Skip to content
Call Us Today! 212-533-4646 | MON-FRI 12PM - 4PM (EST)
DONATE
SUBSCRIBE
Search for:
About Us
UNWLA 100
Publications
FAQ
Annual Report 2023
Annual Report 2022
Annual Report 2021
Initiatives
Advocate
Educate
Cultivate
Care
News
Newsletters
Sign Up For Our Newsletter
Join UNWLA
Become a Member
Volunteer With Us
Donate to UNWLA
Members Portal
Calendar
Shop to Support Ukraine
Search for:
Print
Print Page
Download
Download Page
Download Right Page
Open
1
2-3
4-5
6-7
8-9
10-11
12-13
14-15
16-17
18-19
20-21
22-23
24-25
26-27
28-29
30-31
32-33
34-35
36
— Ні, не мав би! сказала са мопевно. — Чому? — А тому, що . поперше: я не така, як усі, а по друге... ------ Що — подруге? — Подруге: ти також не та кий, як усі. — Анни’! вимовив насилу і на мить потонув у ЇЇ темносиніх очах. А вона вийняла дві пи санки, найкращі з усіх, що ви писала цього року і подала йо му. — Дякувать тобі, Анничко! сказав тихо. Та вона начеб уже не бачила його. Зараз же звернулась до Катерини. — Ходи ж Катеринко, пере беремося, ми ж ще сьогодні у церкві маємо бути. І побігли дівчата додому. А Гнат великий та дужий, стояв і дивився їм услід. Усміхнений, щасливий, крисаня аж на по тилиці. Юра дивився на писанки. Враз побачив у ріжку орнамен ту, дрібненькими наче мак бук вами, виписане його імя. Для нього писала ці писанки і сама дала йому! Певна була, що не мав би відваги шукати в неї за писанками. Бо дійсно не шукав би! Хай би рука йому всохла, якщо мав би торкнутись ЇЇ. По рох ізмітав би перед нею по до розі, щоб постільців не запоро шила. Подумати тільки — для нього писала ці писанки! Дріб ним маком виписала... — А ти що, Юро, все ще на писанки дивишся? Та бо й є на що дивитися! Біда би брала ту Анницю, як фа'йно вона пише ті писанки! Та й сама вона файна яка! говорив із подивом Гнат. Ну, але не приглядайся, бо ось вже йде... — Хто йде? стрепенувся Юра, — Ха-ха-ха! Ти думав — знов Анниця? Ні, братчику! Цим ра зом не вона, а неня її — Васи- лина Власійчучка — пишна й фудульна 2 газдиня на всі вер хи. Цій вже й вода не поможе. А хоч би й навіть ціле ведро мармеляди вилляв на неї — все одно не засолодиш її. То ж хо дімо, братчику, бо такий нам 2 фудульна — горда. обливаний понеділок справить, що ій де! — А ти Гнате, так говориш, якби не знати як добре знав її. — Бо й знаю! Мало то я ро бив у них, заки в бутин 3 пішов? Який уже Танасій є — полони ни винаймає, із жидами і пана ми дає собі раду, а подумай, що вона ним крутить, як сама захоче — куди їй треба, туди й поверне. І ти, братчику, май на увазі, що хто схоче Анницю взяти — матиме діло не з Тана- сієм, а з Танасіїхою. — Чому ж ти мені це гово риш, Гнате? — Тільки ти мені, Юро, не вдавай, що не розумієш! Знаю я добре, що в траві пищить, не бійся! — Може й пищить та не зна ти в чиїй траві. Бо ти сьогодні щось надто швидко побіг до Катерини за писанками. — Бо і вдалася мені дівка! Ду маєш, так закриватись буду, як ти! А он гезде її хата — на вид ному місці — при дорозі. Ще від часу, як стариня її померла — пусткою стоїть. Власійчучка взяла Катерину за годованку, а хату кожної весни Власійчук направляє. Каже він, що Кате рина матиме свою хату, коли буде віддаватись. А город який коло хати! Земля виправлена — чисто тобі як подільська. — Бачу, Гнате, ти таки доб ре придивився до всього — на чеб направду збирався сватати Катерину, посміхнувся Юра. — Хто знає, чи й не сватати му. Тільки бач, все то, що мо- лодєк, то не жонатий — сказав, поправляюючи крисаню на го лові. — Молодєк ,4 бач, куди захоче, туди й скочить. Доходили до церкви. Юра за мовк. Він прислухувався до ра дісного гомону у своїй душі. В повітрі пахло весною — тобто уносився терпкий запах моло дої, ясно-зеленої травиці, що оце тільки прозябала з землі. Ввійшли у церкву і знімались крутими сходами на хори. Пан на Марта, диригентка хору, по сміхнулась їм на привіт. Видно 3 бутин — ліс, що його рубають. * молодєк — неодружений. ждала — боялась, що не буде кому співати. Та вона ще ко гось ждала — двох найкращих співачок своїх — Анниці та Ка терини. Дивувалось чому їх не має досі — вони ж ніколи не спізнялись. Почали співати без них. І Юра нетерпеливо поглядав, чи не йдуть вони. Прийшли врешті — зарожевілі від швид кого ходу. І темні, блискучі Юрині очі зустрілись із синіми, Анничиними очима. Вмить при гадались оті чудові писанки, я- кі сьогодні вона подарувала йому. Дрібним маком виписала його імя. Серце знову стукнуло міцно. І понеслось радісне — могут нє “Христос Воскрес”! Анниця дивилась і надивуватись не мо гла. Та невже оцей найкращий леґінь на всі верхи — отой Юра Гордійчук, що то дівчата очі видивляють за ним — любить тільки її — Анницю? А вже ж що так! Хіба ж ждав би на неї та на її писанки, якби не лю бив? “Христос Воскрес”! — го моніла воскресна пісня, а звуч ний Юрин голос уносився над іншими голосами і ніжно-мя- ким шовком обмотував Анни- чину душу... ЦІКАВИЙ ПОЧИН ЛУКЖ-у В ЗАХІДНІЙ КАНАДІ Управа Ліги Українських Ка толицьких Жінок у Едмонтоні перевела у березні ц.р. курс пе чення і декорування пасок. їм удалось позискати для цього льокаль Ґез Компані та їхні печі. Першого дня явилось 88 жінок, які приглянулись — як місити тісто й виробляти паску. Тиждень пізніше відбувся кон курс пасок, що їх учасниці кур су спекли дома. Явилось поверх 100 учасниць, бо прибули й та кі, що не потребували курсу відбувати. Окреме жюрі з трьох знавців осуджували паски піс ля вигляду й легкости. Призна но дві нагороди від управи ЛУКЖ-у. Більшість пасок віді слано до захисту старих, де пе ребуває багато українців. У курсі взяло участь багато тут роджених молодих жінок та кілька англійок. Видання C оюзу Українок A мерики - перевидано в електронному форматі в 2012 році . A рхів C У A - Ню Йорк , Н . Й . C Ш A.
Page load link
Go to Top
1 
2-3 
4-5 
6-7 
8-9 
10-11 
12-13 
14-15 
16-17 
18-19 
20-21 
22-23 
24-25 
26-27 
28-29 
30-31 
32-33 
34-35 
36 
