Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
Софія Парфанович З доброго зерна Кілька картин Із життя Ірини Козаченко Іскрою Божою називають люди любов до мистецтва, чи теж талант. Звичайно — твор чий талант. Інколи це більше яік іскра: воно тіолумя, ватра чи вулькан, як от у найбільших мистців. Але не треба обмежу вати оцих Божих дарів до ви браних людей і тільки до твор ців. Любов до мистецтва, лю бов до рідного, питомого на шому народові — теж частина оцієї іскри. Прометеєвий во гонь р о з п р И'он уївся на частини- ііскри і стався добром усіх. Добре, як хтось /потрапить зло вити його хочби найменшу ча стину й заховати глибоко в своїй душі. Там вона сяє, хоч би через які чорні дні й роки його життя. Хочете -зі мною по шукати його в житті одної з нас: Ірини іКозаченіко? Оце вам фільм з її життя! Тисьмениця. Мале містечко. ■Будні в хаті шевця. Семеро ді тей. Ви 'пригадуєте собі галиць кого шевця, пана майстра, що сидів з ранку до ночі, похиле ний над варстатом і молотком •клепав над старими черевика ми? Півсутінок бідної хати-вар- ■стату, діти рачкують по бруд ній підлозі... та годі! Чотирнад- цятьлітнє дівчатко, не найстар ше в хаті. Найстарша «же в А- мериці. Від року. Оце тепер друга з черги, Ірина вибира ється' в світ шукати хліба, й до лі. Гранатова спідничка, такий •же сачок, навіть шовкова ху стинка на шиї — адже ж вони міщани та ще й реміснича ро дина — і мамина широка, тепла хустка, схрещена на грудях і звязана на спині ,в вузол. Цілує батькам руки, :всі іплачуть. Та ке мале дівча самотою їде в да леку заморську країну! Львів. Таке велике місто. Дівчина перший раз його ба чить. Часу -немає багато. Тож вуйко, що відвозить її до Льво ва наглить: мусять піти покло нитися святому Юрові. Цієї величньої святині, що з неї Іри на вийшла у світ — не забуде ніколи. Це останній спомин Батьківщини. Може якраз там запало золоте зерно в душу дівчатка? Бюро еміграційної агенції і Ірина вже сама. Сидить у .кут ку на лавці і жде. Як страшно, як до сліз самітно! Але вона розуміє що так мусить бути. І тому не плаче. Врешті: при ходять інші дівчата, інші люди. Так збирається валка заробіт чан. На експорт у далекі краї. І вже немає Ірини, малої дівчи ни. Вже є число у списках і од на .з транспорту, що його кон- воїть агент. .Як картини в книжні з образ- ками пересуваються міста й се ла. Пруси, куди теж наші виїз дили на заробітки. Старі по чорнілі від вікового буття бу динки. Якась туга. Але Ірина знає: не вільно. 1 тому оце всту пає на корабель лінії Гамбург- Америка і навіть не іплаче, хоч .корабель відчалює і1 всі пла чуть. Плакати буде в дорозі від морської хвороби і тужити ме за теплим кутиком у хаті і сво'єю постіллю. Там іпокотом під покладом. Ніколи не забу де цієї страшної подорожі. Ню Йорк. Великий, і гучний, і страшний. Але на щастя Юля ■вийшла по сестру. Вже не так страшно, іне так самітно. І є „апартмент” на Першій вулиці, де в одній кімнаті напереміш ■кільканадцять чоловіків, жінок і дітей. Одне ліжко має кіль кох мешканців. Сопух поту, бруду, тютюну й горілки. Дві неділі вистане. В тому часі Іри на ходить до жидівських бюр посередництва праці і нахо дить її для себе. Місце домаш ньої прислуги за вісім долярів місячно. Перший рік праїці — хто. з нас не знає, який він! Перші слова .в чужій мові, пер ші 'покупи В чужому 'ОВ'ІТІ, жит тя в чужому домі — таке інше ■від того, що знали в дома. І перша нова суконка „від пара ди”, що її довго потім треба було виплачувати. Що- зроби ти з вихідним? Піти на Першу Ірина Козаченко вулицю? Там задуха, глота, тю тюн і карти. Вже тепер мрієть ся молодій дівчинці інше жит тя, суспільна праця, театр. Пе редовсім театр. Але йде другий рік, йдуть роки. Ірнна вже в ба гатого лікаря в/юронкспарку, має свою кімнату :з купальнею і заробляє більше. Проте жит тя таке ж сіре й беззмістне, як досі. Але десь там на заході сходить новий день для Аме рики і новий для емігрантів. Це автомобільний промисл, це Форд. Знайомі виїздять масо во до Діт.ройту і .по чотирьох літах побуту в Ню Йорку їде туди й Ірина. І знову'є домашня праця у багатіїв. Але життя на бирає кольору й смаку. Здій снюються мрії молодої дівчин ки: сцена й громадське життя. Відкіля знала й мріяла про те молода дівчинка з Тисьмениіці? Це оця іскра Божа, що невідо мо як западає в душу людини, жевріє та не погасає. * Товариство ім. Січинського. Прізвище, що на той час було символом боротьби україн ського народу за свої права. Воно будило' й кликало става ти в ряди. І стає в них Ірина. ■На аматорській сцені ви бачи те оцю типову чорняву укра їнську красуню як Галину в „Ой не ходи Грицю", як Прісю у „Дай серцю волю...’’, ви ба чите її за лаштунками іі тоді коли не виступає. Помагає влаштовувати сцену. Знову і- скра Божа: замилування * до
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
