони міщани та ще й реміснича ро дина — і мамина широка, тепла хустка, схрещена на грудях і звязана на спині ,в вузол. Цілує батькам руки, :всі іплачуть. Та ке мале дівча самотою їде в да леку заморську країну! Львів. Таке велике місто. Дівчина перший раз його ба чить. Часу -немає багато. Тож вуйко, що відвозить її до Льво ва наглить: мусять піти покло нитися святому Юрові. Цієї величньої святині, що з неї Іри на вийшла у світ — не забуде ніколи. Це останній спомин Батьківщини. Може якраз там запало золоте зерно в душу дівчатка? Бюро еміграційної агенції і Ірина вже сама. Сидить у .кут ку на лавці і жде. Як страшно, як до сліз самітно! Але вона розуміє що так мусить бути. І тому не плаче. Врешті: при ходять інші дівчата, інші люди. Так збирається валка заробіт чан. На експорт у далекі краї. І вже немає Ірини, малої дівчи ни. Вже є число у списках і од на .з транспорту, що його кон- воїть агент. .Як картини в книжні з образ- ками пересуваються міста й се ла. Пруси, куди теж наші виїз дили на заробітки. Старі по чорнілі від вікового буття бу динки. Якась туга. Але Ірина знає: не вільно. 1 тому оце всту пає на корабель лінії Гамбург- Америка і навіть не іплаче, хоч .корабель відчалює і1 всі пла чуть. Плакати буде в дорозі від морської хвороби і тужити ме за теплим кутиком у хаті і сво'єю постіллю. Там іпокотом під покладом. Ніколи не забу де цієї страшної подорожі. Ню Йорк. Великий, і гучний, і страшний. Але на щастя Юля ■вийшла по сестру. Вже не так страшно, іне так самітно. І є „апартмент” на Першій вулиці, де в одній кімнаті напереміш ■кільканадцять чоловіків, жінок і дітей. Одне ліжко має кіль кох мешканців. Сопух поту, бруду, тютюну й горілки. Дві неділі вистане. В тому часі Іри на ходить до жидівських бюр посередництва праці і нахо дить її для себе. Місце домаш ньої прислуги за вісім долярів місячно. Перший рік праїці — хто. з нас не знає, який він! Перші слова .в чужій мові, пер ші 'покупи В чужому 'ОВ'ІТІ, жит тя в чужому домі — таке інше ■від того, що знали в дома. І перша нова суконка „від пара ди”, що її довго потім треба було виплачувати. Що- зроби ти з вихідним? Піти на Першу Ірина Козаченко вулицю? Там задуха, глота, тю тюн і карти. Вже тепер мрієть ся молодій дівчинці інше жит тя, суспільна праця, театр. Пе редовсім театр. Але йде другий рік, йдуть роки. Ірнна вже в ба гатого лікаря в/юронкспарку, має свою кімнату :з купальнею і заробляє більше. Проте жит тя таке ж сіре й беззмістне, як досі. Але десь там на заході сходить новий день для Аме рики і новий для емігрантів. Це автомобільний промисл, це Форд. Знайомі виїздять масо во до Діт.ройту і .по чотирьох літах побуту в Ню Йорку їде туди й Ірина. І знову'є домашня праця у багатіїв. Але життя на бирає кольору й смаку. Здій снюються мрії молодої дівчин ки: сцена й громадське життя. Відкіля знала й мріяла про те молода дівчинка з Тисьмениіці? Це оця іскра Божа, що невідо мо як западає в душу людини, жевріє та не погасає. * Товариство ім. Січинського. Прізвище, що на той час було символом боротьби україн ського народу за свої права. Воно будило' й кликало става ти в ряди. І стає в них Ірина. ■На аматорській сцені ви бачи те оцю типову чорняву укра їнську красуню як Галину в „Ой не ходи Грицю", як Прісю у „Дай серцю волю...’’, ви ба чите її за лаштунками іі тоді коли не виступає. Помагає влаштовувати сцену. Знову і- скра Божа: замилування * до
Page load link
Go to Top